Ухвала суду № 497021, 05.03.2007, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2007 року Справа № А36/446

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 02.03.2007р. № 136)

при секретарі: Лазаренко П.М.

за участю представників сторін:

прокурора –Твардієвич Таїсія Веніамінівна, посвідчення №147 від 05.10.05, старший помічник прокурора м. Дніпропетровська;

позивача –Шатохіна Олександра Іванівна, довіреність №152 юр від 02.03.07, представник;

позивача – Волинська Людмила Петрівна, довіреність №39 юр від 05.01.06, представник;

позивача – Аллашева Вікторія Володимирівна, довіреність №117 юр від 23.11.06, представник;

відповідача –Щастна Валентина Миколаївна, довіреність №31817/10/08-09-15 від 14.12.06, представник;

відповідача –Скрипник Олег Богданович, довіреність №31840/10/08-09-15 від 14.12.06, представник;

відповідача – Твердоступ Інна Іванівна, довіреність №31816/10/08-09-15 від 14.12.06, представник;

відповідача –Устименко Мар’яна Володимирівна, довіреність №31815/10/08-09-15 від 14.12.06, представник;

відповідача –Логойда Тетяна Василівна, довіреність №622/10/08-09-17 від 15.01.07, представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2006 року

у справі № А36/446

за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Дніпрогаз”, м.Дніпропетровськ

до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську, м.Дніпропетровськ

за участю Прокуратури м.Дніпропетровська, м.Дніпропетровськ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину ухвали (ст.ст.167, 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів фіксації процесу на диск CD-R № 5154133LD29195.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2006р. (суддя Кожан М.П.) по справі № А36/446 за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Дніпрогаз”, м.Дніпропетровськ (далі –ВАТ “Дніпрогаз”) до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську (далі –СДПІ по роботі з великими платниками податків) за участю прокуратури м.Дніпропетровська про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень позов було задоволено та визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську №№ 0000118823/0/10291 від 20.04.2006р., 000000118823/1/15933 від 23.06.2006р., 0000118823/2/19974 від 21.08.2006р., 00000118823/3/27871 від 10.11.2006р., 0000108823/0/10292 від 20.04.2006р., 0000108823/1/15932 від 23.06.2006р., 0000108823/2/19975 від 21.08.2006р., 0000108823/3/27872 від 10.11.2006р.; стягнено з державного бюджету України на користь позивача 3 грн. 40 коп. витрат по держмиту.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області мотивовано тим, що заборгованість по за факторинговою операцією повинна оподатковуватись податком на додану вартість на загальних підставах, тобто, за ставкою 20%, з урахуванням вимог п.1.10 ст.1, п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3, п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.1.4 ст.1, п.п.7.41, п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР, п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4, п.п.1.2, 1.4-1.5 ст.1, п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст..1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Роз’ясненням ДПА України від 16.04.2004р. № 2946/6/15-1116; щодо вимог в частині завищення валових витрат по угоді з ТОВ “Марса”, то господарським судом рішення мотивовано ст..9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст..3 Закону України “Про підприємництво”, щодо вимог в частині завищення валових витрат на суму 267 916 грн. 66 коп. вартості інформаційно-консультаційних послуг, то господарський суд обґрунтував рішення в цій частині вимог п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5, п.5.1 ст.5, п.п.1.3.2 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст..19 Конституції України, норами Закону України “Про підприємництво”.

Не погодившись з цією постановою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач –СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську, оскаржує постанову на предмет невідповідності постанови господарського суду нормам матеріального та процесуального права, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в постанові, матеріалам, обставинам справи, зокрема:

- відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” продаж товарів –будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацією незалежно від строків її надання. Продаж послуг –це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацією. Згідно з п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. В зв’язку з тим, що уступка права вимоги боргу не являється продажем товарів, продажем послуг в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість” тому уступка права вимоги боргу, без передачі права власності на товар, або послугу за компенсацією, не відноситься до об’єкту оподаткування податком на додану вартість, який визначений п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”;

