Ухвала суду № 49889949, 03.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2560/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представник позивача - Мольченко В.Г.,

представник відповідача - Сакал Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт Компані ЛТД» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сателіт Компані ЛТД» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2012 №0000142270 та від 19.02.2013 №0000152270.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.02.2013 №0000152270. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення, прийняття якого спричинене висновками контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «ТД «Трейдстар», оскільки позивачем надано докази, які в сукупності свідчать про фактичний рух активів і наявність ділової мети в ході здійснення цих операцій.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Враховуючи, що постанова суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, колегія суддів не переглядає судове рішення в межах вимог позивача, що залишені без задоволення.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість під час взаємовідносин з ТОВ «ТД «Трейдстар» за період з 01.03.2011 по 31.08.2011, за підсумками якої складено акт від 24.10.2012 №3775/22-719/31450792 та виявлено порушення п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 34 481,00 грн, а також порушення положень ст. ст. 203, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 658 та 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «Сателіт Компані ЛТД» з ТОВ «ТД Трейдстар» за період з березня по серпень 2011 року.

У зв'язку із наведеним, за наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.11.2012 №0000142270, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 №0000152270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 36 665,00 грн, з них 32 108,00 грн - за основним платежем, 4 557,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «ТД Трейдстар» щодо купівлі-поставки товарів, які ґрунтуються на результатах вжитих контролюючими органами заходів щодо проведення зустрічної звірки контрагента позивача, яку не вдалось провести через його відсутність за податковою адресою.

На основі зазначеного відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із вказаним контрагентом в період з березня по серпень 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та зазначеною юридичною особою при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «ТД «Трейдстар», як постачальником, укладено договір поставки від 25.03.2011 № 2503, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця вироби з кераміки, сантехнічні вироби та аксесуари за найменуваннями, партіями та у кількості, комплектності, асортиментом і ціною, що зазначаються в рахунку-фактурі, а покупець, в свою чергу, - прийняти такий товар та сплатити його вартість. Ціна товару вказується у затвердженому сторонами рахунку-фактурі на кожну поставку, що є невід'ємною частиною договору. Моментом виконання постачальником обов'язку з передачі товару вважається дата отримання товару покупцем в місці поставки товару, що підтверджується складанням накладної або акта приймання-передачі.

Зі змісту цього договору вбачається, що його сторонами не узгоджено місця поставки товару та умов (порядку) його транспортування, в тому числі не визначено за чий рахунок має здійснюватися перевезення вантажів.

Із письмових пояснень представника позивача, які містяться в матеріалах справи, слідує, що транспортування товарів до місця розташування орендованого ТОВ «Сателіт Компані ЛТД» складу здійснювалося транспортом ТОВ «ТД «Трейдстар» та за рахунок останнього. Зберігання отриманих від названого постачальника товарів до їх реалізації третім особам здійснювалося на складах (гаражі), що використовуються позивачем на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.03.2011 № 2 з ТОВ «Діапозон Інвест» та договору суборенди від 30.04.2009 № О-905/8 з ДП « 135 ДБК» ТОВ «Реноме» (містяться в матеріалах справи).

На підтвердження фактичного виконання умов договору поставки та реальності спірних господарських операцій позивачем надано копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, витягів з журналу реєстрації довіреностей, оборотно-сальдових відомостей по рахунках бухгалтерського обліку (631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» з проводками на інші на субрахунки, 281 «Товари на складі»), платіжних доручень, що підтверджують оплату вартості придбаного товару.

Із вказаних документів убачається, що в період, за який проводилась податкова перевірка, контрагентом було поставлено, а позивачем отримано у власність різноманітне сантехнічне обладнання.

Суми сплаченого контрагенту в складі вартості придбаних товарів податку на додану вартість віднесені позивачем у податковій звітності до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Із пояснень представника позивача слідує, що товари у ТОВ «ТД «Трейдстар» придбавались з метою їх подальшої реалізації іншим господарюючим суб'єктам. Продаж сантехнічного обладнання позивачем протягом 2011 року іншим юридичним особам підтверджується первинними документами, а також довіреностями на отримання товарів, податковими накладними і платіжними дорученнями.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи в цілому відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з них чітко вбачається зміст та обсяг господарських операцій, а податкові накладні - відповідають приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивач був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів чи послуг.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача вищеописаних господарських операцій підтверджується відомостями щодо видів його господарської діяльності, до якої, за даними ЄДРПОУ, відноситься, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами та посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю, здійснені задля подальшої реалізації придбаного товару з метою отримання прибутку, що свідчить про їх реальність.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Також, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання спірних господарських операцій, не вчиняв фактичних дій, спрямованих на виконання їх або не мав можливості залучити до виконання третіх осіб.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій з контрагентом ґрунтуються лише на акті про неможливість проведення зустрічної звірки цього контрагента.

Колегія суддів відхиляє покликання відповідача на такий акт, адже викладені у ньому висновки не мають жодного документального підтвердження та не ґрунтуються на аналізі первинних документів. У той же час, апеляційний суд наголошує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

Також, колегія суддів не приймає покликання відповідача на те, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, що підтверджували б факт транспортування придбаного товару, позаяк такі накладні не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції з поставки товару, натомість вони можуть посвідчувати факт господарських взаємовідносин між замовником послуг з транспортного вантажного перевезення та перевізником. Разом з тим, в ході судового розгляду справи з'ясовано, що перевізники до транспортування придбаного позивачем у ТОВ «ТД «Трейдстар» товару не залучались, а тому товарно-транспортні накладні не складались.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 07 вересня 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М.

Пилипенко О.Є.