Рішення № 49749274, 02.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1486/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1439/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників: апелянта - ОСОБА_2, позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2015 року у цивільній справі за позовом ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» до ОСОБА_5, реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання недійсними правочину та свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

Представник позивача звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» здійснює діяльність по будівництву багатоквартирних житлових будинків та продажу населенню квартир. У 2005 році товариство почало будівництво багатоквартирного житлового будинку в м. Івано-Франківську за будівельною адресою АДРЕСА_1, та в подальшому ввело в експлуатацію даний житловий будинок. Маючи намір зареєструвати за товариством непродані споживачам квартири позивач звернувся до реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції з відповідними правовстановлюючими документами, серед яких документи на квартиру АДРЕСА_2. Однак така реєстрація виявилась неможливою в зв'язку з наявною реєстрацією за третьою особою даної квартири, а саме - ОСОБА_5 Право власності на квартиру відповідач зареєстрував згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.12.2013р., видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції. Дане свідоцтво видане на підставі договору про дольову участь у будівництві групи багатоквартирних будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 від 12.01.2006р., нібито укладеного між позивачем та відповідачем. Зазначає, що з відповідачем будь-яких договорів з приводу придбання останнім у товариства квартири АДРЕСА_2 жодна уповноважена товариством особа не підписувала. Дані обставини вказують на фіктивний характер зазначеного документа, а також на таку необхідну ознаку дійсності правочину як вільне волевиявлення продавця (забудовника) ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» на передачу у власність ОСОБА_5 вищезазначеної квартири. Тому спірний договір про дольову участь від 12.01.2006р. є недійсним та не породжує для відповідача правових наслідків у вигляді набуття ним у власність спірної квартири. Просив позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про дольову участь у будівництві групи багатоквартирних будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 від 20 січня 2006 року, укладений ОСОБА_5

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.12.2013р., видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, згідно якого ОСОБА_5 являється власником квартири АДРЕСА_2.

Скасовано запис про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на квартиру квартири АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» 243,60грн. судового збору.

На дане рішення представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та

процесуального права.

Апелянт зазначає, що в ході розгляду даної справи було достовірно встановлено, що спірний правочин між сторонами не укладався взагалі. Однак суд не зміг розмежувати недійсний та неукладений правочин. Згідно правової позиції Верховного Суду України, суд, встановивши ці обставини, відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. На думку апелянта, вірний спосіб захисту при таких обставинах - звернення до суду з віндикаційним позовом.

Апелянт також вказує, що судом призначено почеркознавчу експертизу договору про дольову участь у будівництві, проте не забезпечено належного її виконання. Суд обмежився наданим від органу досудового розслідування висновком почеркознавчої експертизи, проігнорувавши при цьому те, що також була призначена і технічна експертиза документу. Зазначає, що суд не перевірив належним чином даний висновок експерта, не викликав експерта, який проводив його дослідження, у судове засідання та не попередив про відповідальність, передбачену ст.ст. 384-385 КК України.

Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків.

Вважає, що суд першої інстанції даним обставинам не дав належної правової оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону, яке просила скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Відтак, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, оцінюючи зібрані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, виходячи з меж заявлених позовних вимог,

системного аналізу положень чинного законодавства України, дійшов висновку, що є всі

підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Так, ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.ст. 204, 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Сутність цієї норми закону полягає в тому, що сторони повинні зафіксувати ті умови, які вони вважають для себе сприятливими. Однак, якщо сторони не досягли домовленості хоча б з однієї істотної умови договору, він не може вважатися недійсним, оскільки за відсутності волевиявлення сторін за істотними умовами він є неукладеним. Для визнання чинності чи недійсності договору сторони мають принаймні укласти такий договір.

Згідно п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.»

У п. 21 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що «у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.»

В ході судового розгляду із змісту позовної заяви, пояснень представників позивача третьої особи, відповідача ОСОБА_6 достовірно встановлено, що оспорюваний правочин -договір про дольову участь в будівництві групи багатоквартирних будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 від 20.01.2006 року, між ОСОБА_5 та ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» взагалі не укладався. Однак, суд першої інстанції не зміг розмежувати недійсний та неукладений правочин, що призвело до постановлення неправильного по суті рішення, яке підлягає скасуванню в цій частині позовних вимог. Позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про його державну реєстрацію, стягнення судових витрат є похідними від першої вимоги й суд першої інстанції вирішив їх у відповідності до вимог закону, з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи й мотиви наведені апелянтом в апеляційній скарзі не дають законних підстав для скасування чи зміни правильного по суті і справедливого рішення в цій частині позовних вимог з одних лише формальних міркувань, а тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2015 року в частині визнання недійсним договору про дольову участь в будівництві групи багатоквартирних будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 від 20.01.2006 року, укладеного ОСОБА_5 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в цій частині позовних вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк