Постанова № 4968950, 29.07.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29.07.2009 р.                     № 9/42

17:32

За позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

доПриватного підприємства «Контракт М»

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Державний реєстратор Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про припинення юридичної особи Суддя: Кротюк О.В. Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним статут Приватного підприємства «Контракт М»з моменту його державної реєстрації (тобто з 03.10.2003), визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства «Контракт М»у якості платника ПДВ з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість (тобто з 30.10.2003).

Позовні вимоги мотивовані тим, що створення відповідача було вчинено за відсутності волі засновника та волевиявлення на затвердження статуту з метою створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю, крім того, відповідач за визначеною в установчих документах адресою не знаходиться, документи податкової та фінансової звітності з моменту державної реєстрації не подає.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач заперечення на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв’язку з нез’явленням відповідача чи його представників та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвала про призначення розгляду справи та повістки направлялися відповідачу за наявною у матеріалах справи адресою.

Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

відповідач зареєстрований Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 03.10.2003 (свідоцтво про державну реєстрацію від 03.10.2003 за № 07879), внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 32486767, перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва та 30.10.2003 зареєстровано платником податку на додану вартість.

Засновником (учасником) та керівником ПП «Контракт М»значиться Пилипенко Олександр Віталійович.

Як видно з матеріалів справи, працівниками податкової міліції встановлено, що особа, яка вказана як засновник підприємства не має відношення до діяльності вищезазначеного підприємства. Так, вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 25.04.2006 визнано Пилипенка О.В. винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Порядок реєстрації юридичної особи регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–суб’єктів підприємницької діяльності" та Положенням "Про реєстрацію платників повадку на додану вартість".

Відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб’єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб’єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Затвердження установчих документів та державна реєстрація відповідача у якості юридичної особи та платника податку на додану вартість розцінені позивачем як вчинення правочинів, які, на його думку, є фіктивними, оскільки засновник відповідача вчиняв їх не маючи наміру створення правових наслідків, котрі ними б обумовлювалися.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 4 та 5 ст. 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Статут є правовстановлюючим документом відповідача як юридичної особи–суб’єкта господарювання, який носить інформативний характер про суб’єкта господарювання. Розроблення статуту юридичної особи її засновками не є діями, що спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У зв’язку з цим визнання статуту юридичної особи на підставі норм Цивільного кодексу України про правочин є неможливим, а заявлені на підставі таких норм позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.

До того ж жодними іншими нормами чинного в Україні законодавства не передбачено підстав для визнання недійсним статуту суб’єкта господарювання, зокрема, в зв’язку з тим, що засновник такого суб’єкта господарювання не мав наміру здійснювати господарської діяльності.

Також суд вважає необхідним зазначити, що так як органи державної податкової служби є суб’єктами владних повноважень і мають право звертатися до адміністративного суду з позовами виключно у випадках, встановлених законом, а Законом України “Про державну податкову службу в Україні” (зокрема, ст.ст. 2, 8, 9, 10, 11) не віднесено до компетенції органів державної податкової служби контроль за законністю установчих документів та проведенням державної реєстрації суб’єктів господарювання, останні не мають повноважень на звернення до суду, зокрема, адміністративного, з позовами про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання.

Суд звертає увагу і на те, що чинне законодавство не містить правових підстав та випадків для визнання недійсною чи скасування реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у якості платника податку на додану вартість.

Поряд з цим, пунктом 9.8 ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо: а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом; б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону; ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку. Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

Тобто, за наявності вказаних підстав податковий орган наділений повноваженнями з анулювання свідоцтва платника податку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що предметом судового спору не можуть бути вимоги органів державної податкової служби про визнання недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, оскільки такий спосіб реалізації їх повноважень не передбачено чинним законодавством.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним статуту відповідача, а також визнання недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість є необґрунтованими і, відтак, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови та подання апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, або без подання заяви про апеляційне оскарження шляхом подання апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя                               О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –13.08.2009.