Постанова № 49822567, 03.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа№ 910/7682/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: Погорєлова Н.Ю. - за дов.

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2015

у справі № 910/7682/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз»

про стягнення 5 533 537, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі, позивач або Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» (далі, відповідач-2) про стягнення 5 533 537 грн. 35 коп., з яких 4 000 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 416 665 грн. 50 коп. заборгованості за простроченими відсотками, 211 506 грн. 85 коп. пені за прострочений кредит, 2 2031 грн. 90 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, 800 000 грн. 00 коп. штрафу за прострочений кредит та 83 333 грн. 10 коп. штрафу за прострочені проценти.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 в порушення норм чинного законодавства України та укладеного Договору кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 (в редакції Угоди № 69 від 24.06.2014) порушив строки повернення кредиту та сплати процентів за його користування, у зв'язку з чим у позивача виникло право достроково стягнути з відповідача-1 заборгованість за кредитом у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп. та заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 416 665 грн. 50 коп. за листопад 2014 року - січень 2015 року. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 в редакції Угоди № 69 від 24.06.2014, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 211 506 грн. 85 коп. пені за прострочений кредит за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 22 031 грн. 90 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 800 000 грн. 00 коп. штрафу за прострочений кредит та 83 333 грн. 10 коп. штрафу за прострочені проценти. При цьому, зважаючи на укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» Договір поруки № 1 від 25.06.2013 (в редакції Угоди до Договору поруки від 24.06.2014), відповідно до якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 умов Кредитного договору, та з огляду на невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за вказаним Кредитним договором, у позивача виникло право стягнути з відповідача-2 заборгованість відповідача-1 за Договором кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 в редакції Угоди № 69 від 24.06.2014, як із солідарного божника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/7682/15-г позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» задоволено повністю.

Присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» 4 000 000 грн. (чотири мільйони) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 416 665 (чотириста шістнадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн. 50 коп. заборгованості за простроченими відсотками, 211 506 (двісті одинадцять тисяч п'ятсот шість) грн. 85 коп. пені за прострочений кредит, 22 031 (двадцять дві тисячі тридцять одна) грн. 90 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, 800 000 (вісімсот тисяч) грн. 00 коп. штрафу за прострочений кредит, 83 333 (вісімдесят три тисячі триста тридцять три) грн. 10 коп. штрафу за прострочені проценти.

Присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності та обсяг заявленої до стягнення суми заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» перед Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» за Договором кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 в редакції Угоди № 69 від 24.06.2014 належним чином доведений, відповідачами не спростований, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/7682/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення 5 533 537,35 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що між ним та Буровою А.С. було укладено Договір № 08/10-2014 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого Бурова А.С. передала Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» свої права вимоги до позивача щодо повернення вкладу у розмірі 78 000 дол США 00 центів та 2 159 дол. США 00 центів нарахованих відсотків (за винятком права на виплату гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Таким чином, відповідач-1 стверджує, що шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сума його заборгованості за Договором кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 зменшилась на 838 059 грн. 05 коп., оскільки 19.12.2014 відповідач-1 направив на адресу позивача повідомлення про відступлення права вимоги та проведення часткового зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України, яке було отримане останнім 22.12.2014.

У апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує на тому, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на пункт 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо неможливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії у Банку тимчасової адміністрації, яка була запроваджена в Банку з 25.09.2014 та діяла до 24.01.2015 включно, є безпідставними, оскільки передбачена вказаною нормою закону заборона не є імперативною, а стосується лише випадків, коли такі дії можуть призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого законом.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача-1 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 апеляційну скаргу відповідача-1 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 03.09.2015, зобов'язано скаржника до дня розгляду справи надати суду оригінали доказів направлення копії апеляційної скарги іншим сторонам у справі та документи, які підтверджують повноваження особи, яка підписала апеляційну скаргу.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 у справі № 910/7682/15-г представник відповідача у судовому засіданні 03.09.2015 надав суду для огляду оригінали доказів направлення копії апеляційної скарги сторонам у справі та копію виписки з ЄДР на підтвердження повноважень керівника на підписання апеляційної скарги.

Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання, призначене на 03.09.2015, не з'явились.

31.08.2015 представник відповідача-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку його представника у судове засідання.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку відповідача-1, ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що до клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем-2 не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

У зазначеному клопотанні представником відповідача-2 також не доведено факту неможливості заміни його іншим представником чи обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє представнику відповідача-2 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та, відповідно, не знаходить підстав для задоволення клопотання про продовження строку розгляду даної справи.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача-2, що не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Також, у апеляційній скарзі відповідачем-1 було викладене клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7682/15-г до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13494/15 за позовом ТОВ «Укрєврогаз» до ПАТ «КБ «Експобанк» про визнання угоди до договору поруки недійсною. Втім, представник відповідача-1 у судовому засіданні 03.09.2015 зазначене клопотання не підтримав, пояснивши, що 08.07.2015 Господарським судом міста Києва було прийняте рішення у справі № 910/13494/15, яким у задоволенні позовних ТОВ «Укрєврогаз» до ПАТ «КБ «Експобанк» про визнання угоди від 24.06.2014 до договору поруки № 1 від 25.06.2013 недійсною відмовлено; зазначене рішення суду набрало законної сили, а відтак, на даний час відсутні обставини, на які відповідач-1 посилався як на підставу для зупинення провадження у справі. З огляду на вказане, клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7682/15-г, викладене у апеляційній скарзі, задоволенню не підлягає.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.12.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк», яке перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» (позичальник) укладено Договір кредитної лінії № 74, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію і надав йому кредит.

В подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до Договору кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 шляхом укладення Угод до кредитного договору.

Так, Угодою № 69 від 24.06.2014 сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до Договору кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 та викласти його у новій редакції (далі разом із змінами - Кредитний договір) (том 1, а.с. 86-92).

Пунктом 1.1. Кредитного договору визначено, що Банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 4 000 000 грн. 00 коп., у межах якої банк зобов'язується за наявності вільних грошових коштів надати позичальнику кредитні кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, а позичальник зобов'язується прийняти, використовувати відповідно до цільового призначення і повернути банку кредитні кошти та сплатити проценти/комісії за їх користування та інші належні платежі в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 1.4. Кредитного договору, кінцевим терміном повернення усіх кредитних коштів, процентів/комісії, неустойки та інших належних платежів за цим Договором є 23.06.2015, із настанням якого будь-яка заборгованість позичальника перед банком повинна бути повністю погашена, а зобов'язання банка щодо видачі кредитних коштів припиняється.

Згідно з пунктом 1.4.1. Кредитного договору починаючи з 01.10.2014 позичальнику встановлюється графік погашення кредиту у відповідності до графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цього Договору) та разом з цим зменшується ліміт кредитної лінії. Кредитні кошти, які перевищують нові встановлені ліміти згідно порядку, обумовленого цим пунктом, є простроченою заборгованістю.

У відповідності до пункту 2.1. Кредитного договору Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для видачі кредиту та надає позичальнику кредитні кошти (кредит) шляхом переказу грошей на його поточний рахунок: № 26008106345001 в АТ «КБ «Експобанк», МФО 322294.

Пунктом 2.8. Кредитного договору визначено, що кошти для погашення заборгованості направляються в першу чергу для сплати неустойки (штрафи, пені); в другу чергу - для сплати простроченої заборгованості по процентам/комісії; в третю чергу - для сплати строкової заборгованості по процентам/комісії; в четверту чергу - для сплати простроченої заборгованості за кредитом; в п'яту чергу - для сплати строкової заборгованості по кредиту; в шосту чергу - для сплати інших належних платежів та відшкодування витрат банку, пов'язаних з виконанням цього Договору (в тому числі, що пов'язані з судовим та/або позасудовим способами врегулювання заборгованості за цим Договором).

Відповідно до пункту 3.2. Кредитного договору забезпеченням зобов'язань позичальника за цим Договором є, зокрема, порука Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз», а саме: Договір поруки, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз», без нотаріального посвідчення від 25.06.2013.

Розмір та строк сплати відповідачем-1 грошових коштів сторони визначили у Додатку № 1 до Кредитного договору (Графік щомісячного зменшення ліміту невідновлювальної кредитної лінії).

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-1 договір є кредитним договором.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Також, як підтверджується матеріалами справи, 25.06.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» (поручитель) укладено Договір поруки № 1, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд») умов Кредитного договору.

24.06.2014 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрєврогаз» (поручитель) укладено Угоду до Договору поруки № 1, яким сторони виклали Договір поруки № 1 від 25.06.2013 у новій редакції (далі, Договір поруки; том 1, а.с. 98-100).

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, згідно з пунктом 1.1. Договору поруки поручитель поручається перед банком за виконання позичальником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд») Кредитного договору.

У відповідності до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 1.2. Договору поруки сторони погодили, що поручитель відповідає перед банком як солідарний боржник у повному обсязі, як і позичальник, зокрема, за повернення кредиту у сумі 4 000 000 грн. 00 коп. у встановлений Договором кредиту термін (строк), сплату процентів/комісій за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором кредиту, неустойки у випадках та розмірі, що передбачені Договором кредиту.

Відповідно до пункту 2.1.1. Договору поруки поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня від дня отримання (можливості отримання) вимоги про порушення позичальником зобов'язань за Договором кредиту, виконати своє зобов'язання, встановлене предметом цього Договору шляхом сплати грошових коштів на користь банку.

