Постанова № 49646243, 27.08.2015, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 серпня 2015 рокуСєвєродонецькСправа № 812/693/15

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Лиманюка М.А.

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2015 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області.

В обґрунтування позову Позивач зазначив, що з 1990 року працював в органах внутрішніх справ на різних посадах, та з 2006 року займав посаду начальника ОДАІ Краснодонського району.

З 13 квітня 2014 року РНБО України прийняв рішення про початок проведення в Україні антитерористичної операції.

Місто Краснодон Луганської області було захоплено представниками терористичних та злочинних угруповань. Виникла реальна загроза його життю та життю членів родини, оскільки терористи вимагали від працівників органів УВС порушення присяги працівника УВС. Не мав можливості виїхати з окупованої території або повідомити про своє місцезнаходження за телефоном.

18.06.2015 прибув в м. Сєвєродонецьк дізнатися про подальше проходження служби в органах МВС, однак, дізнався про звільнення з органів ВС 11.11.2014 за порушення дисципліни.

Звільнення з органів внутрішніх справ вважав незаконним з наступних підстав.

Будь-яких службових телеграм, телефонних дзвінків від Відповідача з вказівкою прибути на службу в м Сєвєродонецьк не отримував.

Наполягав на порушені Відповідачем вимог листа Міністерства соціальної політики України від 08.07.2014 № 7302/3/14-14/13, відповідно до якого працівники, що не виходять на роботу у зв'язку з переміщенням з районів проведення антитерористичної операції, або ті, які залишаються в таких районах при проведенні антитерористичної операції і не мають можливості виходити на роботу у зв'язку з небезпекою для життя і здоров'я, не можуть бути звільнені по п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Правову позицію обґрунтовував посиланням на вимоги статті 3 Конституції України, за якою людина, його життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Із посиланням на вимоги статей 47, 116, 149, 235 КЗпП України наполягав на порушені Відповідачем процедури звільнення в частині не ознайомлення своєчасно з наказом та вручення наказу про звільнення.

Зазначив про відсутність в його діях порушень вимог Дисциплінарного статуту, оскільки не скоював будь-яких протиправних дій які-б слугували підставами для звільнення за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління МВС України у Луганській області № 380 о/с від 11.11.2014, в частині звільнення Позивача з органів внутрішніх справ та поновити в органах внутрішніх справ України у Луганській області.

Позовна заява містить суперечності стосовно наявності телефонного звязку мобільних операторів на тимчасово окупованій території. Зокрема на зворотному боці першого аркушу позовної заява (а.с. 4) в абзаці 1 Позивач зазначив: у період з 25.09.2014 до 15.10.2014 та з 24.10.2014 по 24.11.2014 знаходився в місті Краснодоні на лікарняному, про що УДАІ було повідомлено за телефоном.

Далі за текстом абзац 5 позовної заяви запис: в кінці листопада 2014 року мобільний звязок в м. Краснодоні було відключено…

В наступному абзаці позову запис: з початком бойових дій транспортне сполучення та телефонний звязок були порушені…телефонний звязок відсутній взагалі.

Відповідач позов не визнав, надав заперечення проти позову, в яких наполягав на правомірності звільнення Позивача, оскільки останній, будучи обізнаним про передислокацію органів внутрішніх справ в міста Сватове та Сєвєродонецьк Луганської області, не зявився для реєстрації та подальшого проходження служби.

Посилання Позивача на вимоги норм КЗпП України вважав безпідставними, оскільки порядок проходження служби та звільнення визначається іншими нормативними актами.

Неможливість своєчасного ознайомлення Позивача з наказом про звільнення та видачі йому трудової книжки обґрунтовував фактом захоплення незаконним озброєним формуванням адміністративної будівлі ГУМВСУ у Луганській області, разом з усією документацією, а також особовими справами працівників ГУМВСУ, у яких в свою чергу знаходяться трудові книжки, в тому числі ОСОБА_1

Просив відмовити в задоволені позову.

В судовому засіданні з урахуванням пояснень відповідача, свідків, та розписки про ознайомлення із наказом було встановлено фактичне прибуття Позивача до м.Сєвєродонецька 09.06.2015 та його ознайомлення з наказом про звільнення в зазначений день.

Ухвалою суду від 10.08.2015 відмовлено в задоволені клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та визнано поважними причини пропуску Позивачем строків звернення до суду (а.с.107, 108).

Сторонами в судовому засіданні визнано факт зберігання особистої справи та трудової книжки Позивача в приміщені Головного управління внутрішніх справ в Луганській області, оскільки Позивач проходив службу в управлінні ДАІ в як керівника міського відділу.

Позивач до даних, викладених в позовній заяві, в судовому засіданні додатково зазначив, що в період часу з липня по листопад 2014 року знаходився в м. Краснодоні, про захоплення будівлі УМВС України в Луганській області дізнався лише через місяць після зазначеної події.

Фактично відділ ДАІ в м. Краснодоні базувався в приміщені МРЄВ м. Краснодону. До захоплення в серпні 2014 року зазначеної будівлі незаконними збройними формуваннями продовжував виконувати свої обовязки, у тому числі складав протоколи за фактами дорожньо-транспортних пригод. До міста дислокації обласного управління внутрішніх справ в м. Сєвєродонецьку не виїхав, оскільки спочатку будь-яких команд телефоном, телеграмою або в інший спосіб не отримував. В подальшому, у звязку із знаходженням в місті Краснодоні великої кількості (приблизно 17-ти) збройних незаконних формувань, переховувався у батьків та не мав фізичної можливості виїхати до м. Сєвєродонецька без загрози для свого життя. Про переїзд УМВС України в Луганській області до м.Сєвєродонецька дізнався в лютому 2015 року. Позивач наполягав на повідомлені телефоном працівнику кадрового забезпечення управління ДАІ ОСОБА_4 про знаходження на лікарняному.

Представник Відповідача до даних, зазначених в заперечені проти позову, додатково послався на висновки службового розслідування, згідно із якими Позивач після закінчення відведеного керівництвом строку 04.08.2014 не прибув до м. Сєвєродонецька для проходження служби та виконання службових обовязків, інформацію про поважність причин неприбуття не надавав, зазначені дні невиходу вважаються прогулами та слугують підставою для звільнення.

В судовому засіданні 13.08.2014 представник Відповідача уточнив, що в жовтень 2014 року визначався остаточним строком явки особового складу до м. Сєвєродонецька.

На вимогу суду Відповідач не надав будь-якого підтвердження повідомлення Позивача про необхідність явки Позивача в м. Сєвєродонецьк 04.08.2014 або в жовтні 2014 року, а також не надав документального визначення зазначених строків як остаточні для явки особового складу та особисто Позивача.

Наполягав на намаганні Позивача ввести суд в оману в частині неможливості виїзду з м. Краснодону, оскільки згідно із відповіддю Управління інформаційно аналітичного забезпечення ГУ УМВС у Луганській області, Позивач неодноразово перетинав кордон між Російською Федерацією та Україною. Стверджував, що з липня до листопада 2014 року Позивач мав можливість виїхати з міста Краснодону на територію України контрольовану Українською владою (а.с. 145,146).

У відповідь на зазначені додаткові відомості Позивач визнав неодноразові факти перетину кордону в листопаді 2014 року червні 2015 року та підтвердив раніше надані пояснення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, розглянувши справу межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів встановив наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.

Згідно із пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Згідно з вимогами статті 9 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець урегулював питання, повязані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься і Закон України «Про міліцію»….

Статтею 18 Закону України «Про міліцію», встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20.12.1990, Положенням про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

З 12.12.1990 Позивач працював на різних посадах в органах внутрішніх справ. З 01.04.2014 займав посаду начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Краснодону (а.с. 68, 114).

Наказом ГУМВСУ від 06.11.2014 № 3571 ОСОБА_1 та деяких інших співробітників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - наказ 3571) (а.с. 21-26).

11.11.2014 на виконання наказу № 3571 був виданий наказ по особовому складу № 380 о/с про звільнення Позивача з органів внутрішніх справ за п.64 «є» за порушення дисципліни (далі - наказ № 380) (а.с. 27).

Позивачем оспорюється правомірність прийняття наказу № 380 з вищезазначених підстав.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-ІV передбачено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (далі Дисциплінарний статут).

За твердженням Відповідача з 19 травня 2014 року, після захоплення адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки» тимчасовим місцем дислокації Головного управління МВС України у Луганській області було визначено м. Сватово Луганської області.

На підтвердження зазначеного Відповідач послався на розміщення 04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області (а.с. 47).

На виконання вимог статті 71 КАС України та вимогу суду будь-яких доказів про доведення зазначеного звернення до Позивача не надав.

При цьому Відповідач зазначив, що інші документи про передислокацію до м. Сватове відсутні.

В подальшому з 04.08.2014 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 ГУМВСУ було передислоковано до м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі - наказ 1363) (а.с. 48).

Згідно із пунктом 2.3. наказу № 1363, зазначений наказ повинен бути доведеним до всього особового складу.

На підтвердження виконання пункту 2.3. наказу № 1363 Відповідач надав рапорти заступника начальника відділу кадрового забезпечення від 09.09.2015, 10.10.2014, в яких зазначено про доведення до співробітників Державної автоінспекції з якими є звязок вимог про необхідність явки до міста Сєвєродонецька (а.с.112, 113).

Зазначені рапорти не містять даних про доведення до Позивача інформації про передислокацію.

На підставі наказу № 1363 до органів та підрозділів внутрішніх справу Луганської області, які перебували на підконтрольній українській владі території були направлені службові телеграми ГУМВСУ від 20.08.2014 № 6/2-17, від 27.09.2014 № ВДЗ/2354 про необхідність прибуття особового складу до м. Сєвєродонецька Луганської області для реєстрації та подальшого проходження служби (а.с. 50-51).

В запереченнях проти позову Відповідач зазначив, що керівники усіх рівнів постійно у телефонному режимі інформували підлеглих працівників, з якими був наявний зв'язок, щодо необхідності прибуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ.

В судовому засіданні представник Відповідача стверджував, що Позивачу повинна була дзвонити працівник відділу кадрового забезпечення ОСОБА_4 та доводити інформацію про необхідність прибуття для проходження служби в м. Сєвєродонецьку.

Позивач наполягав на відсутності будь-яких дзвінків та телефонограм на його адресу від керівництва управління внутрішніх справ або відділу кадрового забезпечення із зазначенням міста передислокації та необхідності прибуття на службу.

Розбіжності в позовній заяві стосовно наявності або відсутності телефонного звязку мобільного оператора Позивач пояснював нестабільністю звязку, періодичним його відключенням.

Сторонам були розяснені вимоги статей 69-72 КАС України та наслідки їх невиконання.

Судом приймались заходи щодо всебічного, обєктивного розгляду справи по суті, у тому числі витребування додаткових матеріалів та допит свідків.

Згідно із поясненнями свідка ОСОБА_4 - працівника кадрового забезпечення управління ДАІ в Луганській області, після захоплення 12.07.2014 року управління ДАІ, на неї був покладений обовязок доводити необхідну інформацію до співробітників в телефонному режимі. У звязку з переведенням управління ДАІ в м. Сватове, а потім в м. Сєвєродонецьк, вона телефонувала співробітникам ДАІ Луганської області та повідомляла останніх про зміну місця дислокації. При цьому достовірно не може пояснити чи повідомляла про це особисто ОСОБА_1 Також свідок а ні спростував а ні підтвердив пояснення позивача про її повідомлення стосовно знаходження на лікарняному. При цьому остання не брала участь у службовому розслідуванні. Також свідок повідомила про відсутність будь якого обліку вхідних та вихідних телефонограм.

В присутності свідка ОСОБА_4, Позивач наполягав на її повідомлені про знаходження на лікарняному та відсутності будь-яких повідомлень про необхідність явки до м. Сєвєродонецька.

Для зясування наявності або відсутності телефонних перемовин сторонам надавався час для надання доказів наявності телефонних дзвінків (а.с. 132,133).

В судовому засіданні 27.08.2015 Позивач та Відповідач пояснили про відсутність можливості надати інформацію про телефонні дзвінки оскільки оператор МТС зберігає її лише за 180-т останніх днів (а.с. 148).

Представник Відповідача наполягав на повідомлені працівником відділу кадрів ОСОБА_4, працівників ДАІ про зміну місця дислокації установи.

Таким чином, з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_4, Відповідачем не спростовано твердження Позивача про повідомлення працівника відділу кадрів про перебування на лікарняному та відсутність повідомлення про передислокацію.

