Ухвала суду № 49730218, 29.07.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - < Суддя першої інстанції >

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2010 року справа №41/51а/5006

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого:Бадахової Т.П.

суддів: Василенко Л.А., Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Ковальчук Г.Л.

від позивача ОСОБА_2, без довіреності

від відповідача ОСОБА_3. за довір. від 23.07.2010р

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління», Державної податкової інспекції у місті Маріуполі Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 02 червня 2010 року по справі № 41/51а/5006 за позовом Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління»до Державної податкової інспекції у місті Маріуполі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 23.01.2007 року 0000031700/0,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2007 року Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління»звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у місті Маріуполі Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень рішень: № 000001234/0 від 23.01.2007 року, № 0000031700/0 від 23.01.2007 року, № НОМЕР_1 від 23.01.2007 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 02.03.2010 року було здійснено процесуальну заміну позивача ОСОБА_4 трамвайно-тролейбусного управління на його правонаступника - Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління».

Ухвалою суду першої інстанції від 18.03.2010 року було розєднано у самостійне провадження позовні вимоги та адміністративній справі за позовом Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління»до Державної податкової інспекції у місті Маріуполі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000031700/0 від 23.01.2007 року було присвоєно номер 41/51а.

Позивач змінив позовні вимоги та просив суд визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення податкового зобовязання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9550,99грн., в тому числі за основним платежем 3172грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 6378,99грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 02 червня 2010 року позов було задоволено частково, внаслідок чого визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем в сумі 2418грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями в суми 6001,99грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою і просив апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким в задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не обґрунтував прийняту ним постанову, висновки вказані в цій постанові не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що п.п.4.2.10 п.4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб»не передбачено, що до складу загального місячного доходу включаються суми моральної шкоди, які відшкодовуються внаслідок заподіяної шкоди фізичній особі постраждалому від правопорушення.

Також апелянт зазначив, що суму моральної шкоди було визначено судом та Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно - тролейбусне управління»зобовязано в данному випадку виконати його у повному обсязі, тобто на думку апелянта, обовязкової передумови сплати , як це передбачено пунктом 17.1.9 статті 1 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб»немає.

На думку апелянта, суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги статі 14 ЦПК України та статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»в яких визначено, що підприємства повинні перерахувати постраждалому суму моральної шкоди у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач також звернувся з апеляційною скаргою і просив апеляційний суд скасувати рішення і відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зроблено посилання на те, що податковий агент це юридична особа, яка незалежно від її організаційно-правового статусу та способу обкладання іншими податками зобовязана нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону (п.1.15.статі 1 Закону України № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб»). Тому, на думку апелянта, відшкодування матеріальної або моральної шкоди фізичній особі обкладається податком з доходів фізичних осіб. У даному випадку позивач є податковим агентом, і повинно нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені платника податку.

Крім цього,апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушено приписи ст.17.1.9п.17.1. статті 17 Закону України «Про погашення обовязків платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового) платежу, якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу). Тому, на думку апелянта, позивачу було правомірно нараховано суму податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3195,33 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 6390,66грн., а всього 9585,99грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 не надала суду документи, які б підтверджували її повноваження, у звязку з чим, не була допущена колегією судді до участі у розгляді справи.

Колегія суддів, заслухавши представника відповідача та перевіривши доводи апеляційних скарг матеріалами справи, встановила наступне:

У період з 04 грудня 2006 року по 29.12.2006 року відповідачем була проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 рік.

За результатами перевірки було встановлено, що позивач здійснював відшкодування немайнової (моральної) шкоди громадянам, але в порушення п.1.2 ст.1, п. «а»пп.4.2.10 п.4.2.статті 4, ст.7, ст.16, ст.17, п. «а»пп.19.2 ст.19, пп.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого податок з доходів фізичних осіб не нараховувався, не утримувався, до бюджету не перераховувався, про що відповідачем було складено акт № 3/23-4/05393725 від 15.01.2007 року. Сума донарахованого податку з доходів фізичних осіб складає 3172грн.

На підставі вищевказаного, відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0, яким згідно п.п «б»п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», внаслідок порушення, п.1.1.,1.3, 1.8.,1.9., п.1.15 ст.1, п.3.5 ст.3, п.1.2.ст.1, п «а»пп.4.2.10 п.4.2. ст.4, ст.7,ст.16, ст.17, п. «а»пп.19.2 ст.19, пп.22.3 ст.22 Закону України «про порядок з доходів фізичних осіб»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 9585,99грн., у тому числі за основним платежем 3195,33грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 6390,66грн.

Згідно п.1.15. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003, № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до підпункту 4.2.10 пункту 4.2. статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003, № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

Статею 549 Цивільно-правового Кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статею 550 ЦПК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 14 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як вбачається з матеріалів справи (арк.спр.96-121), позивач здійснював виплати моральної шкоди на користь фізичних осіб за скоєння шкоди здоровю.

Тобто, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач виплачував фізичним особам моральну шкоду за заподіяну шкоду здоровю, а не неустойку за невиплату моральної шкоди, тому на думку колегії суддів, податок з доходу фізичних осіб мав бути нарахований позивачем, у випадку виплати неустойки, штрафу або пені, а у спірних правовідносинах позивач є не податковим агентом, оскільки з вищенаведених норм закону вбачається, що позивач повинен виконати в повному обсязі судові рішення щодо стягнення на користь фізичних сум моральної шкоди заподіяної пошкодженням здоровя, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Разом з цим, п.17.1.9. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000, № 2181-III у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Оскільки, позивач перераховував фізичним особам суми моральної шкоди, які не є обєктом оподаткування, тому підстав для нарахування штрафних санкцій не вбачається.

Щодо визначення суми податкового зобовязання в розмірі 55,41 грн. через не нарахування та неперахування податку з сум виплачених приватним нотаріусам, то дослідження розрахунку правильності обчислення суми прибуткового податку з доходів громадян, зробленого у додатку № 15 до акту перевірки, дозволяє зробити висновок, що ця сума визначена невірно і через наявність помилки безпідставно збільшена на 33грн.

Підпунктом «б»пп.4.2.2 п.4.2.статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно п.17.1.3 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятидесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Тобто, з урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірного визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобовязання позивача в розмірі 777,33грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 388,67грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1, ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у місті Маріуполі Донецької області, Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління»на постанову Господарського суду Донецької області від 02 червня 2010 року у справі № 41/51а/5006 - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 02 червня 2010 року у справі № 41/51а/5006 залишити без змін.

Ухвала складена та підписана у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 29 липня 2010 року у присутності представника відповідача.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом одного місяця з дня її проголошення.

Головуючий: Т.П.Бадахова

Судді: Л.В.Василенко

ОСОБА_5