Постанова № 49715665, 06.07.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Матвєєва В.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2010 року справа №2а-28800/09/1270

зала судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Жаботинської С.В., Арабей Т.Г., за участю секретаря: Задоєнка О.В., за участю: позивача: ОСОБА_2 по довіреності; відповідача: ОСОБА_3 - по довіреності; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Луганськвугілля» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у адміністративній справі № 2-а-28800/09/1270 за позовом державного підприємства «Луганськвугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000328012/1, № 0000348012/0 від 13.04.2009 року та № № НОМЕР_1, 0000628012/0 від 03.07.2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

30 березня 2006 року за № № 11/24 та 13/24 між Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Луганську та державним підприємством «Луганськвугілля» на підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України від 23.06.2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», п.16 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку підтвердження заборгованості, яка виникла в результаті неповних розрахунків за енергоносії» № 191 від 22.02.2006 року були укладені договори про розстрочення сплати податкового боргу (без пені і штрафних (фінансових) санкцій), що обліковуються за даними карток особових рахунків на підставі довідки від 30.03.2006 р. про суму податкового боргу за геологорозвідувальні роботи станом на 01.01.2005 р., який не погашено на день складення довідки на загальну суму 950431,00 грн. та 26462737,00 грн., відповідно, терміном на десять років з дня укладення цього договору, тобто з 30.03.2006 р. до 30.03.2016 р. з відстрочкою погашення на перші два роки дії цих договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками згідно графіку у додатку до цих договорів.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 29.11.2007 року у справі № 10/130 ад за позовом Алчевської обєднаної державної податкової інспекції до державного підприємства «Луганськвугілля» про звернення стягнення на активи на суму 1365117,63 грн. було розстрочено виконання постанови господарського суду Луганської області від 26.04.2007 року у справі № 10/130 ад про звернення стягнення на активи на суму 1365117,63 грн., починаючи з грудня 2007 року по листопад 2014 року.

На виконання умов вищезазначених договорів та на виконання даної ухвали позивач, починаючи з 30.03.2008 року, проводив відповідні сплати розстроченого податкового боргу, у відповідності з графіком сплати розстроченого податкового боргу. В платіжному дорученні в графі «призначення платежу» позивач зазначав: збір за геолого-розвідувальні роботи, збір за забруднення навколишньої середи або податку на землю згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 13/24 від 30.03.2006 року та 11/24 або ухвали господарського суду Луганської області від 29.11.2007 року у справі № 10/130 ад, відповідно.

При цьому поточні платежі позивач не сплачує.

Проте, відповідач здійснив невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати до бюджету сум податкових зобовязань за період з 21.11.2006 року по 19.02.2009 року і склав акт № 236/02-2/32473323 від 08.04.2009 року, на підставі якого прийняв повідомлення рішення № 0000328012/1, № 0000348012/0 від 13.04.2009 року.

Позивачем до акту від 08.04.2009 року були надані заперечення. Відповідачем була знову проведена невиїзна документальна перевірка з питань своєчасності сплати до бюджету сум податкових зобовязань за період з 02.09.2008 року по 29.05.2009 року, за наслідками якої складено акт № 485/08-2/32473323 від 24.06.2009 року і прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000618012/0 та 0000628012/0 від 03.-7.2009 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, з чим не погоджувався представник відповідача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проблемою даного спору є така обставина: позивач сплачував попередню податкову заборгованість на підставі договору реструктурцізації податкового боргу та судового рішення, вказуючи в платіжному дорученні призначення платежу, а податковий орган такий платіж застосував як погашення новоутвореного податкового боргу і обрахував штрафні санкції, самостійно здійснивши розподіл здійсненого платежу.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (надалі Закон № 2181), згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, у розмірі пьятидесяти відсотків такої суми.

Законом України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України Про Національний банк України від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобовязань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно правовим актом, тобто колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобовязань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у звязку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобовязань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.

При цьому, відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги з огляду на системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів і з урахуванням матеріалів справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Щодо застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків пункту 7.7 статті 7 Закону, то слід урахувати таке.

З аналізу норм Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 Закону.

Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений субєкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобовязань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обовязок, належить саме позивачу.

Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.

Отже, системний аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням

необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що у даній нормі закону закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Таким чином, оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч Закону та за межами повноважень, наданих йому чинним законодавством України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача субєкта владних повноважень.

З таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. 195, 196, 198 ч. 1 п. 3, ст. 202 ч. 1 п. 4 ч. 2 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Луганськвугілля» задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у справі № 28800/09/1270 - скасувати.

Скасувати рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську № № 0000328012/1, 0000348012/0 від 13.04.2009 року та № № НОМЕР_1, 0000628012/0 від 03.07.2009 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 12 липня 2010 року.

Головуючий суддя: Г.М.Міронова

Судді:С.В.Жаботинська

ОСОБА_4