Згідно із статтею 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.

Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі.

У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Таким чином, наказ повинен бути доведеним начальницьким складом та виконаний підлеглим у разі його одержання.

На виконання зазначеної норми Відповідачем не надана обєктивна інформація про доведення до Позивача наказів на зміну місця дислокації установи.

З урахуванням викладеного сукупність зазначених фактів свідчить про не доведення Відповідачем до Позивача інформації про передислокацію управління ДАІ, зазначене має суттєве значення для встановлення початку невиходу на службу.

22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014 уповноваженими особами Відповідача були складені акти про відсутність за тимчасовим місцем дислокації окремих співробітників УДАІ ГУМВСУ, в тому числі Позивача у період 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014 (а.с.58-63).

Представник Відповідача зазначив, про технічну помилку в доданих до справи актах, яка виникла при копіюванні оригіналів, згідно із якою акти складені за 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014, але помилково на останньому аркуші зазначено про відсутність Позивача на службі 22.10.2014, при зазначені в оригіналах актів фактів відсутності саме 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014.

При порівнянні копій з оригіналами сторонами визнана зазначена технічна помилка. При цьому Відповідач не пояснив з яких підстав акти про відсутність на службі складені саме за 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014.

На підставі рапорту заступника начальника УДАІ ГУМВСУ від 22.10.2014 (а.с.52), з посиланням на факт неприбуття Позивача до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ, наказом УДАІ ГУМВСУ від 24.10.2014 № 1/45 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників УДАІ ГУМВСУ (а.с. 64).

Зазначений рапорт не містить певного часу невиходу на службу лише має запис про повідомлення на початку серпня про необхідність прибуття до міста Сєвєродонецька, та відсутність певних працівників, у тому числі Позивача на службі на момент складання рапорту 22.10.2014

Згідно із поясненнями представника Відповідача в установі не ведеться табель обліку робочого часу.

Відповідно до статі 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна в ОВС базується на високій свідомості та зобовязує кожну особу рядового і начальницького складу серед інших дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Згідно із статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Наказом міністра внутрішніх справ від 12.03.2013 № 230 затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 230).

Пунктом 6.2.2. Інструкції № 230 визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії) згідно із якими уповноважені особи Відповідача зобовязані у тому числі:

- дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування…, виявляти та досліджувати причини і умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готувати пропозиції щодо їх усунення..,

- у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обовязковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта.

Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обовязково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування.

У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акта.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Згідно із поясненнями сторін Відповідач не повідомляв Позивача про проведення службового розслідування та його висновки, письмові пояснення від ОСОБА_1 не витребовувались, оскільки згідно із записом у рапорті від 22.10.2014 зазначено про відсутність телефонного звязку.

Висновок службового розслідування не містить інформації про складання акту відмови від підпису, неможливості повідомлення тощо.

Відповідно до пункту 6.3. Інструкції № 230 Позивач має право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування, брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування, висловлювати письмові зауваження щодо обєктивності та повноти проведення службового розслідування…

Згідно із підпунктами 6.3.5., 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 Позивач має право за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України, оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Частина 2 підпункту 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 забороняє затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акту про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

З урахуванням системного аналізу зазначеної інструкції, враховуючи фактичні обставини справи зокрема проведення АТО, знаходження Позивача на тимчасово непідконтрольній українській владі території, суд приходить до висновку, що Позивач повинен бути повідомленим будь яким чином про призначення, проведення та висновки службового розслідування.

У висновках службового розслідування зазначена пропозиція вважати дні невиходу на службу прогулами та за порушення службової дисципліни звільнити Позивача з органів внутрішніх справ, при цьому не зазначено, які саме дні вважати прогулами. Зазначений висновок містить інформацію про неприбуття Позивача з 04.08.2014 до тимчасового місця дислокації в м. Сєвєродонецьку, невиконання ним службових обовязків, про що були складені відповідні акти. При цьому, як зазначено вище, акти про відсутність на службі складені лише за 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014 будь-якого документального підтвердження визначення дати 04.08.2014 як дати відрахунку не виходу на службу не містять (а.с. 67-71).

В порушення зазначених норм Відповідач не повідомивши Позивача про службове розслідування, не отримавши пояснень від останнього та не склавши акт про відмову від пояснень, затвердив висновки службового розслідування.

