Постанова № 49696515, 22.11.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/8393/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єресько Л.О.,

при секретарі Курбалі А.В.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства " Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Державної податкової адміністрації у Полтавській області про визнання недійсною податкової консультації, -

В С Т А Н О В И В:

21 жовтня 2011 року Відкрите акціонерне товариство " Кременчуцький завод технічного вуглецю" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації у Полтавській області про визнання недійсною податкової консультації, яка була надана у письмовій формі листом Державної податкової адміністрації України у Полтавській області від 31 серпня 2011 року за вих. № 2498/10/15-329.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що ДПА у Полтавській області у відповідь на їх звернення, відповідно до пункту 52.4 статті 52 Податкового кодексу України надано податкову консультацію листом за вих. № 2498/10/15-329 від 31 серпня 2011 року, якою розяснено, що субєкт господарювання (незалежно від отримання дозволу на утворення та розміщення відходів та наявності договору на видалення та утилізацію відходів з переробним підприємством (спеціалізованим підприємством) повинен нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення (зберігання) відходів протягом звітного кварталу на загальних підставах. Вважає зазначену податкову консультацію неправомірною, оскільки податковим органом істотно спрощено поняття розміщення відходів та не враховано, що екологічний податок сплачується виключно за розміщення відходів (незалежно тимчасово чи постійно) у спеціально відведених для цього місцях чи обєктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Зазначили, що на балансі ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" немає жодного місця видалення відходів, а весь обсяг утворених відходів протягом кварталу передається підприємством на розміщення та утилізацію іншим субєктам господарювання відповідно до укладених договорів, а тому позивач не є платником екологічного податку за розміщення відходів.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та додатково пояснили, що, виходячи із змісту податкової консультації, за одні й ті ж відходи екологічний податок повинен бути сплачений двічі різними суб'єктами господарювання, що суперечить меті та суті Податкового кодексу України, в якому відсутня можливість здійснення подвійного оподаткування, оскільки організації, з якими ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" укладено цивільно - правові угоди відносно відходів, які утворилися в результаті господарської діяльності підприємства, здійснюють зберігання та захоронення даних відходів та сплачують екологічний податок.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на правомірність і відповідність вимогам діючого податкового законодавства оскаржуваної податкової консультації. Також зазначили, що позивач є платником екологічного податку, оскільки має дозвіл на розміщення відходів та подає до податкового органу звітність.

Заслухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно зясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України (надалі ПКУ) за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.

Згідно п. 52.4 ст. 52 цього ж кодексу консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Пунктом 53.3 статті 53 ПКУ встановлено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

За змістом вищевказаної норми підставами для визнання недійсною податкової консультації вищевказаним кодексом визначено суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Судом встановлено, що ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (ідентифікаційний код юридичної особи 00152299) зареєстровано як юридична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 127008 та перебуває на обліку як платник податків в Кременчуцькій ОДПІ.

Згідно п.п. 2.2 п. 2 Статуту позивача (нова редакція від 27.05.2005 р., державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 02.06.2005 р.) предметом діяльності товариства, зокрема, є виробництво та реалізація технічного вуглецю; виробництво та реалізація теплової енергії; виробництво та реалізація оксиду цинку, пероксиду цинку, оксиду титану; виробництво та реалізація промислових товарів у тому числі широкого вжитку; виробництво, реалізація, ремонт та сервісне обслуговування технологічного обладнання і устаткування за профілем основного виробництва; заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; операції у сфері поводження з небезпечними відходами та інш.

Дані види діяльності супроводжуються утворенням відходів, в т.ч. небезпечних, тобто підприємство позивача є виробником відходів в розумінні Закону України «Про відходи»та є платником екологічного податку.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, яким було змінено податкову систему України, в тому числі був скасований такий вид зборів як збір за забруднення навколишнього середовища, платником якого був позивач до цього кодексу, натомість запроваджено екологічний податок.

У звязку із набранням чинності ПКУ Кременчуцькою ОДПІ було направлено ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" лист вих. № 27463/10/15 від 22 липня 2011 року стосовно нарахування і сплати екологічного податку за розміщення відходів у світлі нового кодексу, в якому, на думку позивача, було відсутнє однозначне тлумачення цього питання, у звязку з чим ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" 05 серпня 2011 року за вих. 0213/1647 направило лист до Державної податкової адміністрації України з проханням надати податкову консультацію з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства, а саме:

- чи є обєктом та базою оподаткування обсяги відходів, які протягом звітного кварталу (окрім відходів, які віднесені до вторинної сировини) утворились у суб"єкта господарювання та були передані іншому на договірних засадах для розміщення чи утилізації, та за які цей субєкт повинен нараховувати і сплачувати екологічний податок (як новий власник відходів) у цьому ж податковому періоді. А, якщо так, то яким чином уникнути подвійного оподаткування одних і тих же обсягів відходів;

- чи є обєктом та базою оподаткування обсяги металобрухту (чорного та кольорового), що тимчасово розміщуються та передаються на договірних засадах спеціалізованим підприємствам, операції з якими не підпадають під сферу регулювання Закону України "Про відходи".

У відповідь на зазначений запит ДПА у Полтавській області надіслала на адресу позивача лист № 2498/10/15-329 від 31 серпня 2011 року, в якому податковим органом зазначені норми розділу УІІІ Податкового кодексу України, який регламентує порядок справляння екологічного податку, зазначивши, що субєкт господарювання (незалежно від отримання дозволу на утворення та розміщення відходів та наявності договору на видалення та утилізацію відходів з переробним підприємством (спеціалізованим підприємством) повинен нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення (зберігання) відходів протягом звітного кварталу на загальних підставах.

Із вказаною податковою консультацією позивач не погодився, у звязку з чим оскаржив її до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваній консультації, суд виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є субєкти господарювання, юридичні особи, що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України обєктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (обєктах) субєктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи обєктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

У статті 1 Закону України «Про відходи»наведено визначення наступних термінів.

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх

утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи

здійснення інших операцій з відходами.

В позовній заяві та в ході судового розгляду представники позивача наполягали, що товариство не здійснює розміщення відходів в розумінні вищевказаних норм, оскільки не мають на балансі жодного місця видалення відходів або спеціально відведеного місця чи обєкта, на який би було видано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм суд вважає, що позивачем допускається їх невірне трактування.

Вказані норми не вимагають від платників податку - субєктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами обовязкової наявності власних спеціально відведених місць із дозволом спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відходи»до законодавства про відходи входить, зокрема, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього

природного середовища та здоров'я людей.

Судом також встановлено, що 01.07.2009 р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області було видано дозвіл ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (код власника відходів 00152299) на розміщення відходів в 2010 році № 24049 терміном дії з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., яким визначено перелік і кількість для розміщення відходів на 38 найменувань відходів із визначенням дозволених місць розміщення вказаних відходів. До даного дозволу позивачу видано ліміт на утворення та розміщення відходів на 2010 рік, без якого дозвіл не дійсний.

Зокрема, по позиції вищевказаного переліку № 12 (брухт чорних металів дрібний інший код 7710.3.1.01), 13 (брухт міді та сплавів на мідній на мідній основі , що утворюється в процесі виробництва провідників струму код 31.10.2.9.02), 22 (брухт чорних металів дрібний інший (залишки електродів) код 7710.3.1.08) місцем розміщення визначено підприємство позивача.

01.07.2010 р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області було видано дозвіл ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (код власника відходів 00152299) на розміщення відходів в 2011 році № 24049 терміном дії з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., яким визначено перелік і кількість для розміщення відходів на 37 найменувань відходів із визначенням дозволених місць розміщення вказаних відходів. До даного дозволу позивачу видано ліміт на утворення та розміщення відходів на 2011 рік, без якого дозвіл не дійсний.

