Постанова № 49822451, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/11097/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Шимков А. В. - представник за довіреністю № 137 від 29.04.2015

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015

у справі № 910/11097/15 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Об'єднання «Прогрес»

до Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні відповідача

Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України

про стягнення 50 809,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 26 934,57 грн. за виконані за договором про надання послуг № 1 від 17.03.2011, але не оплачені роботи, пені в сумі 8 089,21 грн., 13 479,37 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 2 306,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2015, повний текст якого підписаний 27.07.2015, у справі № 910/11097/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 26 934,57 грн., збитки від інфляції в сумі 13 479,37 грн. та 3 % річних в сумі 2 304,57 грн., у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих за спірним договором послуг, а часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних - на помилках у розрахунку позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, правомірним є нарахування пені за період з 15.06.2012 по 15.12.2012, проте позивач просить стягнути пеню за період з 21.04.2014 по 04.03.2015, а тому його вимоги в цій частині є необгрунтованим та задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Міністерство оборони України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/11097/15 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі позивачу у задоволенні позову.

На думку відповідача, спірне рішення винесено судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що йому про укладення спірного договору стало відомо лише в квітні 2015 року, що вказаний договір, в порушення приписів чинного законодавства, не містить відповідної відмітки, що підтверджує наявність факту взяття бюджетних зобов'язань на облік, що позивачем не надано доказів про оплату третім особам послуг, які позивач надавав відповідачу за спірним договором, що акт здачі-прийняття спірних послуг на містить дати його складання та дати отримання його відповідачем, а відтак не може вважатися належним доказом у справі.

Також відповідач послався на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що спірний договір, предметом якого є надання послуг, пов'язаних з будівництвом 107 квартирного житлового будинку, був укладений після видачі на такий будинок Акту готовності об'єкта експлуатації, та те, що протягом майже чотирьох років після введення об'єкта в експлуатацію вимог до відповідача щодо оплати спірних послуг не пред'являлось.

Ухвалою від 17.08.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач та третя особа в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

17.03.2011 Закрите акціонерне товариство «Об'єднання «Прогрес», правонаступником якого є позивач, як виконавець та Міністерство оборони України в особі начальника третьої особи як замовник уклали договір про надання послуг № 1 (а.с. 6-7), відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач, з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з будівництвом 107 квартирного житлового будинку на розі вулиць Попова - маршала Красовського (шифр 304/1-4) в м. Старокостянтинів Хмельницької області, прийняв на себе зобов'язання по наданню послуг з виконання робіт, які належать до функцій відповідача, а саме:

- обстеження енергоспоживаючих об'єктів на їх відповідність вимогам проектно-технічної документації;

- лабораторно-інструментальні дослідження інтенсивності радіаційного гама-випромінювання та бакдослідження води водопровідної;

- первинний технічний огляд ліфтів пасажирських в/п 400 кг;

- технічне обстеження електроустановки та допуск в експлуатацію з підключенням споживача вище 1000В (прийняття нового споживача) на комутаційних апаратах;

- попереднє технічне обстеження паливовикористовуючого обладнання з метою визначення готовності до роботи;

- діагностична перевірка вентканалів.

Розділом 2 Договору визначено, що загальна сума договору орієнтовно складає 16 753, 52 грн., а вартість робіт визначається на підставі укладених між позивачем та відповідними службами договорів та рахунків, оплачених позивачем власними коштами, за послуги, які належать до функцій відповідача.

Згідно з розділом 4 Договору виконання робіт оформлюється двостороннім актом здачі-приймання робіт, підписаним відповідальними особами від відповідача та позивача, що є підставою для оплати.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору сторонами підписаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг), в якому сторони зафіксували, що на виконання умов Договору позивач надав послуги, перелічені в розділі 1 Договору, а загальна вартість таких послуг становить 26 934,57 грн.

А ні дати складення, а ні дати підписання його представниками сторін в акті не вказано.

Відповідно до розділу 3 Договору розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (послуг), підписаних позивачем та відповідачем, оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 днів з дня підписання акту виконаних робіт (послуг). У платіжних документах відповідач посилається на номер і дату договору.

14.06.2012 сторонами був підписаний акт звірки розрахунків, в якому відповідач визнав факт надання позивачем спірних послуг на заявлену до стягнення суму та факт неоплати їх відповідачем.

13.02.2015 позивач звернувся до третьої особи з претензією № 45 від 12.02.2015 (а.с. 11-12), в якій, серед іншого, просив оплатити послуги, надані за Договором. На доказ направлення претензії до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію фіскального чеку № 0012737 0011866 від 13.02.2015 (а.с. 66).

Відповідач на вказану претензію не відповів, спірні послуги не оплатив, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором надання послуг, до яких відноситься спірний договір, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на те, що за умовами Договору спірні послуги мали бути оплачені у п'ятиденний строк з дня підписання акту здачі-приймання робіт, в той час як спірний акт не містить відомостей щодо дати його підписання, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що станом на 14.06.2012 (дата підписання сторонами акту звірки розрахунків, яким спірну заборгованість було визнано відповідачем - примітка суду) такий акт здачі-приймання робіт вже в будь-якому випадку був підписаний, та, відповідно, строк виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті спірних послуг настав.

Посилання відповідача на те, що йому про укладення Договору стало відомо лише в квітні 2015 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір від імені відповідача підписано начальником Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України Чорноокого М. С., який діяв на підставі виданої відповідачем довіреності № 220/399/д від 14.03.2011 (а.с. 42), в той час як сам лише факт неповідомлення відповідача його структурним підрозділом про укладення Договору на підставі вказаної довіреності не є підставою для звільнення його від обов'язку цей договір виконувати.

Відсутність на Договорі відмітки, що підтверджує наявність факту взяття бюджетних зобов'язань на облік, також не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані позивачем послуги, а свідчить лише про неналежне виконання уповноваженою відповідачем особою своїх обов'язків щодо постановки бюджетних зобов'язань на облік.

З огляду на підписання уповноваженими представниками сторін Договору відповідного акту здачі-прийняття послуг, дослідження факту виконання позивачем спірних робіт власними або залученими силами та витребування відповідних доказів цього, про необхідність чого заявляє відповідач, не є доцільним, оскілки не впливає на вирішення спору сторін по суті.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що спірний договір, предметом якого є надання послуг, пов'язаних з будівництвом 107 квартирного житлового будинку, був укладений після видачі на такий будинок Акту готовності об'єкта експлуатації, та те, що протягом майже чотирьох років після введення об'єкта в експлуатацію вимог до відповідача щодо оплати спірних послуг не пред'являлось до уваги колегією суддів також не приймаються і не досліджуються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 26 934,57 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 8 089,21 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до розділу 5 Договору за порушення строків виконання зобов'язань по Договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої на час нарахування пені.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, строк виконання відповідачем свого обв'язку по оплаті спірних послуг настав 14.06.2012, а відтак, нарахування штрафних санкцій має відбуватись з 15.06.2012.

Отже, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, позивач має право нарахувати пеню за період з 15.06.2012 по 15.12.2012, в той час як ним у позові заявлено до стягнення пеню за період з 21.04.2014 по 21.04.2015, тобто в період, стягнення пені у якій не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

За обставин, що склалися, та враховуючи що господарському суду не надано право виходити за межі позовних вимог (в тому числі і щодо визначення періоду нарахування штрафних санкцій), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 8 089,21 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 13 479,37 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2 306,78 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку суми 3 % річних позивач припустився помилки, з огляду на що суд першої інстанції вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 2 304,57 грн. та повністю - позові вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 13 479,37 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/11097/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Міністерство оборони України.

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/11097/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/11097/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11097/15.

Повний текст постанови складено: 07.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій