Постанова № 49712417, 27.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27 липня 2015 року 14 год. 16 хв. № 826/8958/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судових засідань Махиньку Ю.О., за участю представників сторін та третьої особи, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа: Міністерство юстиції України, про визнання протиправними окремих положень та скасування державної реєстрації нормативно-правового акта.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 27 липня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" (далі - позивач) до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач, Національна рада) про:

- визнання протиправним абзацу 5 підпункту 2.4 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги (в редакції від 06 листопада 2014 року), затвердженого рішенням Національної ради від 28 грудня 2011 року №2979 "Про затвердження Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги" в частині розширення переліку документів, необхідних для одержання ліцензії провайдера програмної послуги;

- скасування державної реєстрації нормативно-правового акта - рішення Національної ради від 06 листопада 2014 року №1187 "Про внесення змін до Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги" в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2014 року за №1520/26297 (далі - оскаржуваний акт).

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач, приймаючи оскаржуваний акт, вийшов за межі своїх повноважень шляхом затвердження підзаконного нормативно-правового акта, окремі положення якого суперечать нормам чинного законодавства. Відповідачем створено перешкоди у вільному здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання, оскільки неможливість здійснювати ліцензування нових медіа унеможливлює співробітництво суб'єктів господарювання із закордонними контрагентами, співпраця з якими вимагає наявності ліцензії.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/8958/15 (далі - справа), яку призначено до розгляду суддею одноособово у судовому засіданні, а також зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, у якому оскаржуваний акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

У судовому засіданні 25 червня 2015 року судом задоволено відповідне письмове клопотання представника відповідача та, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 КАС України, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача допущено Міністерство юстиції України (далі - третя особа).

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, та наданих на його обґрунтування доказах, а представники відповідача не визнали позов та разом із представником третьої особи просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем 28 грудня 2011 року прийнято рішення №2979 "Про затвердження Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги" (далі - рішення №2979), яким затверджено Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги (далі - Положення).

Рішення №2979 зареєстроване третьою особою 02 березня 2012 року за №351/20664 (Офіційний вісник України, 26 березня 2012 року №21, ст. 808).

Відповідно до п. 6 рішення №2979, це рішення набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

У подальшому, а саме 06 листопада 2014 року рішенням відповідача №1187 "Про внесення змін до Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги" внесено зміни до Положення шляхом викладення його у новій редакції (далі - рішення №1187).

Рішення №1187 зареєстроване третьою особою 28 листопада 2014 року за №1520/26297 (Офіційний вісник України, 19 грудня 2014 року, №99, ст. 2925).

Згідно з п. 4 рішення №1187, це рішення набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Відповідно до абзацу 5 п. 2.4 розділу ІІ Положення, суб'єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог ст. 24 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", до якої додаються:

копії завірених у встановленому законодавством порядку установчих документів;

документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника (згідно з інформацією про програми, які провайдер програмної послуги має намір ретранслювати, що наведена у додатку 3 до цього Положення);

загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 4 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України;

копія повідомлення про включення суб'єкта господарювання до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій відповідно до ст. 42 Закону України "Про телекомунікації" або копія угоди з оператором телекомунікацій на надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації багатоканальної телемережі та копія ліцензії оператора на відповідний вид діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (у разі якщо оператором телекомунікацій є інший суб'єкт господарювання).

За переконанням позивача, рішенням відповідача, а саме вище викладеною нормою, самостійно визначено умови отримання ліцензії провайдера програмної послуги, що не відповідають умовам, встановленим нормами Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1, ст. 2, абзацом 3 ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (у редакції, чинній на момент прийняття рішень №2979 та №1187), Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про телебачення і радіомовлення", цим Законом, іншими законами України.

Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, а саме: ліцензування провайдерів програмної послуги.

Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії.

Як вбачається зі змісту ст. 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", відповідач приймає нормативно-правові акти у формі рішення.

Тобто, рішення №2979 та №1187 відповідачем прийняті у межах встановлених нормами чинного законодавства повноважень у формі, передбаченій нормами Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що позивач здійснює діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 24 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції, чинній на момент прийняття рішення №1187), юридична особа (суб'єкт господарювання), яка має на меті отримати (продовжити) ліцензію на мовлення, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії за встановленою формою.

У заяві повинні міститися такі дані:

а) відомості про засновника (співзасновників), власника (співвласників) телерадіоорганізації та пов'язаних осіб (для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ, банківські реквізити, а для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) і про розподіл часток статутного капіталу. Для акціонерного товариства зазначається інформація, визначена цим пунктом, про акціонерів, які на момент подання заяви володіють пакетами акцій більш як по 5 відсотків;

б) відомості про особовий склад керівних та наглядових органів телерадіоорганізації: керівник організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса);

в) найменування телерадіоорганізації, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ, банківські реквізити, контактні телефони та інші вихідні дані (логотип, позивні, емблема тощо);

г) вид мовлення відповідно до вимог ст. 23 цього Закону;

ґ) передбачувана територія розповсюдження програм відповідно до вимог ст. 23 цього Закону;

д) порядок розгляду заяви - за конкурсом на отримання ліцензії або на позаконкурсних засадах відповідно до вимог статей 22 і 25 цього Закону та рішення Національної ради;

е) характеристики каналу мовлення, мережі мовлення, багатоканальної телемережі: для наземного ефірного та мережного мовлення - частота (частоти), місцезнаходження та потужність передавача (передавачів), територія впевненого прийому сигналу; для супутникового мовлення - відомості про параметри супутникового каналу мовлення та територію охоплення; для мовлення в багатоканальних телемережах та багатоканального мовлення - оператор телекомунікацій, що здійснює обслуговування і експлуатацію телемережі, місцезнаходження головної станції багатоканальної мережі, максимальна кількість каналів (ресурс) багатоканальної мережі, територія розташування (прийому) багатоканальної мережі;

є) періодичність, час, обсяги та сітка мовлення;

ж) п. "ж" ч. 2 ст. 24 виключено

з) кількість домогосподарств на передбачуваній території розповсюдження програм.

Телерадіоорганізація до заяви про видачу (продовження) ліцензії додає:

копії затверджених у встановленому порядку установчих та статутних документів телерадіоорганізації як суб'єкта господарювання;

копію свідоцтва про реєстрацію телерадіоорганізації як суб'єкта інформаційної діяльності (в разі наявності);

орієнтовний штатний розклад телерадіоорганізації;

програмну концепцію мовлення відповідно до вимог ст. 28 цього Закону.

У разі наявності розгалуженої мережі мовлення, значної кількості передавачів, інших вихідних даних телерадіоорганізація вносить їх на окремих бланках як додаток до заяви.

Для забезпечення дотримання визначених законодавством антимонопольних обмежень та обмежень стосовно частки іноземних власників у статутному капіталі телерадіоорганізації Національна рада має право: додатково запитати і отримати від телерадіоорганізації інформацію щодо розподілу часток статутних капіталів юридичних осіб, які є її засновниками або власниками, зокрема акціонерами; запитати висновок органів Антимонопольного комітету України щодо монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції в інформаційній сфері.

Вимагання інших документів для видачі (продовження) ліцензії не допускається.

Суд погоджується із доводами представника позивача про те, що абзацом 5 п. 2.4 розділу ІІ Положення передбачено подання копії повідомлення про включення суб'єкта господарювання до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій згідно зі ст. 42 Закону України "Про телекомунікації" або копії угоди з оператором телекомунікацій на надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації багатоканальної телемережі та копії ліцензії оператора на відповідний вид діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (у разі якщо оператором телекомунікацій є інший суб'єкт господарювання).

У преамбулі Закону України "Про телебачення і радіомовлення" зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Поряд з цим, відповідно до преамбули Закону України "Про телекомунікації", цей Закон встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій.

Закон визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Статтею 42 Закону України "Про телекомунікації" врегульовано питання щодо включення до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, подання до національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, заяви про включення до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, прийняття відповідних рішень, видів діяльності у сфері телекомунікацій.

Проаналізувавши вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд вважає, що передбачена абзацом 5 п. 2.4 розділу ІІ Положення необхідність подання для отримання ліцензії провайдера програмної послуги копії повідомлення про включення суб'єкта господарювання до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій або копії угоди з оператором телекомунікацій на надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації багатоканальної телемережі та копії ліцензії оператора на відповідний вид діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (у разі якщо оператором телекомунікацій є інший суб'єкт господарювання), обумовлена нормою ст. 42 Закону України "Про телекомунікації", а тому відсутні підстави для визнання вказаного абзацу протиправним.

При цьому, суд враховує, що нормами Законів України "Про телекомунікації" та "Про телебачення і радіомовлення" врегульовані подібні відносини у сфері телекомунікації.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про скасування державної реєстрації рішення №1187 суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 2 п. 1, абзацом 2 п. 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення №1187), державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін'юст.

Відповідно до п. 1.3 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року №883/5) (у редакції, чинній на момент прийняття рішення №1187), державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї (далі - Конвенція), міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (далі - Єдиний державний реєстр).

Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що у матеріалах справи міститься копія висновку третьої особи від 02 березня 2012 року про державну реєстрацію нормативно-правового акта відповідача - рішення №2979, а також копія наказу третьої особи від 02 березня 2012 року №357/5 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів", згідно з яким, наказано зареєструвати рішення №2979.

Крім того, у матеріалах справи мітиться копія висновку третьої особи від 28 листопада 2014 року про державну реєстрацію нормативно-правового акта відповідача - рішення №1187, відповідно до якого, рішення №1187 відповідає чинному законодавству, зокрема ст.ст. 1, 24, 31, 39 та ст. 40 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", ст.ст. 13, 14 та ст. 17, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Рішення №1187, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" підлягає державній реєстрації як такий, що зачіпає права, свободи і законні інтереси громадян та має міжвідомчий характер.

У рішенні №1187 не виявлено положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень.

Рішення №1187 відповідає положенням міжнародно-правових актів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є гендерно-нейтральним.

Відповідно до висновку управління правового забезпечення відповідача від 05 листопада 2014 року, у рішенні №1187 відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

Наказом третьої особи від 28 листопада 2014 року №2012/5 "Про державну реєстрацію нормативно-правового акта" зобов'язано зареєструвати рішення №1187.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд зазначає, що суб'єктом владних повноважень дотримано встановлену нормами чинного законодавства процедуру реєстрації оскаржуваного акта - рішення №1187.

Прийняття висновку про відповідність нормативно-правового акта вимогам чинного законодавства та міжнародним угодам є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень.

Суд також зазначає, що позивачем заявлено вимогу про скасування державної реєстрації рішення №1187. Поряд з цим, рішення №1187 позивачем оскаржується в частині. Вище викладена обставина, за переконанням суду, окрім викладеного вище, також свідчить про необґрунтованість вимоги про скасування державної реєстрації оскаржуваного акта.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа: Міністерство юстиції України, про визнання протиправними окремих положень та скасування державної реєстрації нормативно-правового акта є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ".

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 03 серпня 2015 року