Постанова № 49696, 17.07.2006, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.07.06 о 12:20 Справа № 162/17-06

Господарський суд Київської області у складі судді Суховий В.Г.

при секретарі судового засідання Фролов О.С.

за участю представників:

позивача: Рекеда Т.В.;

відповідача: Середа Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

м. Київ

до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями “Аіро Кейтерінг

Сервісіз-Україна”, м. Бориспіль

про стягнення 22 354,55 грн.

СУТЬ СПОРУ:

В господарський суд Київської області звернулося з позовом Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Позивач) до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями “Аіро Кейтерінг Сервісіз-Україна” (далі –Відповідач) про стягнення 22 354,55 грн., з яких 22 119,66 грн. –адміністративно-господарські санкції, 234,89 грн. –пеня.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач у 2005 році не виконав норматив встановлений ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон). А саме, згідно з наданої відповідачем Державної статистичної звітності (Форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає 117 чоловік, тобто норматив робочих місць для працевлаштування ставить 5. Відповідачем же зазначено в статистичній звітності за 2005 рік та працевлаштовані протягом року 4 інваліда. Таким чином, за одне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом відповідач до 15.04.2006 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 22 119,66 грн. Крім того, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 34 дні відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 234,89 грн.

Відповідач у запереченні проти позову № 730 від 04.07.2006 позовні вимоги не визнає та просить в позові відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що ним у статистичній звітності правомірно зазначено кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до ст. 19 Закону у кількості 4. Оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників особового складу за рік складає 117, то 4% відповідності до Закону становить 4,68 робочих місця. А оскільки зазначений вище Закон, на думку відповідача, не містить будь-яких норм стосовно методики розрахунку для встановлення робочих місць, відповідач виходив з того, що йому встановлений норматив –4 робочих місця для працевлаштування інвалідів, оскільки облаштувати 0,68 робочих місця не можливо. Крім того, відповідач посилається на те, що відповідно до ч.1 ст. 177 ГК України суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Таким чином, створювати робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю слід лише за рішенням місцевих рад, а не відповідно до Закону.

В судовому засіданні оголошувалась перерва.

В судовому засіданні 17.07.2006 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач проти позовних вимог заперечив.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі звіту відповідача від 30.01.2006 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р., за 2005р. (належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 117 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції станом на 2005 р., для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Так, 4% від загальної чисельності працюючих у відповідача (117) відповідно до вимог ст. 19 Закону, становить 4,68 робочих місця.

Згідно з п. 3.4 Інструкції “Про затвердження форми N 10-ПІ поштова - річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” та Інструкції щодо її заповнення”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. N 338 (далі - Інструкція), дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Таким чином, відповідачем неправомірно визначено у звіті (форма №10-ПІ) кількість робочих місць у кількості 4.

У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Отже, сума штрафних санкцій, яку необхідно перерахувати за незайняті робочі місця інвалідами в зв’язку з невиконанням 4% нормативу визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для відповідача ця сума складає 22 119,66 грн. (2 588 000 грн. –фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві / 117 –середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві в 2005 році).

За таких обставин позовні вимоги позивача в частині стягнення 22 119,66 грн. штрафних санкцій, як адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу, встановленого ст. 19 Закону, є обґрунтованими.

Заперечення відповідача щодо не визначення Законом будь-яких норм стосовно методики розрахунку для встановлення робочих місць (округлення) та неможливості облаштування 0,68 робочих місця суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки п. 3.4 вищезазначеної Інструкції чітко встановлює порядок округлення у випадку дробового числа при розрахунку, а саме, якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Необґрунтованим є посилання відповідача і на те, що створювати робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю слід лише за рішенням місцевих рад (ст. 177 ГК України), а не відповідно до Закону.

Оскільки Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить обов’язок підприємств щодо забезпечення нормативу робочих місць для інвалідів у залежність від рішення місцевої ради.

Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі –Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004, від 29.03.2005 та від 29.03.2005.

Доказів створення у 2005р. у встановленому порядку відповідачем п’ятого робочого місця для інваліда, за не працевлаштування якого заявлено до стягнення штрафні санкції, та інформування про зазначене відповідних державних органів відповідач суду не надав. Крім того, як вбачається з відзиву та пояснень представника в судовому засіданні, відповідач взагалі заперечує проти п’ятого робочого місця при середньообліковій чисельності штатних працівників на підприємстві у 2005 році в 117 чоловік. Наявні в матеріалах справи звіти про наявність вільних робочих місць (форма № 3-ПН) за травень, червень, вересень та грудень, не свідчать про повідомлення відповідача про наявне одне робоче місце для інваліда. По-перше, з поданих звітів не вбачається, що відповідач повідомляв саме про п’яте робоче місце, в той час як він взагалі проти нього заперечує. По-друге, відповідачем подані звіти (форма № 3-ПН) лише за чотири місяця 2005 року (травень, червень, вересень, грудень), в той час як п. 1.2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 224, передбачає, що підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН.

Необґрунтованим є посилання відповідача на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 15.01.2003 у справі № 4292/1-36, оскільки при прийнятті зазначеної постанови Верховний Суд України керувався ст. 19 Закону у редакції від 13 липня 2000 року, яка була змінена 05.07.2001.

З урахуванням наведеного заперечення відповідача проти позову є такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч. 3 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” пені у розмірі 234,89 грн.

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону, в редакції чинній з 01.01.2006р., адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Штрафні санкції та пеня відповідачем в зазначений строк сплачені не були.

Як встановлено судом, розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимоги підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями “Аіро Кейтерінг Сервісіз-Україна” (08300, Київська обл., м. Бориспіль, ДМА “Бориспіль”; код 24210469) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочинська, 72; код 24074109) 22 354,55 грн., у тому числі 22 119,66 грн. штрафних санкцій, 234,89 грн. - пені.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги або після закінчення апеляційного розгляду справи і залишення постанови без змін.

Дану постанову може бути оскаржено у 10-денний термін з дня складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги або у 20-денний термін після подання у 10-денний термін заяви про її апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Суховий В. Г.