- господарський суд зробив помилковий висновок щодо правомірного формування податкового кредиту по операції з уступки права вимоги, пославшись на п.п.7.5.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг)...; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Такий висновок господарського суду є помилковим, тому що позивач не здійснював списання коштів з рахунку в оплату товарів; отримана позивачем податкова накладна засвідчує право вимоги боргу, що не є тотожним з поняттям придбання товару (роботи, послуги);

- господарським судом не надано належної правової оцінки умовам договору з ТОВ “Марса” та доказам його виконання сторонами за угодою, а саме, тому що на розрахункові рахунки позивача надходили грошові кошти в погашення поточної заборгованості без зазначення договору з ТОВ “Марса”, в письмових звітах було відображено лише оплату сум поточної заборгованості, господарським судом не встановлено та не доладжувалось те, що саме ТОВ “Марса” сприяло стягненню заборгованості з підприємств-боржників;

- крім цього, господарським судом не дано оцінки тому, що ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, на податковому обліку якої перебуває ТОВ “Марса”, повідомила про те, що до видів діяльності ТОВ “Марса” не входив такий вид діяльності, як надання юридичних послуг у вигляді стягнення боргів;

- також, протоколом допита свідка Вітряк О.П. від 03.07.2006р., яка згідно з установчими документами є директором та засновником ТОВ “Марса”, підтверджується, що Вітряк О.П. не знала про існування ВАТ “Дніпрогаз”, договір доручення від 02.01.2003р. № 8587 та додатки до нього, податкову накладу, акти приймання-здачі не підписувала, отже, ці обставини свідчать про підставне виключення із складу валових витрат по оплаті послуг ТОВ “Марса” згідно з п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та виключення із складу податкового кредиту суми ПДВ згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”;

- щодо виключення із складу валових витрат витрат по отриманню інформаційно-консультативних послуг, то господарським судом не було надано належної правової оцінки тому, що по договорам № 2/03-01-03 від 03.01.2003р., № 7/03 від 01.04.2003р., № 2 від 01.03.2004р. відповідачеві не було надано висновки про результати проведеної роботи з контрагентами за цими договорами, не встановлено факту використання результатів робіт аудиторських фірм в господарській діяльності позивача, надані позивачем акти виконаних робіт не є підтвердженням того, що результати інформаційно-консультаційних послуг використані позивачем, тому відповідачем було зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо порушення позивачем вимог п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.1.3.2 ст.1 цього Закону, вимог частин 1-2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, зазначивши, що оскаржувана судова постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга –задоволенню з тих же підстав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі –ВАТ “Дніпрогаз”, проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилаючись на відповідність оскаржуваної постанови вимогам чинного законодавства, матеріалам, обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

В період з 01.07.2003р. по 31.12.2005р. відповідачем було здійснено перевірку підприємства позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства, про що було складено акт від 10.04.2006р. № 120-08-03/3-20262860/ДСК (а.с.17-95, т.1).

За результатами перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000118823/0/10291 від 20.04.2006р., яким позивачу визначені податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2 948 916 грн. 16 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 107 239 грн. 58 коп. (а.с.96-103, т.1).

Внаслідок адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в порядку ст..5 Закону України “про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. зі змінами та доповненнями (далі –Закон № 2181) відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 000000118823/1/15933 від 23.06.2006р., № 0000118823/2/19974 від 21.08.2006р., № 00000118823/3/27871 від 10.11.2006р., № 0000108823/1/15932 від 23.06.2006р., № 0000108823/2/19975 від 21.08.2006р., № 0000108823/3/27872 від 10.11.2006р. відповідно до яких суми податкових зобов’язань та штрафних санкцій не змінено (а.с.104-115, 132-135, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи, в ході перевірки було встановлено, що позивач в порушення п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” в грудні 2003 року включило до податкового кредиту 2 801 000 грн. податку на додану вартість, який було сплачено при придбанні права вимоги боргу по договору про проведення факторингової операції (уступка права вимоги) від 18.12.2003р. № 18/12-ФГ (а.с.18-20, 25, т.2), укладеному між ТОВ “Станко-Трейд” (кредитор), ТОВ “Р.Т.В. Ченал Енерджі” (боржник) та ВАТ “Дніпрогаз” (новий кредитор). Відповідно до договору кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги боргу в розмірі 14 030 455 грн. 44 коп. по договору від 14.11.2003р. № 14/11/03-11 (а.с.20-24, т.2), укладеному між кредитором та боржником, за поставлену продукцію виробничо-технічного призначення. В якості компенсації за відступне право вимоги новий кредитор зобов’язується перерахувати на поточний рахунок кредитора її (вимоги) вартість –16 806 000 грн., в тому числі 2 801 000 грн. податок на додану вартість (п.3 договору № 18/12-ФГ). В акті перевірки зазначено, що на виконання договору ВАТ “Дніпрогаз” перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю в грудні 2003 року –квітні 2004 року грошові кошти в розмірі 16 806 000 грн. В свою чергу ВАТ “Дніпрогаз” отримало від ТОВ “Р.Т.В. Ченал Енерджі” грошові кошти в розмірі 14 006 000 грн. згідно з платіжними дорученнями від 11.03.2004р. № 3 та від 21.04.2004р. № 10. По податковій накладній від 18.12.2003р. № 18/12, виписаній ТОВ “Станко-Трейд”, ВАТ “Дніпрогаз” включило до податкового кредиту в грудні 2003 року 2 801 000 грн. податку на додану вартість (а.с.26, т.2).

Крім цього, перевіркою було встановлено, що позивач в порушення вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” включив до складу валових витрат вартість послуг по стягненню боргів в розмірі 491 666 грн. 66 коп. по актах виконаних робіт, наданих ТОВ “Марса” згідно з договором доручення від 02.01.2003р. № 8587 (а.с.27-28, 29-34, т.2) та вартість інформаційно-консультаційних послуг у розмірі 267 916 грн. 66 коп., отриманих по договорах, укладених з ТОВ “Аудиторською фірмою “Аспект Плюс” (договір на здійснення аудиторських послуг від 03.01.2003р. № 2/03-01-03), “Правова фірма “СПАС” (договір на абонентське юридичне обслуговування від 01.04.2003р. № 7/03-6158/01/24935) та “Юридичний центр “Легіум” (договір на абонентське юридичне обслуговування від 01.03.2004р. № 2, договір надання юридичних послуг від 01.04.2003р. № 0101/04/2003 (а.с.35-66, 67-71, 77-91, т.2)).

Також із змісту акту перевірки вбачається, що первинні документи, підтверджуючи саме участь ТОВ “Марса” в наданні послуг по стягненню заборгованості з боржників у позивача відсутні, тоді як підприємство позивача має певний штат працівників юридичного відділу та за повідомленням ДПІ у Голосіївському районі м.Києва рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2004р. по справі № 2-1482/3 визнано недійсним статус та установчий договір ТОВ “Марса” з часу його реєстрації та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ “Марса” з дати його видачі –31.07.2001р., а надані до перевірки документи позивачем не є достатнім підтвердженням того, що сторонами за договорами на надання інформаційно-консультативних послуг виконувалась певна робота й одержані результати може бути використано позивачем в своїй діяльності.

Отже, за результатами перевірки донараховано 214 479 грн. 16 коп. податку на прибуток та 2 948 916 грн. 73 коп. податку на додану вартість.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, наданим доказам сторонами та поясненнями учасників судового процесу, слід зазначити наступне.

Щодо дотримання вимог законодавства по оподаткуванню факторингової операції.

Відповідно до п.1.10 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97 (далі по тексту –Закон № 168/97-ВР) факторинг –це операція з переуступки першим кредитором права вимоги боргу до третьої особи другому кредитору, з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Згідно з п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України № 168/97-ВР не є об’єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі, компенсаційні папери (сертифікати, інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи).

Підпунктом 1.2, 1.4, 1.5 ст.1 та п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі по тексту –Закон України № 283/97-ВР) передбачено, що право вимоги оплати боргу (стягнення саме дебіторської заборгованості) не віднесено до основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів або деривативів.

Згідно ч.3 п.1.4 ст.1 Закону України № 168/97-ВР продаж послуг (робіт) –це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності.

Пункт 1 частини першої ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає, що термін "валютні цінності" має також і таке значення як валюта України, якою є грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм матеріального права, колегія апеляційного господарського суду вважає за можливе погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість за факторинговою операцією повинна оподатковуватись податком на додану вартість на загальних підставах, тобто за ставкою 20%.

Зазначені висновки підтверджуються висновками, викладеними в постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2005р. по справі № 17/223 та в листі ДПА України від 16.04.2004р. № 2947/6/15-1116 (а.с.116-117, т.1, а.с.147-148, т.1).

Крім цього, згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оскільки відповідно до Закону 283/97-ВР витрати на факторинг відносяться на валові витрати позивача, а також те, що перший кредитор є зареєстрованим платником податку на додану вартість і за факторинговою операцією за першою подією ним нараховані податкові зобов’язання з ПДВ, позивач, як новий кредитор, мав право на податковий кредит за першою подією при наявності оригіналу податкової накладної від першого кредитора, в графі третій якої зазначається “Право вимоги боргу (факторинг)”.

Також п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Щодо доводів відповідача по факту завищення валових витрат у жовтні 2003 року по угоді з ТОВ “Марса”, то суд апеляційної інстанції вважає, що з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній постанові, слід погодитись, виходячи з наступного.

Позивачем з ТОВ “Марса” було укладено договір доручення № 8587/01/24286 від 02.01.2003р. Виконання вказаного договору підтверджується ксерокопіями актів приймання-здачі робіт (послуг) від 10.04.2003р., 11.07.2003р., 30.10.2003р., згідно яких: “Виконавець “ТОВ “Марса” ... та Замовник “ВАТ “Дніпрогаз” ... склали акт про те, що роботи (послуги) по договору № 8587/01/24286 виконані у повному обсязі (а.с.29-31, т.2).

Вказані акти відповідають вимогам первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, встановлених у ст..9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Господарська операція по вказаній угоді підтверджується наданою до матеріалів справи копією податкової накладної № 952 на юридичні послуги вартістю 491 666 грн. 66 коп. та ПДВ 98 333 грн. 34 коп., а згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Докази визнання недійсним вищезазначеного договору в встановленому законом порядку відсутні в матеріалах справи, такі докази не надавались сторонами судам обох інстанцій скаржником.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена веденням податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку викладено в ст..11 “Правила податкового обліку” Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яка не містить вимог щодо порядку ведення і зберігання будь-яких документів.

Щодо посилань відповідача на недоцільність укладення договору з ТОВ “Марса” позивачем, оскільки у останнього існує власна юридична служба, то висновок господарського суду про те, що зазначене притерічить ст..3 Закону України “Про підприємництво” слід визнати обґрунтованим, оскільки це обмежує господарську діяльність позивача.

Відповідно до п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат включаються: витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

Згідно з п.5.1 ст.5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Акти виконаних робіт за договором з ТОВ “Аудиторська фірма “Аспект Плюс”, “Правова фірма “Спас”, “Юридичний центр “Легіум” (а.с.40-41, 43-50, 70-71, т.2) відповідають вимогам до первинних документів, встановлених ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

За цих обставин відсутні правові підстави щодо висновку про те, що витрати на консультаційне обслуговування за цими договорами безпідставно включено до валових витрат.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не може бути визнано достатніми правовими підставами для зміни чи скасування оспорюваної постанови господарського суду.

Щодо посилань скаржника на протокол допиту свідка Ветряк О.П. (а.с.127-130, т.2), то з матеріалів справи вбачається, що договір з ТОВ “Марса” та акти виконаних робіт підписувались директором ТОВ “Марса” Вітряк О.П. (а.с.27-34, т.2), тому такий протокол не може бути прийнято судом апеляційної інстанції в якості доказу.

Щодо посилань скаржника на те, що статутні документи ТОВ “Марса” визнано недійсними, то ці доводи не може бути прийнято, оскільки: по-перше, скаржником не надано жодного доказу (рішень судів та ін.), підтверджуючих ці обставини; по-друге, також не надано доказів, підтверджуючих визнання недійсним в встановленому законом порядку договору, укладеного позивачем з ТОВ “Марса”.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.167, 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2006р. по справі № А36/446 –залишити без змін; а апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську –залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Дата виготовлення постанови –13.03.2007р.

Головуючий О.М. Виноградник

Судді О.В. Джихур

О.М.Лисенко

З оригіналом згідно.

Помічник судді О.О.Головіна

13.03.2007