Ухвала суду № 49795091, 01.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" вересня 2015 р. м. Київ К/800/10454/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_4 на постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Полонської районної державної адміністрації про визнання протиправними відмови і розпорядження та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Полонського районного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до Полонської районної державної адміністрації, у якому просив: визнати протиправною відмову голови Полонської РДА в переведенні позивача на посаду державного адміністратора відділу з організації надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру апарату райдержадміністрації; визнати протиправним та скасувати розпорядження №796/2014-Р/к від 23 липня 2014 року про звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства та будівництва Полонської РДА; поновити позивача на посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства та будівництва Полонської РДА з 23 липня 2014 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 липня 2014 року по день вирішення судом спору та моральної шкоди в сумі 1000 грн.

Постановою Полонського районного суду Хмельницької області від 26грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.

Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно розпорядження голови Полонської РДА №54/2012 від 24 грудня 2012 року ОСОБА_4 переведено на посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства та будівництва Полонської РДА.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій», розпорядження голови обласної державної адміністрації №146/2014-р від 24 квітня 2014 року «Про встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів обласної державної адміністрації, районних державних адміністрацій», розпорядження голови районної державної адміністрації №39/2014-р від 30 квітня 2014 року «Про встановлення граничної чисельності працівників районної державної адміністрації» відповідачем прийнято розпорядження №50/2014-р від 23 травня 2014 року «Про упорядкування структури районної державної адміністрації» згідно пп. 2.3 п. 2 якого скорочується посада головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства та будівництва (з питань житлово-комунального господарства) Полонської РДА.

23 травня 2014 року ОСОБА_4 повідомлено в письмовій формі про наступне звільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників та запропоновано ряд вакантних посад станом на 23 липня 2014 року з метою продовження трудових відносин, серед яких посада - державного адміністратора відділу з організації надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру апарату райдержадміністрації.

21 липня 2014 року ОСОБА_4 подав заяву про згоду з метою продовження трудових відносин на посаду державного адміністратора відділу з організації надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру апарату райдержадміністрації.

Проте, у задоволенні вищезазначеної заяви відповідач відмовив з підстав не надання своєчасно позивачем згоди на переведення його на посаду державного адміністратора відділу з організації надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру апарату райдержадміністрації та не проходження ним 2-х місячного стажування на відповідну посаду.

23 липня 2014 року відповідачем прийнято розпорядження №76/2014-р/К про звільнення ОСОБА_4 з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства та будівництва Полонської РДА, у зв'язку із скороченням чисельності працівників.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій вважають, що відповідачем при звільненні позивача з займаної ним посади, у зв'язку із проведенням реорганізації установи, не було допущено порушення вимог трудового законодавства, так як всі необхідні дії, які вимагає законодавство України були виконанні. Крім того, судами було зазначено, що підстав для переведення на обрану посаду у позивача не має, так як він не проходив стажування (ранг посади 6, а він обіймав посаду, яка прирівняна 7 рангу), не знаходився у відповідному резерві на її заміщення та не проходив конкурсного відбору.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України враховуючи правову позицію Верховного Суду України, вислову в подібних категоріях справ, зокрема постанову від 10 березня 2015 року у справі № 21-52а15 зазначає наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій позивачу 23 травня 2014 року було запропоновано посаду державного адміністратора відділу з організації надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру апарату райдержадміністрації, на яку він погодився 21 липня 2014 року (перебуваючи у відпустці), а відтак виконав вимоги наведених вище положень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позивач в строк скористався наданим йому правом на працю (скорочення його посади мало відбутись 23 липня 2014 року), при цьому вибравши одну із запропонованих посад роботодавцем.

Разом з тим, слід зауважити, що не маючи відповідної кваліфікації, що має розцінюватись як відсутність відповідних навиків чи знань в роботі, відповідач не мав права пропонувати позивачу відповідну посаду. В іншому випадку, відповідач не був позбавлений права провести позивачу стажування на вказану посаду, гарантувавши останньому збереження робочого місця в організації.

Щодо тривалості ненадання згоди позивача на одну із запропонованих йому посад в штаті відповідача слід зазначити, що застережень щодо часу визначення з відповідною посадою повідомлення не містить, вказано лише строк виведення посади позивача з штатного розпису. Крім того, за звороті повідомлення міститься підпис позивача про отримання відповідного примірника 23.07.2014 року, жодних відомостей про його ознайомлення з ним матеріали справи не містять. Так як, і не досліджувалось питання судами попередніх інстанції тривалості вибору позивача відповідної посади для подальшого переводу.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Полонської районної державної адміністрації про визнання протиправними відмови і розпорядження та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець