Ухвала суду № 49889377, 03.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2251/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Файдюк В.В.,

за участю секретаря - Чеботок Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби Хафусової Владислави Вячеславівни та Державної реєстраційної служби України, третя особа: реєстраційна служба Саратського районного управління юстиції в Одеській області, про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби Хафусовою Владиславою Вячеславівною 05 січня 2015 року прийнято рішення № 18521978, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку реєстраційного органу та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття оскаржуваного рішення на нерухоме майно було накладено обтяження, що є підставою для відмови у державній реєстрації права власності та заявлена позивачем вимога про зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є невірним способом захисту порушених прав, оскільки Державна реєстраційна служба України не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Водночас, таким законом є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (Закон №1952-IV), преамбулою якого закріплено, що він визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Стаття 4 Закону 1952-IV визначає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з пунктом 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України від 01.07.2004 №1952-IV.

Однією з підстав для відмови в державній реєстрації права, згідно пункту 5 частини 1 статті 24 названого Закону, є, подача заяви про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Зокрема, у матеріалах справи міститься копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зробленого станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, зі змісту якого вбачається, що у визначеному законодавством порядку зареєстровано обтяження на нерухоме майно:

- запис № 1582903, дата державної реєстрації: 20 листопада 2008 року, підстава виникнення обтяження: іпотечний договір, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року № 3802704, вид обтяження: заборона на нерухоме майно;

- запис № 1582907, дата державної реєстрації 20 травня 2011 року, підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04 травня 2011 року ВП № 26205881, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року № 3802704, опис предмета обтяження: все нерухоме майно у межах суми боргу за виконавчим документом.

Тобто, як вбачається з вищевикладеного, на час прийняття оскаржуваного рішення на нерухоме майно було накладено обтяження, що, згідно з нормами Закону, є підставою для відмови у державній реєстрації права власності.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року № 21-357а14: наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Більше того, особливу увагу слід звернути на те, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Так, постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ті обставини, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.

Більше того, слід зауважити те, що рішення про державну реєстрацію речових прав приймає не Державна реєстраційна служба України, а державний реєстратор, який розглядає подані документи та приймає відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2014 року (справа № К/800/21310/14) та у постанові від 16 вересня 2014 року (справа № К/800/40733/14).

За таких умов, суд позбавлений можливості зобов'язати Державну реєстраційну службу України вчинити дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявний активний запис про арешт усього майна попереднього власника за № 15829907, рішення суб'єкта владних повноважень ґрунтується на відповідних правових підставах та прийняте у межах та у спосіб наданих йому повноважень.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.В. Файдюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Файдюк В.В.

Бужак Н.П.