Зокрема, по позиції вищевказаного переліку № 12 (брухт чорних металів дрібний інший код 7710.3.1.01), 13 (брухт міді та сплавів на мідній на мідній основі , що утворюється в процесі виробництва провідників струму код 31.10.2.9.02) місцем розміщення визначено підприємство позивача, а по позиції 22 (брухт чорних металів дрібний інший (залишки електродів) код 7710.3.1.08) місцем розміщення визначено звалище АТ «Укртатнафта».

Щодо інших видів відходів, зазначених у вказаних переліках, місцем розміщення визначено звалище АТ «Укртатнафта»та полігон промвідходів ПП «Фірма Реал-М».

Згідно пояснень представників відповідача в ході судового розгляду позивач в 2010 році був платником збору за забруднення наколишнього середовща, у звязку з чим складав та подавав до податкового органу відповідну звітність, де самостійно обраховував розмір збору та сплачував його, а в 2011 році є платником екологічного податку і так само складає і подає до податкового органу відповідну звітність та сплачує податок.

Суд не погоджується із доводами позивача про неналежність до обєкту оподаткування екологічним податком обсягів відходів, що не включені до переліку вищевказаних дозволів або по яким не визначено місце розміщення, які позивачем передаються іншим субєктам господарювання для розміщення цих відходів або їх утилізацію до кінця звітного періоду (кварталу).

Термін обєкта оподаткування, наведений в п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 ПКУ, визначає обєктом та базою оподаткування обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах протягом звітного кварталу.

Тобто, вказаною нормою ПКУ не поставлено в залежність визначення обєкта оподаткування екологічним податком із кінцем звітного періоду.

Отже, якщо підприємство протягом звітного кварталу утворює та тимчасово розміщує на своїй території (зберігає) будь-які відходи до передачі їх іншим субєктам господарювання, незалежно від наявності дозволу на розміщення таких відходів, оскільки податкове законодавство не містить вимог щодо наявності або відсутності таких дозволів, то обсяги цих відходів підпадають під визначення обєкту оподаткування.

На вимогу суду про надання інформації щодо моменту утворення відходів, обставин та місця їх тимчасового розміщення та зберігання, а також моменту їх фактичної передачі іншим субєктам господарювання, позивачем суду такої інформації не надано.

Таким чином, доводи позивача про те, що він не є платником екологічного податку, оскільки не здійснює розміщення відходів, спростовані в ході судового розгляду.

Випадки, коли екологічний податок не сплачується, визначені виключно Податковим кодексом України.

Стосовно операцій з продажу позивачем обсягів металобрухту (чорного та кольорового), що тимчасово розміщуються та передаються на договірних засадах спеціалізованим підприємствам, операції з якими, на думку позивач,а не підпадають під сферу регулювання Закону України "Про відходи", суд погоджується із позицією податкового органу, викладеною у оскаржуваній податковій консультації.

Зокрема, у даному листі зазначено, що не є платником податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах субєкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльністю із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (обєктах), та надають послуги у цій сфері (п. 240.5 ст. 240 ПКУ).

Тому за відсутності вищевказаних умов відносно позивача ці операції підпадають під дію законодавства про відходи та оподаткування екологічним податком.

Щодо доводів позивача про можливість подвійного оподаткування відходів при їх передачі іншим субєктам господарювання для розміщення, які мають необхідні дозволи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ПКУ податком є обовязковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього кодексу.

Підстави виникнення, зміни і припинення податкового обовязку, порядок і умови його виконання встановлюються ПКУ.

Позивач повязує можливість подвійного оподаткування із випадком, коли екологічний податок буде сплачено і товариством позивача, і його контрагентом, якому будуть передані ці відходи.

Разом з тим, податковим законодавством не допускається подвійне оподаткування доходів одного і того ж платника податку із однієї і тієї ж господарської операції (ст. 13 ПКУ).

Сплата податків кожним платником тих податків, платником яких він є, в межах своєї господарської діяльності, не є подвійним оподаткуванням.

Підсумовуючи вищевикладене, судом не встановлено суперечності оскаржуваної податкової консультації ні нормам, ні змісту екологічного податку.

З огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Державної податкової адміністрації у Полтавській області про визнання недійсною податкової консультації відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2011 року.

СуддяЛ.О. Єресько