Зазначені порушення носять не суто формальне значення, оскільки дотримання порядку проведення службового розслідування впливає на його обєктивність.

Відповідно до п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за порушення дисципліни (далі - Положення № 114).

Відповідно до пунктів 69, 70 Положення № 114, звільнення зі служби осіб рядового і молодшого начальницького складу провадиться начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ, до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - начальниками управлінь внутрішніх справ Кримської АРСР, областей, м. Києва і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

Наказом № 3571 ОСОБА_1 та деяких інших співробітників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. (а.с.21-26, 72-76).

В наказі № 3571 зазначено про неприбуття Позивача на службу в м. Сєвєродонецьк з 04.08.2014 при зазначені в оригіналах актів невиходу на службу саме 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014.

Дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ вважається виконаним після видання наказу по особовому складу (ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту).

На підставі вказаних документів ГУМВСУ відповідно до ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту на реалізацію дисциплінарного наказу був виданий наказ ГУМВСУ від 11.11.2014 №380 о/с. (а.с. 27)

Згідно із поясненнями сторін та наданими доказами Позивач не був повідомлений Відповідачем у будь-який спосіб про дисциплінарні накази № 3571 від 06.11.2014 та № 380 о/с від 11.11.2014.

Таким чином, в порушення статті 14 Дисциплінарного статуту, оскаржені накази стосовно Позивача були прийняті без проведення в установленому порядку службового розслідування, що в свою чергу є підставою для їх скасування.

У період часу з 25.09.2014 до 03.12.2014 Позивач знаходився на лікарняному (а.с.9-10).

В судовому засіданні були оглянуті оригінали лікарняних листі, інформація в яких не спростована Відповідачем.

Судом встановлено знаходження Позивача на лікарняному в період зазначений в актах про невихід на службу: 22.10.2014 24.10.2014 (а.с. 121-129). За інші дні Відповідачем не складались акти про невихід позивача на службу.

Відповідачем не спростовано твердження Позивача про повідомлення працівника відділу кадрів про знаходження на лікарняному.

Положеннями КАС України не надано право суду не приймати до уваги доводи сторони у справі або критично оцінювати доводи або докази, що мають значення для вирішення справи, оскільки в силу приписів ст. 86 КАС України суд повинен оцінити докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, приймаючи до уваги не доведення Відповідачем до Позивача інформації про необхідність проходження служби за новим місцем дислокації з певної дати, проведення службового розслідування та затвердження його висновків без повідомлення про нього Позивача, знаходження останнього на лікарняному у період з 25.09.2014 до 03.12.2014, суд приходить до висновку про порушення Відповідачем порядку проведення службового розслідування та невідповідність його висновків фактичним обставинам.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність у Відповідача станом на 06.11.2014 обєктивної інформації отриманої у відповідності до вимог законодавства про порушення Позивачем дисципліни.

Приймаючи до уваги видачу оскарженого наказу № 380 о/с від 11.11.2014 в порядку реалізації наказу від 06.11.2014 № 3571, з метою повного захисту прав Позивача суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та скасування обох зазначених наказів.

Скорочення Відповідачем штатної чисельності посад відділення Державної автомобільної інспекції м. Краснодону не може слугувати перешкодою для поновлення Позивача на службі у звязку із скасуванням наказу про звільнення.

Посилання Відповідача на неодноразовий виїзд Позивача на контрольовану Українською владою територію не спростовує вищезазначені порушення допущені Відповідачем при прийнятті оскарженого рішення, та відповідно не випливає на підстави скасування наказів № 380 о/с та № 3571.

Суд не приймає до уваги посилання Відповідача на невихід позивача на службу після лікування, оскільки дії сторін в період після 03.12.2014 не є предметом спору по справі.

Питання про судові витрати не вирішується у звязку з їх відсутністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 11, 71, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного Управління МВС України у Луганській області від 06.11.2014 № 3571, від 11.11.2014 № 380 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1, в органах внутрішніх справ України у Луганській області на рівноцінній посаді.

Допустити негайне виконання рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1, в органах внутрішніх справ України у Луганській області на рівноцінній посаді.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 01 вересня 2015 року.

Суддя ОСОБА_5