Пунктом 4.3. Договору поруки визначено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 23.06.2020.

Згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем-1 Кредитного договору Банком були надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» кредитні кошти у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями банківських виписок та було визнано відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву.

Додатком № 1 до Договору кредитної лінії № 74 від 12.12.2008 в редакції Угоди № 69 від 24.06.2014 (Графік щомісячного зменшення ліміту невідновлювальної кредитної лінії) сторони визначили розмір та строк сплати відповідачем-1 грошових коштів за Кредитним договором.

Як вбачається із Графіку, в строк по 31.10.2014 відповідач-1 повинен був повернути позивачу кредит у розмірі 450 000 грн. 00 коп., в строк по 28.11.2014 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 29.12.2014 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 30.01.2015 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 27.02.2015 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 31.03.2015 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 30.04.2015 - 450 000 грн. 00 коп., в строк по 29.05.2015 - 450 000 грн. 00 коп. та в строк по 23.06.2015 - 400 000 грн. 00 коп.

Втім, як підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем-1, останнім були порушені умови Кредитного договору щодо повернення кредиту у передбачені Графіком строки. Зокрема, у відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» зазначило, що станом на 18.12.2014 кредитні кошти у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп. не були повернуті.

Відповідно до пункту 1.2. Кредитного договору процента ставка (проценти) за користування кредитними коштами (кредитом) встановлюється у розмірі 25,0 % річних.

Згідно з пунктом 1.3. Кредитного договору в разі порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання за цим Договором, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 50,0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості протягом 90 календарних днів, починаючи з першого дня такого порушення до дня належного виконання порушених грошових зобов'язань, або до спливу 90 днів з моменту такого порушення (в залежності від того, яка обставина настане раніше). У разі непогашення позичальником простроченої заборгованості протягом 90 днів, починаючи з першого дня прострочення, кінцевим строком погашення усіх кредитних коштів, процентів/комісій, неустойки та інших належних платежів за цим Договором є 90-й день прострочення будь-якого з грошових зобов'язань за цим Договором. В разі виконання позичальником прострочених грошових зобов'язань перед банком в повному обсязі до спливу 90 днів, починаючи з дня порушення грошових зобов'язань, кінцевий термін повернення усіх кредитних коштів, процентів/комісій, неустойки та інших належних платежів за цим Договором визначається у відповідності до пункту 1.4. цього Договору, а процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі, визначеному у пункті 1.2. цього Договору, починаючи з дня повного погашення простроченої заборгованості позичальника перед банком. Починаючи з 91-го календарного дня з моменту порушення грошових зобов'язань позичальником проценти за користуванням кредитом не нараховуються та не сплачуються, а банк починає нараховувати позичальнику штрафні санкції на умовах та в порядку, передбачених пунктом 5.1. цього Договору.

Сторони погодились, що зазначений у пункті 1.3. Договору порядок зміни розміру процентів не є односторонньою зміною умов цього договору банком, виражає повну і безумовну згоду сторін і не потребує додаткового погодження з боку позичальника.

Згідно пункту 2.6. Кредитного договору проценти за користування кредитом сплачується позичальником щомісячно не пізніше останнього банківського дня поточного місця. В останній місяць користування кредитом проценти сплачуються не пізніше дня повернення кредиту та разом з повним поверненням кредиту.

Проценти за користування кредитом нараховуються за кожний день користування кредитом, шляхом множення процентної ставки на залишок суми заборгованості за кредитом на кінець кожного дня виходячи з фактичної кількості днів у місяці та умовної кількості днів у році - 360 днів. День видачі та день погашення кредиту вважаються одним днем для цілей нарахування процентів (пункт 2.7. Кредитного договору).

Пунктом 1 Угоди № 72 від 26.11.2014 сторони погодили у листопаді 2014 року не застосовувати пункт 1.3. Кредитного договору.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач-1 неналежним чином виконував свій обов'язок зі сплати відсотків за користування кредитом, зокрема, як вбачається із наданої позивачем таблиці сплати відсотків, останньою датою сплати відповідачем-1 відсотків у розмірі 86 110 грн. 87 коп. за користування кредитом є 11.11.2014, що не заперечувалось відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву, з огляду на що у відповідача-1 виникла заборгованість зі сплати відсотків за Кредитним договором за листопад 2014 року - січень 2015 року (виходячи із визначеної сторонами ставки відсотків відповідно Угоди № 72 від 26.11.2014 та пункту 1.3. Договору) у загальному розмірі 416 665 грн. 50 коп.

Пунктом 2.9. Кредитного договору визначено, що банк має право достроково закрити кредитну лінію, відмовити у видачі позичальнику кредитних коштів, вимагати від позичальника достроково повернути кредитні кошти, проценти/комісії за користування кредитом, інші належні платежі та/або розірвати цей Договір у разі, зокрема, порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або порушення термінів сплати процентів/комісії за користування кредитом.

У випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або порушення термінів сплати процентів/комісії за користування кредитом банк має право, зокрема, змінити умови цього Договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Договором.

Відповідно до пункту 4.3.1. Кредитного договору банк зобов'язаний у випадку дострокової вимоги сплати кредитних коштів встановлювати конкретний строк їх повернення, повідомивши про це позичальника за 30 днів.

Так, 03.03.2015, у зв'язку з порушенням відповідачем-1 термінів повернення кредиту та сплати процентів за його користування, позивач звернувся до нього із вимогою про дострокове повернення коштів вих. № 1701/1246 від 02.03.2015, в якій вимагав негайно сплатити у повному обсязі суму загальної заборгованості за Кредитним договором.

Відповідач-1 відповіді на вимогу про дострокове повернення коштів вих. № 1701/1246 від 02.03.2015 не надав, заборгованість за Кредитним договором не сплатив.

Факт наявності та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» перед Банком за Кредитним договором у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп. та процентами за користування кредитом у розмірі 416 665 грн. 50 коп. за листопад 2014 року - січень 2015 року підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем-1 не були спростований, доказів повернення позивачу кредиту у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп. та сплати відсотків за користування кредитом у загальному розмірі 416 665 грн. 50 коп. відповідачем-1 суду не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги Банку в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп. та відсотків за користування кредитом у загальному розмірі 416 665 грн. 50 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за Кредитним договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 211 506 грн. 85 коп. пені за прострочений кредит за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 22031 грн. 90 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 800000 грн. 00 коп. штрафу за прострочений кредит та 83333 грн. 10 коп. штрафу за прострочені проценти.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 - 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 5.1. Кредитного договору, у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитом, терміну сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, а також інших платежів, що належать до сплати позичальником за цим Договором, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами, за кожний день прострочення та штраф у розмір 20% від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення. Застосування штрафу та пені до позичальника здійснюється починаючи з 91-го дня прострочення виконання позичальником будь-якого з грошових зобов'язань за цим Договором, з урахуванням положень пункт 1.3. цього Договору.

Колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки пені за прострочений кредит, пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, штрафу за прострочений кредит та штрафу за прострочені проценти, дійшла висновку, що вони відповідають встановленим законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Банку в частині стягнення 211 506 грн. 85 коп. пені за прострочений кредит за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 22 031 грн. 90 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів за період з 30.01.2015 по 15.03.2015, 800000 грн. 00 коп. штрафу за прострочений кредит та 83 333 грн. 10 коп. штрафу за прострочені проценти також підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що 08.10.2014 між ним та Буровою А.С. було укладено Договір № 08/10-2014 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого Бурова А.С. передала Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікоіл Лтд» свої права вимоги до позивача щодо повернення вкладу у розмірі 78 000 дол США 00 центів та 2 159 дол США 00 центів нарахованих відсотків (за винятком права на виплату гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). З огляду на це, відповідач-1 стверджує, що шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сума його заборгованості за Кредитним договором зменшилась на 838 059 грн. 05 коп.

Зазначені доводи апелянта є безпідставними не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.09.2014 № 597 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.09.2014 № 97 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк «Експобанк», згідно з яким з 25.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк».

Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Експобанк» запроваджено строком на три місяці з 25.09.2014 по 25.12.2014.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 163 від 25.12.2014 про продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Експобанк» до 24.01.2015 включно.

Далі, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 22.01.2015 № 41 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 № 15 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощука Ігоря Григоровича строком на 1 рік з 26.01.2015 по 25.01.2016 включно.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 203 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Разом з тим, пунктом 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України та частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

У пункті 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації передбачені статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як вбачається із матеріалів справи, повідомлення про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу від 07.04.2014 за № 5769/16689/2014 та зарахування зустрічних однорідних вимог було направлене позивачу 19.12.2014 (вих. № 3314/1 від 19.12.2014), тобто у період дії в Банку тимчасової адміністрації.

Приписами пунктів 1, 4 частини 5 статті 36, частини 3 статті 46 та частини 6 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у відповідній редакції регламентовано, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Таким чином, після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Відтак, колегія суддів зазначає, що спірний залік передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок коштів банку, порушуючи встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку, оскільки це призвело б до порушення порядку погашення вимог кредиторів, який встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції. Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Факт наявності заборгованості відповідачів перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо солідарного стягнення з відповідачів визначеної грошової суми обґрунтованими.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/7682/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/7682/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7682/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко