Постанова № 49756028, 03.09.2015, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

133 м. м. Миргород Миргородський район Полтавська область Україна 37600

Справа № 541/2091/15-а

№ провадження 2-а/541/67/2015

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2015 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Гриб М.В.,

при секретарі Непокупній Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миргороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Поливянської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

встановив:

18.08.2015 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду з адміністративним позовом в якому просить постанову № 1 від 04 серпня 2015 року відносно неї, винесену адміністративною комісією при виконавчому комітеті Поливянської сільської ради Миргородського району, про накладення адміністративного стягнення за ст. 156 ч.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в сумі 510,00 грн. визнати незаконною та скасувати, а провадження по справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що 10 червня 2015 року відносно неї було складено протокол серії ПО № 004554 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.156 КУпАП, що нібито вона 10.06.2015 року о 14 годині в кафе «Оболонь» по вулиці Гоголя, 112 міста Миргорода, продала неповнолітній особі ОСОБА_2 2 келиха пива та келих вина. Постановою №1 адміністративної комісії при Поливянській сільській раді від 04 серпня 2015 року її було визнано винною у скоєнні вказаного правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн.

Підтверджуючи факт продажі нею спиртних напоїв в час та місці, зазначених в оспорюваній постанові, позивачка вказувала на те, що покупець не повідомила їй про свій неповнолітній вік, а зовнішній вигляд покупця не викликав жодних сумнівів щодо її повноліття, у звязку з чим вона не перевіряла її документів, вважаючи що їй більше 20 років, а відтак в своїх діях вона не вбачала складу правопорушення, передбаченого ст. 156 ч.2 КУпАП. Також позивачка посилалась на те, що при складенні відносно неї протоколу та притягненні її до адміністративної відповідальності були порушені норми чинного законодавства. Тому просила постанову №1 адміністративної комісії Поливянської сільської ради Миргородського району від 04 серпня 2015 року про притягнення її до відповідальності за ст. 156 ч.2 КУпАП у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян визнати незаконною та скасувати її, а провадження по справі закрити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 (а.с.15-17) в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з тих підстав, що імперативної норми закону, яка б зобовязувала продавця перевіряти документи покупця алкогольних напоїв, немає, тому в діях ОСОБА_1В відсутній склад адміністративного правопорушення, а отже просила оспорювань постанову скасувати за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 156 ч.2 КУпАП.

Представник відповідача ОСОБА_4 (а.с.21-24) в судовому засіданні позовні вимоги не визнала просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності повністю відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення та прийнята в межах компетенції, визначеної для адміністративної комісії. А тому просила повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що адміністративною комісією при виконавчому комітеті Поливянської сільської ради Миргородського району постановою № 1 від 04 серпня 2015 року позивачку ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.156 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (а.с. 20).

Зазначена постанова була винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серія ПО № 004554 від 10 червня 2015 року, згідно якого 10 червня 2015 року, близько 14-00 години 00 хв в м. Миргороді по вул.Гоголя, 112, офіціант кафе «Оболонь» ОСОБА_1 продала неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, два келихи пива та келих вина(див. а.1-2 адмінматеріалу).

Зазначені діяння, вказані в протоколі про адміністративне правопорушення та в оспорюваній постанові, позивачка ОСОБА_1 підтверджувала як в своїй позовній заяві так і в своїх поясненнях в судовому засіданні, вказуючи, що вона дійсно 10.06.2015 року продала ОСОБА_6 згадані алкогольні напої.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на те, що позивачка як у своїй позовній заяві так і протягом судового розгляду справи стверджувала, що вона дійсно, працюючи офіціантом в кафе «Оболонь» за вказаних у оскаржуваній постанові обставин 10.06.2015 року продала неповнолітній особі алкогольні напої, підстав сумніватися щодо їх достовірності та добровільності їх визнання у суду немає і вказані обставини ніким не оспорюються, то суд вважає встановленим факт продажу позивачем під час роботи офіціантом в кафе «Оболонь» 10 червня 2015 року алкогольних напоїв особі, яка не досягла 18 років.

Статтею 156 ч.2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за продаж алкогольних, слабоалкогольних напоїв особі, яка не досягла 18 років.

Із диспозиції ст. 156 ч.2 КУпАП вбачається, що вона передбачає відповідальність не тільки за умисні а і необережні діяння, зазначені в ній.

За викладених обставин суд вважає, що зазначені діяннях ОСОБА_1 містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КУпАП.

Даючи оцінку доводам позивачки її представника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення через те, що у неї не було сумнівів щодо досягнення покупцем 18-річного віку, а імперативної норми закону, яка б зобовязувала продавця алкогольних напоїв перевіряти вік покупця шляхом отримання відповідного документу не існує, суд виходить з наступного.

Ч.2 ст.156 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу в розмірі тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за продаж працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років.

Пунктом 2 частини першої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» імперативно заборонено продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових особам, які не досягли 18-ти років.

Відповідно до частини четвертої статті 15-3 зазначеного Закону продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Системний аналіз зазначених вище правових норм дав колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави для висновку щодо запровадження в імперативній формі заборони на продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років.

Частиною четвертою статті 15-3 зазначеного Закону продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб'єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію. Відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв'язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності.

Вказаний висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2013 року у справі № 21-48а13, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, і відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд вважає, що вказане у зазначеному висновку Верховного Суду України стосується як субєктів господарювання, так і їх працівників, які безпосередньо займаються реалізацією алкогольних напоїв, оскільки в правовідносинах із покупцями вони діють від імені субєкта господарювання і виконують його функції по продажу товарів.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Зі змісту цієї статті не вбачається, що наявність всіх цих доказів в матеріалах справи є обовязковою, тому відсутність речових доказів, на що посилається позивач, не перешкоджала розгляду справи.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КУпАП, на час розгляду справи адміністративною комісією, крім протоколу ПО № 004554 від 10 червня 2015 року підтверджувалася також іншими документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: письмовими поясненнями ОСОБА_5 (а.5 адмінматеріалу) та ОСОБА_7 (а.6 адмінматеріалу), свідоцтвом про народження ОСОБА_2 (а.8 адмінматеріалу), рахунком офіціанта (а.3 адмінматеріалу), фотоматеріалами (а.13 адмінматеріалу). Доводи позивача та її представника щодо незаконності згаданих письмових пояснень суд вважає безпідставними, оскільки Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачений обовязок осіб, які складають протокол про адміністративне правопорушення, отримувати пояснення від неповнолітніх осіб тільки в присутності законних представників або педагога. Також під час розгляду справи судом не було виявлено обставин, які б свідчили про те, що вчинення ОСОБА_1 правопорушення спровоковане працівниками міліції, отже це припущення позивача суд не приймає до уваги.

При таких обставинах посилання позивача та його представника на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення суд вважає неспроможними та не заслуговуючими на увагу.

Посилання позивачки на те, що вона не була ознайомлена з правами, передбаченими ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, суд не приймає до уваги, оскільки це спростовується її ж поясненнями в судовому засіданні, де вона стверджувала, що 16 липня 2015 року вона особисто в приміщенні Поливянської сільської ради Миргородського району повністю ознайомилася із усіма матеріалами адміністративної справи, в тому числі і з протоколом про адміністративне правопорушення, в якому письмово (типографським шрифтом) наведені всі права осби, яка притягується до адміністративної відповідальності, в тому числі і права, передбачені ст. 268 КУпАП та 63 Конституції України (див. а.2 протоколу на звороті). Більше того, сама позивачка в своїх клопотаннях, з якими вона зверталася до адмінкомісії (на а. 15-16 адмінматеріалу) від 16.07.2015 року та (на а. 20-22 адмінматеріалу), від 04.08.2015 року, свої права, передбачені згаданими нормами законодавства, сама вже розяснювала їх адмінкомісії, цитуючи їх.

Неспроможними суд вважає і посилання позивачки на те, що особою, яка складала протокол, під розписку їй не було вручено його другий екземпляр, оскільки в судовому засіданні вона пояснила, що після складення відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення працівниками міліції, вона з особистих міркувань відмовилася ставити свої підписи в будь-яких документах та давати письмові пояснення з приводу обставин, зазначених в протоколі. Таким чином суд вважає, що позивачка фактично відмовилась від отримання другого екземпляру протоколу, оскільки ст. 254 КУпАП передбачено його вручення не інакше, як під розписку. До того ж, сам собою факт неотримання нею другого екземпляру протоколу, не вплинув і не міг вплинути на доведеність її вини у вчиненні суспільно небезпечного діяння, факту вчинення якого вона не заперечувала ні в протоколі, ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні.

Посилання позивачки на те, що адмінкомісія безпідставно відхилила її клопотання про виклик в судове засідання неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_8, суд не може прийняти до уваги, оскільки задоволення такого клопотання також не могло вплинути на законність прийнятого рішення, з огляду на те, що діючим законодавством імперативно заборонено продаж алкогольних напоїв всім особам, які не досягли 18 річного віку, незалежно від того який би вигляд вони не мали.

Суд також вважає незаслуговуючим на увагу посилання позивачки і на те, що адміністративна комісія наклала на неї стягнення своєю постановою, а не рішенням, оскільки згідно ст. 27 Положення про адміністративні комісії, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 березня 1988 р. N 5540-XI та діючого на день винесення оспорюваної постанови, адміністративна комісія за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення виносить Постанову.

Таким чином, за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відповідачем постанову прийнято обґрунтовано, в межах наданих Законом повноважень, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно та розсудливо, внаслідок чого було застосовано стягнення у виді штрафу у мінімальному розмірі.

Доводи позивачки, щодо неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності спростовуються матеріалами справи, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 33, 268, 283, 284, 285 КУпАП.

З огляду на викладене, підстав для задоволення адміністративного позову суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 158-163, 171-2 КАС України, ст.ст.156 ч.2, 213, 218, 251, 254, 256, 268, 278, 288, 289 КУпАП, Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Поливянської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №1 від 4 серпня 2015 року і закриття провадження по справі відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя ОСОБА_9