Ухвала суду № 49625173, 01.09.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2171/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Бондаренко В. В.

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

01.09.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області складі:

Головуючого Голованя А.М.

суддів Карпенка О.Л., Фомічова С.Є.

при секретарі Дімановій Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2015 року і

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2015 року відкрито провадження по справі за позовною заявою Бобринецької міської ради Кіровоградської області до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідачів: Бобринецьке районне управління юстиції у Кіровоградській області, приватний нотаріус Бобринецького району нотаріального округу Кіровоградської області, про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу та зобовязання вчинити певні дії.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою закрити провадження у справі.

Зокрема зазначає, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення представника Бобринецької міської ради Кіровоградської області, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відкриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Частина перша ст.15 ЦПК України передбачає, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У ст.ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є суб'єктивний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Встановлено, що Бобринецька міська рада під час вирішення питання про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення у власність безкоштовно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та про передачу їй у приватну власність спірної земельної ділянки діяла як суб'єкт владних повноважень.

Із матеріалів справи вбачається, що пред'явлені Бобринецькою міською радою вимоги стосуються захисту її прав на земельну ділянку, яка була передана рішення цієї ради у власність ОСОБА_3 Зазначена вищезгадане рішення ради було скасоване рішенням суду, а земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2

У п.п.6, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року судам роз'яснено, що при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Наведене свідчить, що суд прийшов до правильного висновку, що в даному випадку справа повинна розглядатись в поряку цивільного судочинства.

Не ґрунтуються на доказах і доводи апеляційної скарги про те, що такий же спір, за участю тих самих осіб та з тих самих підстав вже вирішувався при розгляді іншої справи.

Як убачається із змісту рішення від 18 травня 2015 року, ухваленого Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, позов у вказаній справі було заявлено прокурором в інтересах ОСОБА_4, а позивачем у даній справі є інша особа - Бобринецька міська рада.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними нормами діючого законодавства і тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 303, 304,307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: