Рішення № 49682682, 02.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2920/15

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Цюри Т.В.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 - «Про стягнення боргу за договором позики», -

ВСТАНОВИЛА:

07.10.2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, по якому просила стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 159860 грн., щ станом на 04.10.2013 року за курсом НБУ становить 20000 доларів США.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що 10.07.2010 року між сторонами по справі був укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову суму у розмірі 158200 грн., що станом на 10.07.2010 року за курсом НБУ є еквівалентом 20000 доларів США. Між сторонами було досягнуто домовленості щодо повернення зазначених коштів у строк до 10.07.2013 року, однак свої зобов'язання за даним договором відповідач не виконала у повному обсязі та від добровільного їх виконання ухиляється.

Представник позивача надала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, не заперечувала проти заочного розгляду справи та просила справу розглядати за її відсутністю.

Відповідач до суду не з'явилася, оскільки не була повідомлена належним чином.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.12.2013 року позов задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 159860 грн., судові витрати у розмірі 344,10 грн.

02.02.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане заочне рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків районного суду дійсним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає частково.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК Україн, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

По справі встановлені наступні фактичні обставини по справі.

10.07.10 року був нотаріально посвідчений договір позики згідно якому ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_3 гроші у розмірі 158200 грн., що станом на 10.07.2010 року за курсом НБУ є еквівалентні 20000 доларів США. У договорі зазначено строк повернення коштів до 10.07.2013 року, про що між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір позики від 10.07.2010 року.

Районний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовано посилався на підстави задоволення позову: на положення ст. ст. 503, 526, 625, 1046-1050 ЦК України.

Про вказане заочне рішення суду, відповідачу стало відомо наприкінці 2014 року, тому 14.01.2015року вона звернулась із заявою про перегляд цього рішення суду.

В заяві ОСОБА_2 стверджувала, що ніколи не отримувала від ОСОБА_3 грошові кошти, що договір позики 10.07.2010 року був укладений під впливом насильства, що до укладання договору вона була затримана співпрацівниками Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, утримувалась в чергової частині райвідділу МВС за гратами, а потім була вивезена до нотаріуса для оформлення незаконного договору позики.

У зв'язку зі скоєнням незаконних дій відносно неї, один із співпрацівників Київського РВ МВС вироком Київського районного суду м. Одеси був визнаний винним та засуджений до покарання.

Незважаючи на наведені в заяві обставини, наявність вироку суду про незаконні дії співпрацівника міліції та фактично неналежне сповіщення ОСОБА_2 при заочному розгляді справи, заява про перегляд заочного рішення суду ухвалою від 29.01.2015 року була залишена без задоволення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що фактично ОСОБА_2 була позбавлена доступу до суду, а наведені нею в заяві про перегляд заочного рішення обставини та додані письмові докази були безпідставно не прийняті районним судом до уваги.

Під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_2 надала суду копію рішення апеляційного суду Одеської області від 11.06.2015 року, яким було скасовано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2015 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору позики та довіреності, витребування майна та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Апеляційним судом було установлено, що договір позики від 10.07.2010 року було укладено під впливом насильства та психологічного тиску на ОСОБА_2- ОСОБА_3

При цьому, апеляційний суд послався в рішенні на такі встановлені обставини.

06.07.2010 року ОСОБА_3 написала заяву до Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про те, що відповідач нібито украла в неї з машини золоті прикраси, 07.07.2010 року була порушена кримінальна справа за фактом крадіжки майна позивача за ознаками злочину, передбаченому ч. 3 ст. 185 КК України.

В ніч з 09 по 10 липня 2010 року (з 21.45 до 03.00 год.) був проведений обшук слідчим та оперативниками у будинку, у якому проживає відповідач, під час якого були вилучені її особисті кошти та ювелірні вироби та було складено два протоколу обшуку, з яких вбачається, що понята відмовилась від підпису протоколу у зв'язку з тим, що не погодилась з записами протоколу.

Після цього відповідач була затримана та доставлена до Київського РВ, під час знаходження у якому у відповідача вимагали повернути позивачу кошти у розмірі 40000 доларів США й погрожували обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою та засудити.

Тому, відповідач під впливом насильства та погроз провести остаток життя за гратами, вимушена була погодитись з вимогами співробітників міліції й 10.07.2010 року її відвезли у супроводженні працівника міліції до приватного нотаріуса ОМНО Зілковської К.Л., де вона змушена була укласти з позивачем договір позики на 158860 грн., що було еквівалентно 20000 дол. США, та підписати довіреність на право розпорядження її автомобілем «Мазда-3», державний номерний знак НОМЕР_1.

До теперішнього часу по кримінальній справі, по якій була затримана відповідач не прийнято рішення, що свідчить про те, що до теперішнього часу фактично здійснюється психічний тиск на відповідача з боку позивача: погроза знову позбавити волі шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а у подальшою - засудження за вироком, яким відповідач буде засуджена до позбавлення волі.

Після звільнення з-під варти 12.07.2010 року відповідач звернулась з приводу незаконних дій працівників міліції до Управління СБУ в Одеській області.

В подальшому вироком Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2011 року слідчий, у провадженні якого була вказана кримінальна справа, був засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, відповідач була визнана потерпілою за вказаною справою.

Згідно із ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У п. 21 постанови №9 Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то апеляційним судом безспірно встановлено, що вищеззаначний договір позики та довіреність укладені проти справжньої волі відповідача внаслідок застосування до неї насильства та погроз з боку позивача.

Враховуючи вищевикладене, рішенням апеляційного суду Одеської області від 11.06.2015 року був визнаний недійсним нотаріально посвідчений договір позики від 10.07.2010 року, укладений між позивачем та відповідачем, з підстав, передбачених ч.3 ст. 203, та ст.ст. 215, 231 ЦК України.

Отже, колегія суддів, вважає, що обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області, відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 не вбачається, у зв'язку з чим рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням норм процесуального права, тобто, з підстав, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити повністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А. Артеменко

Т.В. Цюра

02.09.2015 року м. Одеса