Ухвала суду № 49904124, 09.09.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/1380/15-к

Провадження № 11кп/782/189/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Шапки В.В.

суддів - Павленко Т.І., Тополюк Є.В.

при секретарі - Лебединській

за участю прокурора - Гринюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Луганської області Попова С.В. на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 26.06.2015 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.125, ч.1.ст.162, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186; ОСОБА_2 за ч.1 ст. 162, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України, яким

.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, українця, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, судимого 03.12.2004 року Лисичанським міським судом за ст.115 ч.І КК України до 10 років позбавлення волі, звільнений 07.05.2013 року на підставі постанови Краснолуцького міського суду Луганської області від 23.04.2013 року умовно-достроково на не відбутий строк 1 рік 3 місяці 12 днів, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

засуджено:

- за ст.125 ч.2 КК України до 1 року обмеження волі;

- за ст.162 ч. 1 КК України - до 2 років обмеження волі;

- за ст.185 ч. 1 КК України - до 2 років позбавлення волі;

- за ст.185 ч.3 КК України - до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- за ст.186 ч.3 КК України - до 4 років позбавлення волі;

На підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лисичанського міського суду від 03.12.2004 року у виді позбавлення волі строком на 1 місяць і остаточно призначено за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено - тримання під вартою. Строк відбування покарання обчислюється з 26 лютого 2015 року.

Доля речових доказів вирішена згідно ст. 100 КПК України.

Цим же вироком засуджена ОСОБА_2, стосовно якої вирок ніким із учасників кримінального провадження не оскаржується.

В С Т А Н О В И Л А:

02.12 2014 року, в вечірній час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 шляхом вільного доступу з карману куртки ОСОБА_3 таємно викрав його мобільний телефон «Nokia Е72», вартістю 300 гривень, а з кімнати чоловічі черевики останнього, вартістю 150 гривень, чим спричинив ОСОБА_3 майнову шкоду на загальну суму 450 гривень.

08.12.2014 приблизно о 14 годині ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_2, яка також перебувала у стані алкогольного сп'яніння, шляхом пошкодження вікна проникли до житла - будинку АДРЕСА_3, звідки викрали двоколісний господарський візок, вартістю 90 гривень та теслярську сокиру, вартістю 40 гривень, які належать ОСОБА_4 Під час вчинення таємного викрадення майна, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися у будинку, туди зайшла ОСОБА_4, яка побачивши їх в кімнаті, усвідомлюючи, що останні вчиняють викрадення її майна, зачинила вхідні двері та пішла кликати на допомогу. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, побачивши ОСОБА_4, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), усвідомлюючи, що їх дії почали носити відкритий характер, вийшли з будинку через розбите вікно з викраденим майном, при цьому ОСОБА_1 тримав сокиру теслярську, а ОСОБА_2 двоколісний господарський візок. Виходячи з двору вони зустріли ОСОБА_4, яка намагаючись їх зупинити, зажадала від них, щоб вони зупинилися та лишилися чекати співробітників міліції. Незважаючи на її вимоги, продовжуючи свій умисел на відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), утримуючи викрадене майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вийшли з двору та пішли з місця вчинення злочину з викраденим, чим ОСОБА_4 спричинили майнову шкоду на загальну суму 130 гривень.

10.12.2014 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, проникли до будинку АДРЕСА_3, звідки, повторно, таємно викрали чотири пічні плити, вартістю 270 гривень кожна, скляний бутель ємкістю 20 л., вартістю 112 гривень, плащ жіночий, вартістю 35 гривень та алюмінієвий бідон ємкістю 40 л., вартістю 250 гривень, які залежать ОСОБА_4, спричинивши їй майнову шкоду на загальну суму 1477 гривень.

18.12. 2014 року, приблизно о 17 годині ОСОБА_1, маючи умисел на незаконне проникнення до житла, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, шляхом зриву замка на дверях, незаконно проникли до будинку АДРЕСА_4, який належить на праві приватної власності ОСОБА_5, де стали відпочивати. Того ж дня приблизно о 17 годині 40 хвилин їх злочині дії були припинені прибулими на місце злочину працівниками міліції.

11 лютого 2015 року, приблизно о 13 годині, ОСОБА_1, знаходячись в будинку АДРЕСА_5, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, на ґрунті неприязних стосунків, умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 удар деревною палкою в область голови, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді забійної рани голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

На даний вирок заступником прокурора Луганської області Поповим С.В. подано апеляційну скаргу, в якій він, не оспорюючи доведеність вини обвинувачених у вчинені кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації їх дій, вважає, що даний вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_1, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги п.2 ч.1 ст.413 КПК України, так як призначаючи покарання, суд необгрунтовано застосував при призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 вимоги ст.ст.71,72 КК України, оскільки згідно постанови Краснолуцького міського суду Луганської області від 23.04.2013 обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від покарання за попереднім вироком умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 12 днів, який на час вчинення ним, в період з 02.12.2014 по 11.02.2015 вказаних у вироці кримінальних правопорушень, закінчився.

Просить виключити із мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на застосування при призначенні покарання ОСОБА_1 положень ст. ст. 71, 72 КК України. Вважати винним ОСОБА_1 за за ч.2 ст.125, ч.1.ст.162, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України та засудженим до покарання у виді 4 років позбавлення волі. В іншій частині просить вирок суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляції, провівши судові дебати, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироці кримінальних правопорушень відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на зібраних у провадженні доказах.

Фактичні обставини справи, кваліфікація дій обвинувачених ніким не оспорюються, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції у відповідності зі ст. 404 КПК України рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє та переглядає його в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409, ст.413 КПК України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при визначенні покарання за правилами ст.71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, при цьому суд повинен точно встановити невідбуту частину основного й додаткового покарання і зазначити їх вид та розмір у новому вироку. Зокрема, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81,107 КК України).

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції визнав винним ОСОБА_1 за ч.2 ст.125, ч.1.ст.162, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України та засудив його за сукупністю злочинів до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Лисичанського міського суду від 03.12.2004 року у виді позбавлення волі строком на 1 місяць і остаточно призначив за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що постановою Краснолуцького міського суду Луганської області від 23.04.2013 обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від покарання за попереднім вироком Лисичанського міського суду від 03.12.2004 умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 12 днів і на час вчинення обвинуваченим нових злочинів в період з 02.12.2014 по 11.02.2015 року невідбутий строк покарання за попереднім вироком закінчився.

Таким чином, суд безпідставно дійшов до висновку щодо необхідності призначення ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю вироків згідно ч.4 ст.81 КК України за правилами, передбаченими ст.ст.71,72 КК України, частково приєднавши до призначеного покарання за даним вироком покарання за попереднім вироком Лисичанського міського суду від 03.12.2004 у виді 1 місяця позбавлення волі, яке обвинувачним фактично відбуте, та остаточно призначив покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Вказане порушення призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до ст.ст.408, 409 та 413 КПК України є підставою для зміни вироку суду.

Апеляція прокурора є обгрунтованою, а вирок таким, що підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_1 з виключенням із мотивувальної та резолютивної частини вироку посилань на застосування положень ст. 71, 72 КК України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступником прокурора Луганської області Попова С.В. - задовольнити.

Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 26.06.2015 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.125, ч.1.ст.162, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186; ОСОБА_2 за ч.1 ст. 162, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України - змінити в частині призначення покарання ОСОБА_1.

Виключити із мотивувальної та резолютивної частини вироку рішення суду про призначення ОСОБА_1 покарання на підставі ст.71, 72 КК України.

Вважати засудженим ОСОБА_1:

- за ст.125 ч.2 КК України до 1 року обмеження волі;

- за ст.162 ч. 1 КК України - до 2 років обмеження волі;

- за ст.185 ч. 1 КК України - до 2 років позбавлення волі;

- за ст.185 ч.3 КК України - до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- за ст.186 ч.3 КК України - до 4 років позбавлення волі;

Вважати засудженим ОСОБА_1 до остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до 4 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Головуючий:

Судді: