Рішення № 49614096, 03.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2983/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Супрун Г.Б.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/10043/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Гаращенка Р.Д.

при секретарі - Івановій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за розпискою в розмірі 10 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, без урахування усіх обставин, що мають значення для розгляду справи. Зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги та, стягуючи з нього на його користь позивача грошові кошти в сумі 10 000 грн., суд 1-ї інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, що підтверджується розпискою від 18.12.2014 року, відповідно до якої відповідач взяв в борг у позивача грошові кошти в сумі 10 000,00 гривень. Вважає, що такі висновки суду 1-ї інстанції є безпідставними, оскільки з наявної в матеріалах справи розписки не вбачається, що він отримав у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10000 грн. у борг та зобов'язується їх повернути позивачу. Також дана розписка не містить інших обов'язкових реквізитів, які б свідчили про укладення між сторонами договору позики, зокрема, паспортних даних позичальника, місця проживання, суми боргу, дати повернення боргу. Отже, в сукупності дані обставини свідчать про відсутність між сторонами будь-яких грошових зобов'язань, які випливають із договору позики, а тому правових підстав для стягнення з нього на користь позивача суми боргу за розпискою в розмірі 10 000 грн., немає.

В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу у його відсутності.

ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

З дослідженої в судовому засіданні розписки від 18.12.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_4 суму в розмірі 10 000 грн. В даній розписці також зазначено, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 суму в розмірі 10 000 грн.

15 січня 2015 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу про повернення грошових коштів в сумі 10 000 грн., переданих ОСОБА_4ОСОБА_3 18.12.2014 року в борг. Вказано строк повернення коштів до 20.01.2015 року.

Даний лист-вимогу ОСОБА_3 було отримано 23 січня 2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Оскільки ОСОБА_3 не повернув ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 000 грн., то 12.03.2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення вказаних грошових коштів в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи з ОСОБА_3 на його користь суму боргу за розпискою в розмірі 10 000 грн., суд 1-ї інстанції посилався на те, що між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 10 000 грн., позичальник свої зобов'язання не виконав, кошти не повернув, а тому позовні вимоги відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на чинному законодавстві та підлягають задоволенню повністю.

Проте, з таким висновком суду 1-ї інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 2 липня 2014 року № 6-79цс14).

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником певної грошової суми саме в борг із зобов'язанням її повернення, та дату отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року № 6-79цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

З поданої позивачем розписки від 18.12.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_4 суму в розмірі 10 000 грн.

При цьому із даної розписки не вбачається жодних домовленостей чи умов щодо отримання відповідачем коштів в розмірі 10 000 грн. у борг із зобов'язанням їх повернення, а також не зазначено дати отримання даних грошових коштів у борг.

Отже, з огляду на зміст розписки від 18.12.2014 року, колегія суддів приходить до висновку про відсутність між сторонами будь-яких грошових зобов'язань, які випливають із договору позики, а тому правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою в розмірі 10 000 грн., немає.

Проте, суд 1-ї інстанції, всупереч вимог закону, не встановив фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення спору, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою природою розписки, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.

Керуючись ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3задовольнити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: