Ухвала суду № 49897837, 01.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2242/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1806/К/15 суддя: Приміч Г.І.

Категорія - 53 (І) Суддя-доповідач - Чорнобук В.І.

УХВАЛА

Іменем України

01 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.

при секретарі - Масловій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

позивач ОСОБА_3,

представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» - Панкєєв Ярослав Володимирович,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» (далі - ТОВ «Агротехнологія») про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що починаючи з серпня 2007 року він працював на посаді заступника директора з постачання та збуту ТОВ «Агротехнологія». Починаючи з другої половини квітня 2014 року на підприємстві почали затримувати виплату заробітної плати, тобто порушувати право працівників на працю та заробіток, тому 14.05.2014 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 23.05.2014 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням відповідачем норм трудового законодавства.

У день звільнення ні трудової книжки, ні розрахунку, ні наказу про звільнення позивач не отримав. 07.08.2014 року, отримавши трудову книжку, з'ясувалося, що його звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України лише за власним бажанням, що не відповідало змісту його заяви про звільнення. При звільненні йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі, компенсація за невикористану відпустку, а також вихідна допомога належна при звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України. Вище вказані порушення норм трудового законодавства завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює в 15 000 грн. та яка виразилася в зміні звичного способу життя, адже він втратив нормальні життєві зв'язки, знизилася його самооцінка в сім'ї, він не міг надавати допомогу своїм дітям, влаштуватися на іншу роботу через несвоєчасну видачу трудової книжки, що пригнічувало його, порушило емоційний стан та сон, змушувало докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, уточнивши позовні вимоги 30 жовтня 2015 року, ОСОБА_3 просив суд змінити формулювання причини звільнення в трудовій книжці зі звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати ТОВ «Агротехнологія» провести з ним повний розрахунок належний при звільненні, а саме виплатити заборгованість по заробітній платі в розмірі 208,97 грн., вихідну допомогу в розмірі 4173,56 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 458,37 грн.; стягнути з ТОВ «Агротехнологія» середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні в розмірі 7 512,81 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000,00 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з посади заступника директора з постачання та збуту ТОВ "Агротехнологія" 23.05.2014 року, на звільнений за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з ТОВ "Агротехнологія" на користь ОСОБА_3: 309,06 грн. - в рахунок відшкодування компенсації за невикористану відпустку; 3 712,74 грн. - вихідної допомоги; 7 512,81 грн. - в рахунок відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та 1 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 13 034,61 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено. Вирішення питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ "Агротехнологія", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Зокрема, суд не взяв до уваги факту відмови позивача від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з метою затягування часу та стягнення з підприємства безпідставних сум. В розрахунку ціни позову ОСОБА_3 зазначає кількість годин вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України, однак формулювання причин звільнення позивача жодним чином не перешкоджало йому працевлаштуватись, а неотримання трудової книжки зроблено позивачем навмисно. Крім того, в рішенні суду не зазначено, в чому саме полягає моральна шкода позивача, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача її завдано позивачеві та з яких міркувань виходив суд визначаючи розмір моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача "Агротехнологія" - Панкєєва Я.В., який підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити, позивача ОСОБА_5, який заперечував проти апеляційної скарги і просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався ч.3 ст.38, ст.ст.44,47,83,116,117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 та дійшов висновку, що під час розгляду справи було доведено порушення відповідачем законодавства про працю, тому вимоги позивача щодо зміни формулювання причин звільнення є обґрунтованими, і оскільки ТОВ «Агротехнологія» не провело з ОСОБА_3 повного розрахунку з всіх сум, які йому належать, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, середній заробіток за весь час затримки до день фактичного розрахунку та моральна шкода. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив із безпідставності цих вимог.

Колегія суддів погоджується таким з висновками суду виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 01.12.2006 року по 23.05.2014 року ОСОБА_3 займав посаду заступника директора з постачання та збуту ТОВ "Агротехнологія". (а.с.22,88).

Причиною звільнення ОСОБА_3, згідно запису в трудовій книжці значиться «звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України», при цьому звільнення проведено на підставі наказу № 17/1к від 23.05.2014 року (а.с. 22,23).

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 про звільнення від 14.05.2014 року, він просив звільнити його з 23.05.2014 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням норм трудового законодавства (несвоєчасна виплата заробітної плати) (а.с. 60).

Відповідно до ч.3 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до актом перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області №04-18-26/203 (а.с.13-15), станом на 23.05.2014 року заробітна плата за другу частину квітня 2014 року та травень 2014 року не виплачена, а також мали місце затримки у виплаті заробітної плати за період з січня по березень 2014 року. Доказів, які спростовували вказаний акт перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області представником відповідача ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період звільнення ОСОБА_3 з ТОВ «Агротехнологія» мали місце факт порушення трудового законодавства, а саме несвоєчасність виплати заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року (справа №6-120цс12) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 на звільнення за власним бажанням, у зв'язку невиконанням роботодавцем законодавства про працю, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка видана ОСОБА_3 лише 07.08.2014 року (а.с.51,53,89). Колегія суддів, на підставі ст.212 ЦПК України, надавши оцінку актам про відмову ОСОБА_3 від отримання трудової книжки, які надані відповідачем ТОВ «Агротехнологія», приходить до висновку, що їх не можна вважати належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження викладених у них обставин, оскільки вони не містять підпису ОСОБА_3 або відмітки про його відмову від підпису (а.с. 61,62). Отже доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги факту відмови позивача від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з метою затягування часу та стягнення з підприємства безпідставних сум, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вони є безпідставними та недоведеними.

Повідомлення про необхідність отримання трудової книжки позивачу було відправлено лише 07.07.2014 року (а.с. 64-66)

Зі штатного розпису ТОВ «Агротехнологія» вбачається, що посадовий оклад заступника директора з постачання та збуту складав 1650 грн. (а.с.90).

Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач ОСОБА_3 надавав пояснення, що він працював за 5 денним, 40 годинним робочим тижнем та відпрацював в квітні, травні 2014 року всі робочі дні до звільнення, а відповідачем доказів протилежного не було надано.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи, що в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України, представником відповідача ТОВ «Агротехнологія» ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано правил внутрішнього трудового розпорядку, табелю обліку робочого часу ОСОБА_3, а також не надано довідки про середню заробітну плату ОСОБА_3 до дня звільнення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу в межах пояснень сторін та наявних у справі доказів, при визначенні розміру заборгованості із заробітної плати ОСОБА_3 на день звільнення правильно виходив з відомостей Пенсійного фонду України про перерахування страхового внеску (а.с.48).

З вказаних відомостей вбачається, що в квітні 2014 року ОСОБА_3 було нараховано заробітну плату у сумі 1650,00 грн., з яких належало до виплати 1352,01 грн. Тобто заборгованість ТОВ «Агротехнологія» перед позивачем по заробітній платі за квітень 2014 року склала 1352,01 грн. В травні 2014 року ОСОБА_3 було нараховано 899,74 грн., з яких належало до виплати 737,25 грн. Таким чином, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 за травень 2014 року становить 737,25 грн.

Відповідно до виписки про рух коштів на рахунку ОСОБА_3 (а.с. 102-108), в квітні 2014 року йому було виплачено заробітну плату в розмірі 600,00 грн. замість 1352,01 грн., а в подальшому заробітна плата в сумі 1671,96 грн. була виплачена позивачу наступними платежами 20.06.2014 року та 29.08.2014 року, тобто заборгованість за квітень - травень відсутня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заборгованості ТОВ "Агротехнологія" перед ОСОБА_3 по заробітній платі, тому правових підстав для задоволення цієї частини позовних вимог не має.

Однак, як вбачається з особової картки ОСОБА_3 (а.с.89), на момент звільнення 23.05.2014 року, він мав право на отримання компенсації за невикористану відпустку, яка склала 9 днів (сума календарних днів за період з 01.12.2013 року по 23.05.2014 року 31+ 28+31+30+23 = 143 дні - 7 святкових днів) х 24 днів тривалість повної відпустки / 355 днів у році за виключенням святкових днів.

Згідно з ч.1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з відповідними змінами (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з п. 5,7 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат при компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Таким чином, на думку колегія суддів, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин справи, керуючись вказаними положеннями закону та навівши відповідні розрахунки, дійшов правильного висновку про обов'язок ТОВ «Агротехнологія» сплатити ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 309,06 грн.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до п. 2, 5, 8 вищевказаного Порядку, який застосовується в тому числі при визначенні розміру середньої заробітної плати при виплаті вихідної допомоги (п. "є" п.1 Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Перевіривши правильність розрахунку суду щодо визначення розміру вихідної допомоги позивачу, яка належить йому до виплати у зв'язку зі звільненням за ч.3 ст.38 КЗпП України, колегія суддів вважає, що він зроблений вірно і відповідає даним, які містяться в документах, що надані сторонами. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розмір вихідної допомоги, яка підлягає стягненню з ТОВ «Агротехнологія» на користь ОСОБА_3 становитиме 3 712,74 грн.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз даних норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа №6-144цс13) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_3, який звільнений 23.05.2014 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.05.2014 року по 15.07.2015 рік включно.

Відповідно до абз.3 п.2 зазначеного Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки відповідачем ТОВ «Агротехнологія» ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано правил внутрішнього трудового розпорядку, табелю обліку робочого часу ОСОБА_3, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплат потрібного виходити з виробничого календаря норм тривалості робочого часу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів на 2014-2015 роки, відповідно до додатків до листів Міністерства соціальної політики України № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 року та № 10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 року (а.с.110-113).

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що загальна кількість днів затримки виплати належних позивачу сум за період з 24.05.2014 року по 15.07.2015 року складає 286 днів.

Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України про перерахування страхового внеску (а.с.48) заробітна плата ОСОБА_3 за березень 2014 року складає 1650,00 грн., а за квітень 2014 року - 825,00 грн., отже заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні складає 2 475,00 грн.

Враховуючи, що в березні 2014 року у позивача було 20 робочих днів, а у квітні 2014 року був 21 робочий день, то кількість робочих днів за два останні місяці фактично відпрацьовані позивачем складає 41 день.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 60,37 грн. (2 475,00 грн./41 робочий день = 60,37 грн.)

Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив розмір середнього заробітку ОСОБА_3 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.05.2014 року по 15.07.2015 року, що становить 17 265,82 грн. (60,37 грн. - середньоденна заробітна плата*286 днів затримки розрахунку = 17 265,82 грн.)

Разом тим, в силу положень ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах вимог заявлених сторонами, тому суд першої інстанції, розглянувши справу в межах вимог, які заявлені ОСОБА_3 в уточненому позові (а.с.40-44), дійшов правильного висновку, що так як позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на суму 7 512,81 грн., то саме в межах цієї суми слід задовольнити його відповідні позовні вимоги до ТОВ «Агротехнологія».

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що в розрахунку ціни позову ОСОБА_3 зазначає кількість годин вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України, однак формулювання причин звільнення позивача жодним чином не перешкоджало йому працевлаштуватись, а неотримання трудової книжки зроблено позивачем навмисно, оскільки позивач ОСОБА_3 в позовній заяві не посилався на ст.235 КЗпП України та не ставив питання про стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ч.2,3 ст.235 КЗпП України, а просив суд стягнути з ТОВ «Агротехнологія» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку в порядку ст.117 КЗпП України. Крім того, вирішуючи питання щодо розмірів вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення навів власні обґрунтовані розрахунки розміру сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди відхиляються колегією суддів, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з неможливість отримати під підприємства усіх належних йому виплат та неможливість вільно розпоряджатись своїм заробітком, встановлений в судовому засіданні. Так, порушення відповідачем трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітку ОСОБА_3, безумовно порушили звичний для позивача спосіб життя, можливість розпоряджатися заробленими грошима, задовольняти елементарні потреби людини в їжі, одязі, тощо, що спричинило йому душевні переживання, зниження авторитету в сім'ї, викликали необхідність вживати заходів для відновлення свого порушеного права.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 1 500 грн., стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, і з врахуванням глибини душевних страждань позивача та характеру і тривалості винних дій відповідача, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегіясуддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: