Ухвала суду № 49655416, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/800/35278/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Сіроша М.В.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013

у справі № 2а-1059/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ерфорльг-Україна"

до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської

області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ерфорльг-Україна" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - Цюрупинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Херсонській області) про скасування податкових повідомлень - рішень скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000092200 від 19.03.2012; № 0000082300 від 19.03.2012.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації за грудень 2011 року, січень 2012 року та складено акт № 27/23-1/32412412 від 14.03.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000092200 від 19.03.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2271502 грн.; № 0000082300 від 19.03.2012, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 2988460 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215 , ст. 216 ЦК України, зменшено суму бюджетного відшкодування по декларації за грудень 2011 року на 430807 грн., по декларації за січень 2012 року на 286151 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування по декларації по податку на додану вартість за січень 2012 року у сумі 2271502 грн. на рахунок платника у банку шляхом перенесення у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість наступного звітного періоду.

До таких висновків відповідачем прийшов внаслідок встановлення порушення позивачем формування податкового кредиту за листопад 2011 року та його завищення на 391952 грн., що встановлено за результатами попередньої перевірки № 70/23-1/32412412 від 20.02.2012.

За результатами цієї перевірки зменшений залишок від'ємного значення, який враховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 391952 грн.

Також встановлено, що у грудні 2011 року позивачем завищено від'ємне значення по податку на додану вартість на суму 38855 грн. по операціям з ПАТ ЕК „Херсонобленерго", ПП „СПК Сервіс", ТОВ „Альянс", ПАТ „Електро", ТОВ „Цюрупинська паперова компанія", ПАТ „Макрохім", по яким у листопаді 2011 року здійснена передоплата на зазначену суму без фактичної поставки товарів.

Загальний розмір завищення сум бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за грудень 2011 року становить 430807 грн.

До висновків щодо завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за січень 2012 року на суму 286151 грн. відповідач прийшов через неврахування господарських операцій з його контрагентами.

Підпунктом 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.

Відповідно до вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п. 200.4 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Однак відсутність у цих документах повної адреси місць відправки і отримання товарів, записів про якісні характеристики вантажу, записів про документи, що супроводжують перевезення вантажу, а також даних про матеріально-відповідальних осіб може свідчити про порушення особами, що оформлювали товарно-транспортні накладні, вимог підзаконних нормативно-правових актів, які визначають форму та зміст цих перевізних документів, однак не може спростовувати ані факт придбання позивачем товару, ані наявність у позивача витрат за цими операціями.

З огляду на пріоритетність змісту господарської операції над її оформленням позбавлення платника права на податкову вигоду лише з формальних підстав у зв'язку неналежним оформленням первинних документів є неприпустимим.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив апеляційний суд, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Так, під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено факт виконання спірних операцій.

Наявності у цих документах недостовірних, неправдивих або суперечливих відомостей податковим органом не доведено.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 у справі № 2а-1059/12/2170 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 у справі № 2а-1059/12/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович М.В. Сірош