Рішення № 49900773, 04.09.2015, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2586/14-ц

Провадження № 2/352/414/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Струтинського Р.Р.,

секретаря Бардюк-Кавецької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду справу за позовом ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини , -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та суду пояснив, що позивачка є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_3 Зазначив, що спадкоємцями ОСОБА_3 за законом є ОСОБА_2 та позивачка за правом представлення після смерті її мами. Після смерті ОСОБА_3 позивачка дізналась про заповіт, за яким усе належне йому майно він заповів ОСОБА_4, яка його доглядала перед смертю. Відразу після цього тітка позивачки ОСОБА_2 оспорила цей заповіт, у звязку із чим після смерті брата вона не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. В подальшому дізнавшись, що даний заповіт на ім»я ОСОБА_4 рішенням Тисменицького районного суду від 25.03.2014 року визнано недійсним, позивачка звернулась 24.07.2014 року до Тисменицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець по закону. Однак у звязку із пропуском встановленого законом строку їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва. Вважає, що позивачкою пропущено строк для прийняття спадщини за законом з поважних причин та просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 Просив позов задоволити.

Представник Тисменицької державної нотаріальної контори в судове засідання не з»явився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся.

Представники ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували та суду пояснили, що відповідно до чинного законодавства поважними причинами пропущення строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Проте, позивачкою не доведено поважності причин пропущення даного строку, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належало 3/4 частини домоволодіння №146 по вул. Берегова в с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області. Інша частина будинку належить ОСОБА_1

09.12.2011 року ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на належні йому на праві власності 3/4 частини домоволодіння №146 по вул. Берегова в с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області.

Встановлено, що заповітом, посвідченим Загвіздянською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області від 06.12.2011 року, ОСОБА_3 заповів усе своє майно на користь ОСОБА_4, яка доглядала його протягом 3 років перед смертю.

Спадкоємцями ОСОБА_3 за законом є відповідачка ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 за правом представлення після смерті її мами. Позивачка не зверталась в нотконтору із заявою про прийняття спадщини після смерті свого двоюрідного брата, так як ОСОБА_2 - тітка померлого, оскаржила даний заповіт в суді. Рішенням Тисменицького районного суду від 25.03.2014 року заповіт від 06.12.2011 року, посвідченого Загвіздянською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області визнано недійсним. За умови недійсності заповіту позивачка, як спадкоємець по закону, має право на спадкування майна, що за життя належало ОСОБА_3 нарівні з ОСОБА_2

Таким чином, після скасування заповіту на ім»я ОСОБА_4 на спадкове майно - 3/4 частини домоволодіння №146 по вул. Берегова в с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області відкрилась спадщина за законом. Спадкоємцями ОСОБА_3 за законом є ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 за правом представлення після смерті її мами, оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були рідними сестрами.

Встановлено, що ОСОБА_1 являється дочкою покійної ОСОБА_5, яка була рідною сестрою мами померлого ОСОБА_3, а тому має право на прийняття спадщини за правом представлення, відповідно до ст.1266 ЦК України.

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Так, позивачка ОСОБА_1 знаючи, що заповіт від 06.12.2011 року оскаржується в суді, 01.07.2014 року звернулася до Тисменицького районного суду із заявою про надання інформації про результати розгляду даної справи, на що 22.07.2014 року отримала відповідь з долученою копією рішення Тисменицького районного суду від 25.03.2014 року.

24.07.2014 року ОСОБА_1 звернулась до Тисменицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась без розгляду.

В подальшому 12.11.2014 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Тисменицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою від 11.11.2014 року Тисменицької районна державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_1 у прийнятті заяви про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 у звязку із пропуском строку про прийняття спадщини згідно ст.1270 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про наявність заповіту від 06.12.2011 року та його оскарження в судовому порядку відповідачкою ОСОБА_2 Однак про те, що заповіт від 06.12.2011 року, посвідчений Загвіздянською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області визнано рішенням Тисменицького районного суду від 25.03.2014 року недійсним ОСОБА_1 стало відомо лише у липні 2014 року з відповіді суду на її звернення. Наявність заповіту та відкриття судового провадження по справі про визнання заповіту недійсним стало причиною пропуску строку для звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Таким чином судом встановлено, що строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивачкою було пропущено з поважних причин.

Посилання представника ОСОБА_2 на пропуск ОСОБА_1 без поважних причин строку для подання заяви про прийняття спадщини є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р., особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Підставою для прийняття судом рішення про визначення спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, є визнання причин пропуску строку на прийняття спадщини поважними.

Узагальнення судової практики розгляду судами справ про надання спадкоємцеві додаткового строку для прийняття спадщини свідчить про те, що причини пропуску строку визнаються поважними і оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

Статтею 41 Конституції України та ч. 1 ст. 21 ЦК України визначено, що право власності є непорушним правом особи.

В той же час ст. 13 ЦК України визначає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто вільно обирає спосіб захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини,що виникають у державі.

Пункт 1 Постанови Пленуму ВСУ Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя (далі - Постанова) вказує, що відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів,змісті спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Відповідно до п.8 Постанови, з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 07.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В свою чергу положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 р. передбачають, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх задоволення.

За таких обставин, суд вважає, що строк для прийняття спадщини пропущено позивачкою з поважної причини та визначає додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю два місяці, вважаючи такий строк достатнім для подання відповідної заяви.

На підставі наведеного, відповідно до ст.41 Конституції України, ст. 1, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст. ст. 16, 1261, 1222, 1272 ЦК, та керуючись ст.ст. 213- 215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер 09.12.2011 року два місяці.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий Струтинський Р.Р.