Постанова № 49654696, 19.08.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/6894/14

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Жука С.І.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М.

за участю представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3

за участю представника ДМС України - Білоконь Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. № 606-14, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду, з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. № 606-14, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до рішення Державної міграційної служби України № 606-14 від 03.11.2014 року позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що він був повідомлений Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 12.11.2014 року. На думку позивача вказане рішення є неправомірним та необґрунтованим, оскільки згідно приписів п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» його має бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, позивач зазначає, що він є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватись захистом своєї держави, у зв'язку з побоюваннями переслідувань з боку органів державної влади Російської Федерації у зв'язку із своїми опозиційними політичними поглядами на підтримку України, які він постійно висловлював, при виконанні службових обов'язків, як депутат Клинцівської міської ради Брянської області.

На думку позивача, інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його біженцем. Переслідування в Російській Федерації осіб, які мають опозиційні погляди до діючої влади, є загальновідомим фактом, що підтверджується доповідями міжнародних правозахисних організацій та інформацією ЗМІ. Таким чином, на погляд позивача, його заява відповідає критеріям надання захисту в Україні. Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем вищезазначене враховано не було, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, яке, на його думку, підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову. При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав вважати, що життю та здоров'ю позивача в країні походження існує небезпека, та що він за цих обставин залишив свою країну. Суд першої інстанції,при прийняті рішення по справі послався на повідомлення заступника прокурора Одеської області, що у заявника відсутні підстави для надання йому такого статусу та вирішив, що представлені прокуратурою матеріали підтверджують факт скоєння заявником кримінальних правопорушень на території Російської Федерації ( в подальшому - РФ)

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши сторони, оглянувши документи надані апелянтом та його представником, дослідивши обставини побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації.

Позивач постійно проживав у АДРЕСА_1, одружений з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з якою має двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

На території країни походження позивач займався підприємницькою діяльністю та є діючим депутатом місцевої ради м. Клинці Брянської області, членом депутатської фракції від партії «Єдина Росія».

З матеріалів справи вбачається, що пояснюючи обставини та причин виїзду з країни громадянської належності, позивач заявив, що з 2001 року він був членом партії «Єдність», яка згодом стала партією «Єдина Росія» , та на даний час є провладною в Російській Федерації. Приймаючи участь в політичному житті країни та місцевого регіону на протязі останніх кілька років, він не підтримував напрямок політики партії, членом якої являвся. На його думку політичний курс партії «Єдина Росія» , повністю диктується вищим керівництвом Російської Федерації, та є по суті диктатурою формою режиму президента країни та його намісників у регіонах. За останні часи зовнішня політика російської влади є агресивною, що також стосується України. Це спостерігається у вигляді введення політичним режимом РФ підвищення цін на газ для України, економічних санкції. Апогеєм стала збройна анексія Криму, військова та економічна підтримка сепаратистів на Сході України, а також військове вторгнення збройних сил РФ на територію України. Заявник вказує, що не розділяє подібну позицію російського керівництва та зазначив, що все це вкінці кінців призведе до падіння економіки та зростання внутрішніх заворушень в Російській Федерації, оскільки багато людей не підтримують цей конфлікт, адже Росія та Україні - братські країни та народи, а зараз між ними фактично йде війна.

Позивач зазначив, що вказані свої погляди стосовно політичної ситуації в РФ та Україні він висловлював неодноразово на сесіях, в політичних колах та комітетах. Такі погляди, на його твердження, не подобались місцевому провладному керівництву з боку якого на заявника почався тиск, який закінчився його переслідуванням правоохоронними органами РФ. Як зазначив позивач, це почалось 2 роки тому, спочатку були попередження, до нього додому приїжджав слідчий та вимагав гроші, в противному випадку погрожував відкрити кримінальну справу. У всіх його родичів, які залишились на території РФ, а саме: у батька, брата та сина були проведені незаконні обшуки, в ході яких нічого знайдено не було, проте правоохоронці дали зрозуміти, що це все не просто так, в тому числі здійснюють тиск на бізнес шляхом перевірок з боку податкової, інших органів. На його адресу та адресу сім'ї почали поступати погрози які переросли в побиттям його дружини, спричинення їй тілесних ушкоджень, фізичної та моральної шкоди, а також підпалом та знищенням його майна. В зв'язку, з загрозою життю він вимушений був залишити країну.

Позивач вказує, що у разі повернення на територію країни громадянської належності, йому життю, та життю його родини загрожує небезпека зі сторони як правоохоронних органів так і інших провладних формувань, в зв'язку з його політичними поглядами на ситуацію навколо стосунків між Російською Федерацією та Україною та сутичками з політичними опонентами, після відкритого висловлювання ним таких поглядів.

Колегія суддів приймає до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини переслідування позивача правоохоронними органами РФ, яким відомо, що він знаходиться на території України. Продовжуючи його переслідування правоохоронні органи РФ, вимагають екстрадицію позивача в країну походження за скоєння злочину, повязанного, на думку російського слідчого, з незаконним вилученням та присвоєнням позивачем сумісно з громадянином України та не встановленою слідством особою федеральних коштів .З підозри про скоєння злочину вбачається, що позивач підозрюється в тому, що по змові з громадянином України та невстановленою особою шахрайським шляхом викрали кошти, якими не могли за своїми службовим обов'язкам розпоряджатись та вилучити їх з бюджету країни.

Суди України доводи та підстави російських правоохоронців про арешт позивача та його екстрадицію в РФ визнали недостатніми - відмовили в арешті та екстрадиції позивача в РФ.(Ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2014 року,ухвала апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2014 року)

На даний час позивач з родиною проживає у м. Одесі де звернувся до міграційної служби України за своїм захистом.

За результатами розгляду заяви позивача про надання йому статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту, на підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи вказаного громадянина Російської Федерації відділом у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято висновок від 29.08.2014 року «щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту» (аркуші справи 149-150).

На підставі вказаного висновку, наказом № 159 від 29.08.2014 року було прийнято рішення «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (аркуш справи 151).

15.10.2014 року висновком управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області по справі № 2014ОО0201 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із наявністю умов, передбачених абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Державною міграційною службою України, за результатами розгляду особової справи № 2014ОО0201 ОСОБА_2, громадянина Російської федерації прийнято рішення № 606-14 від 03.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При вирішенні апеляції позивача колегія суддів приймає до уваги ,що відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Жодна людина, згідно положень ст. З Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-УІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон України № 3671-УІ від 08.07.2011 року) визначено поняття «біженець» - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до вказаної статті Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем. Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України № 3671-УІ від 08.07.2011 року).

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України № 3671-УІ від 08.07.2011 року, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН (надалі - УВКБ ООН) у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. УВКБ ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно абз.5 ст.10 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно абз. 1 ст. 11 вищевказаного Закону оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Абзацом 2 статті 11 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року передбачено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до абз.7 ст. 11 цього Закону до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно п.66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю

Відповідно до п. 13 ч. 1 цієї статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Порядок набуття статусу біженця врегульовано частиною 1 статті 5 Закону згідно якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ст. 8 Закону орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до пункту 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року № 1146/19884), під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді уповноважена посадова особа органу міграційної служби перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 12). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 13) із особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником;

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14). У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що у висновку міграційної служби, відносно можливості визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не міститься посилань на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником.

Колегія суддів також вважає, що при прийняті рішення відносно позивача співробітники міграційної служби України не прийняли до уваги чинне законодавство України, а також окремо постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII якою країну походження позивача - Російську Федерацію визнано країною агресором по відношенні до України.

На думку колегії суддів, також при розгляді заяви позивача, відповідачем до уваги не були прийняті багато численні Інтернет видання, опубліковані статті щодо осіб, які переслідуються владою Російської Федерації за свої проукраїнські погляди, що зі сторони уряду РФ носить системний та масовий характер.

Колегія суддів також вважає, що на підтвердження переслідування позивача та його сім'ї в Російській Федерації , загрозі його життю та життю і здоров'ю його сім'ї об'єктивно свідчить ті обставини, що на його дружину ОСОБА_7 в Російській Федерації, після виниклого конфлікту її чоловіка з владою, та його переслідування, невстановленими особами було здійснено фізичний напад, побиття, та спричинення тілесних ушкоджень. Вказані обставини підтверджуються наданою та дослідженою судом довідкою, відповідно до якої вбачається, що внаслідок здійсненого фізичного насильства ОСОБА_9 спричинено закритий сколотий перелом хірургічної шийки правого плеча зі зміщенням, забій правої голені та вшиблена рана голови в зв'язку с чим вона знаходилась на лікуванні в Клинцовській центральній районній лікарні ( том 2 арк. справи № 14)

Колегія суддів вважає, що чиновники міграційної служби України, суд першої інстанції вказані обставини безпідставно не прийняли до уваги при розгляді заяви позивача, та не надали їм належної оцінки.

Позивач також наголошував, як на бесіді в міграційній службі, так і в суді першої інстанції, на тому, що для залякування його та членів його родини також навмисно невідомими особами був скоєний напад на його оселю з підпалом його будівлі.

Факт підпалу та пожежі будівель позивача підтверджується дослідженої судом довідкою, з якої вбачається, що у його будинку, який розташований за адресою : м. Клинці, вул.. Крупської, буд. 1 сталася пожежа.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції дослідивши вказані обставини не надав їм належної оцінки, та не сприйняв їх, як доводи заявника.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до матеріалів справи позивач в країні походження не мав конфліктів з фізичними та юридичними особами. Конфлікт у нього виник з державними установами, після чого почалось вказане ним переслідування, в тому числі і кримінальне з подальшим фізичним насильством, нападом, підпалом його майна невстановленими особами. Вказані обставини, на думку колегії суддів, не були прийняті до уваги судом першої інстанції та не виключають правдивість доводів позивача в його переслідування владними структурами та загрозі його життю та життю і здоров'ю його родини з їх сторони.

Колегія суддів з огляду на матеріали справи, політичну ситуацію в РФ не виключає можливості що вказані позивачем та підтверджені в судових засіданнях обставини у вигляді тиску, у вигляді погроз, спричинення насильства до його дружини, навмисний підпал його майна, кримінальне переслідування здійснені з цією же метою в його країні походження також можуть свідчити, що позивач та його сім'я переслідувались.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи суду першої інстанції, що позивач залишив країну походження з метою уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги та детально описав в своїй постанові думку російського слідчого, підтриману заступником прокурора Одеської області про скоєння ним правопорушення в РФ, як підставу для залишення ним країни, в зв'язку з тим, що вказані обставини не є предметом дослідження в адміністративному судочинстві, та на даний час не встановлені будь яким судом. Вказані обставини підлягають дослідженню та встановленню в кримінальному, а не адміністративному судочинстві.

При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи до уваги лист заступника прокурора області, не прийняв до уваги вже встановлені судом обставини. Апеляційний суд Одеської області в ухвалі від 17.07.2014 року вказав, що ОСОБА_2 легально перетнув кордон України, не збирався переховуватись від органів правосуддя. ( т.1 а.с.289)

Таким чином, враховуючи обстановку в країні походження позивача, агресивні дії РФ щодо України та її окремих громадян, системні порушення в країні походження позивача прав та свобод громадян колегія суддів вважає не спростованими матеріалами справи доводи позивача, що він, у зв'язку зі своїми політичними поглядами, обіймаючи публічну посаду депутата зазнав суттєвого тиску та порушення своїх прав, гідності, прав та гідності близьких йому людей, реальних погроз, насильства з боку влади Російської Федерації, вважає обґрунтованими його позовні вимоги та необхідним визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. №606-14, а також зобов'язати відповідача розглянути повторно питання про надання ОСОБА_2 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не повно дослідив обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. № 606-14, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,- скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. № 606-14, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014р. №606-14, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови виготовлено 20 серпня 2015 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Жук С.І.

Семенюк Г.В.