Постанова № 49613631, 03.09.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. № 916/3156/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А.,

ОСОБА_1

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від Міністерства юстиції України: ОСОБА_2

Від ПРАТ «Укрпрофоздоровниця»: ОСОБА_3

Від ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський»: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Міністерства юстиції України

на ухвалу господарського суду Одеської області

від 30 липня 2015 року № 916/3156/15

за заявою Міністерства юстиції України

до Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Лермонтовський» закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

про вжиття запобіжних заходів

ВСТАНОВИЛА:

Міністерство юстиції України звернулося до господарського суду Одеської області з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову, в якій просило:

-витребувати від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця (далі - ПАТ «Укрпрофоздоровниця») та Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій „Лермонтовський закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця (далі - ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський) належним чином завірені копії: інвентарних відомостей станом на день проведення останньої інвентаризації підприємств; карток обліку основних засобів станом на день подачі до суду; балансів підприємств станом на день подачі до суду; фінансової звітності підприємств станом на день подачі до суду;

-здійснити огляд усіх приміщень санаторію „Лермонтовський, які знаходяться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, з метою встановлення фактичної наявності рухомого майна, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, та здійснення його опису;

-накласти арешт на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, у тому числі на: 450 ліжок для прийому пацієнтів; обладнання клініко-діагностичної лабораторії; обладнання біохімічної лабораторії; обладнання рентген-кабінету: 2 ренген діагностичні апарати, 1 ренген терапевтичний апарат; обладнання кабінету ЕКГ: 3 апарати Ел. Кардіограми ЕКП, 1 апарат Світовий, 1 векторкардіоскоп, 1 апарат; обладнання кабінету функціональної діагностики: апарати Гольдана та Єграф, капиляроскоп 2 шт., кардіоприставки 2 шт., осцилограф 1 шт.; обладнання фізіотерапевтичного кабінету; обладнання кабінету ЛФК; 3 кушетки для санаторних хворих, 4 для курсових хворих; обладнання стоматологічного кабінету; інгалятор на 18 точок; аерарій, аеросолярій на 100 ліжок; зимовий солярій на 4 ліжка; тапчани для пляжу 100 шт.; бібліотечні книги 7 200 одиниць; санітарний автомобіль „ЛАЗ 1 один.

Також, заявник просив проведення огляду та опису рухомого майна доручити першому Приморському ВДВС Одеського міського управління юстиції, а арештоване майно передати на відповідальне зберігання ДП „Санаторій „Лермонтовський.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.07.2015 року (суддя Мостепаненко Ю.І.) заяву Міністерства юстиції України про вжиття запобіжних заходів задоволено частково. Витребувано у ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський належним чином завірені копії інвентарних відомостей станом на день проведення останньої інвентаризації та карток обліку основних засобів. Ухвалено провести огляд усіх приміщень санаторію „Лермонтовський, які знаходяться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, з метою встановлення наявності рухомого майна, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський, та здійснення його опису. У застосуванні інших запобіжних заходів відмовлено.

Прийняте місцевим судом рішення з посиланням на приписи статей 33, 38, 43-1, 43-2, 43-3, 43-6 ГПК України в частині задоволення заяви Мінюсту мотивовано наявністю підстав для вжиття передбачених законом запобіжних заходів у межах повноважень, наданих господарському суду чинним процесуальним законодавством.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ПАТ «Укрпрофоздоровниця» подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про вжиття запобіжних заходів відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм процесуального права.

Також до Одеського апеляційного господарського суду звернулося Міністерство юстиції України з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Одеської області від 30.07.2015 року в частині відмови у вжитті запобіжних заходів скасувати та винести у цій частині нову ухвалу, якою вжити запобіжні заходи шляхом витребування у відповідачів належним чином завірених копій балансів та фінансової звітності підприємств станом на день подачі до суду, а також накладення арешту на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський, у тому числі на визначене у заяві рухоме майно. Арештоване майно передати на відповідальне зберігання Міністерству юстиції України. Апеляційна скарга обґрунтована посиланнями на ті ж самі обставини, що й заява про вжиття запобіжних заходів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2015 року Міністерством юстиції України до господарського суду Одеської області подано заяву про вжиття запобіжних заходів шляхом:

- витребування від ПАТ «Укрпрофоздоровниця» та ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський належним чином завірених копій: інвентарних відомостей станом на день проведення останньої інвентаризації підприємств; карток обліку основних засобів станом на день подачі до суду; балансів та фінансової звітності підприємств станом на день подачі до суду;

-здійснення огляду усіх приміщень санаторію „Лермонтовський, які знаходяться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, з метою встановлення фактичної наявності рухомого майна, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, та здійснення його опису;

-накладення арешту на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, у тому числі на: 450 ліжок для прийому пацієнтів; обладнання клініко-діагностичної лабораторії; обладнання біохімічної лабораторії; обладнання рентген-кабінету: 2 ренген діагностичні апарати, 1 ренген терапевтичний апарат; обладнання кабінету ЕКГ: 3 апарати Ел. Кардіограми ЕКП, 1 апарат Світовий, 1 векторкардіоскоп, 1 апарат; обладнання кабінету функціональної діагностики: апарати Гольдана та Єграф, капиляроскоп 2 шт., кардіоприставки 2 шт., осцилограф 1 шт.; обладнання фізіотерапевтичного кабінету; обладнання кабінету ЛФК; 3 кушетки для санаторних хворих, 4 для курсових хворих; обладнання стоматологічного кабінету; інгалятор на 18 точок; аерарій, аеросолярій на 100 ліжок; зимовий солярій на 4 ліжка; тапчани для пляжу 100 шт.; бібліотечні книги 7 200 одиниць; санітарний автомобіль „ЛАЗ 1 один.

Як на підставу задоволення вимог вищезазначеної заяви заявник посилався на те, що відповідно до постанови Ради міністрів Української РСР від 23.04.1960р. № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР усі діючі госпрозрахункові санаторії, у тому числі санаторій «Лермонтовський», розташований за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, будинки відпочинку та пансіонати разом з усім обладнанням та транспортними засобами були передані Міністерством охорони здоров'я УРСР у відання Українській республіканській Раді профспілок. В свою чергу, Федерацією профспілок України, яка є правонаступником Української республіканської Ради профспілок, на підставі акту від 24.01.1992р. з додатком до нього спірне рухоме майно було передано акціонерному товариству лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2011р. у справі № 9/17-4164-2011, що набрало законної сили, визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нежитлові будівлі майнового комплексу санаторію «Лермонтовський». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.01.2015р. № 52-р „Про віднесення нерухомого майна санаторію „Лермонтовський у м. Одесі до сфери управління Міністерства юстиції будівлі та споруди санаторію „Лермонтовський віднесені до сфери управління Міністерства юстиції для забезпечення ефективного використання цього майна за цільовим призначенням. 16.02.2015 року право державної власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано Мін'юстом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 33658051. Відповідно до додатку № 1 «Облікова картка санаторію» до акту приймання санаторіїв і домів відпочинку від 14.04.1960р. щодо майна санаторію «Лермонтовський», Міністерство охорони здоровя УРСР передало Українській республіканській Раді профспілок наступне майно: 450 ліжок для прийому пацієнтів; обладнання клініко-діагностичної лабораторії; обладнання біохімічної лабораторії; обладнання рентген-кабінету: 2 рентген діагностичні апарати, 1 рентген терапевтичний апарат; обладнання кабінету ЕКГ: 3 апарати Ел. Кардіограми ЕКП, 1 апарат Світовий, 1 векторкардіоскоп; 1 апарат; обладнання кабінету функціональної діагностики: апарати Гольдана та Єграф, капиляроскоп - 2 шт., кардіоприставки - 2 шт., осциллограф - 1 шт.; обладнання фізіотерапевтичного кабінету; обладнання кабінету ЛФК; З кушетки для санаторних хворих, 4 для курсових хворих; обладнання стоматологічного кабінету; інгаляторій на 18 точок; аерарій, аеросолярій - на 100 ліжок; зимовий солярій - на 4 ліжка; тапчани для пляжу - 100 штук; бібліотечні книги - 7200 одиниць; санітарний автомобіль «ЛАЗ» - 1 од. З огляду на те, що вищезазначене майно було передано Українській республіканській Раді профспілок більше 55 років назад, то існують підстави вважати, що спірне рухоме майно було знищено, втрачено, тощо, а тому відповідачі, у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України, не зможуть забезпечити реального виконання рішення суду. Вказуючи на те, що Міністерство юстиції України позбавлено можливості здійснити інвентаризацію зазначеного майна з метою встановлення його наявності, стану, визначення вартості тощо, заявник вбачав необхідним встановити яке рухоме майно знаходиться у фактичному володінні відповідачів, а для цього вжиття усіх передбачених статтею 43-2 ГПК України запобіжних заходів, що, в свою чергу, дозволить йому сформувати предмет позову відповідно до фактичних обставин.

Як передбачено статтею 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Вичерпний перелік видів запобіжних заходів встановлений статтею 43-2 ГПК України, згідно з якою запобіжні заходи включають: 1) витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Отже, запобіжні заходи за своєю правовою природою - це заходи, спрямовані насамперед на збереження відповідних доказів, а також на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії.

Таким чином, запобіжні заходи забезпечують вимогу, яка ще не оформлена у вигляді позову, та надають додаткову гарантію збереження доказів чи реальності виконання рішень суду.

Вирішуючи питання про необхідність вжиття запобіжних заходів, господарський суд повинен встановити підстави вжиття запобіжних заходів, а саме: обставини, які викликають у заявника побоювання, що подача потрібних для нього доказів стане згодом неможливою чи утрудненою; обставини, які підтверджують порушення прав заявника, або його уявлення про загрозу порушення цих прав та реальність такої загрози. При цьому заінтересована особа повинна довести необхідність терміновості вжиття запобіжних заходів, тобто необхідність вирішення цього питання до пред'явлення позову.

Звертаючись із відповідною заявою, заявник з урахуванням вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, повинен навести обставини, якими обґрунтовується необхідність вжиття таких заходів, і які повинні узгоджуватися з приписами статті 43-1 ГПК, та подати відповідні докази на їх підтвердження, у тому числі докази наявності у нього відповідного права.

Згідно з пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2007 року № 01-8/251 "Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів" у вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3;

імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Відповідно до вимог, визначених ст.ст. 43-1 43-4, 86 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про вжиття запобіжних заходів, повинна містити підстави обрання запобіжних заходів, тобто містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення щодо порушення або існування реальної загрози порушення прав заявника, а також про те, що подача потрібних для заявника доказів стане згодом неможливою або утрудненою.

В пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2007 року № 01-8/251 "Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів" розяснено, що суб'єктний склад осіб, які повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття запобіжних заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 7 цього Інформаційного листа. Що ж до порядку та способу виконання запобіжних заходів, то вони повинні визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 43-2 ГПК). Витребування доказів (за правилами статті 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з приписами названого Закону є виконавчим документом.

Статтею 38 ГПК України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Задовольняючи заяву Міністерства юстиції України щодо вжиття запобіжних заходів в частині витребування у ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський належним чином завірених копій інвентарних відомостей станом на день проведення останньої інвентаризації та карток обліку основних засобів, а також проведення огляду усіх приміщень санаторію „Лермонтовський, з метою встановлення наявності рухомого майна та здійснення його опису, суд першої інстанції виходив із того, що заявник має намір предявити позов про визнання права власності на рухоме майно санаторію за державою в особі Міністерства юстиції України та витребування цього рухомого майна із незаконного володіння відповідачів. Разом з тим, відповідачі не дають можливості провести інвентаризацію зазначеного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.01.2015р. № 52-р та наказу Мінюсту від 28.01.2015р. № 28/7, зі змінами до нього внесеними наказом від 30.01.2015р. № 31/7, що підтверджується актом про не допуск до проведення інвентаризації посадових осіб Державного підприємства «Санаторій «Лермонтовський» від 06.03.2015р.

Тобто, обрані судом запобіжні заходи та предмет майбутнього позову повязані між собою і на дату звернення із даною заявою існувала реальна загроза порушення прав заявника.

При цьому, зазначена в судовій ухвалі мета проведення огляду приміщень, в яких відбуваються дії, повязані з порушенням прав заявника, а саме - встановлення наявності рухомого майна та здійснення його опису, жодним чином не свідчить про те, що судом вжито запобіжний захід, не передбачений ст. 43-2 ГПК України, на чому безпідставно наголошує скаржник ПАТ «Укрпрофоздоровниця».

Твердження скаржника про те, що на момент заявлення Мінюстом вимоги про огляд усіх приміщень санаторію «Лермонтовський» зазначені дії вже були заборонені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014р. у справі № 522/23682/14-ц, обєктивно нічим не підтверджене та спростовується змістом зазначеної ухвали.

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимог заяви щодо витребування балансів та фінансової звітності підприємств з огляду на те, що заявником не подано доказів, які б підтверджували неможливість самостійно отримати зазначені докази в державних органах, на які державою покладено функції здійснення контролю за фінансовою діяльністю підприємств.

Також судом ураховано, що витребувані документи фактично знаходяться у ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський, що не заперечується заявником, тому вимогу про витребування зазначених документів у ПАТ «Укрпрофоздоровниця» правомірно визнано місцевим судом безпідставною.

Накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжних заходів, і знаходиться в неї або в інших осіб, призначене забезпечити відновлення порушеного права під час виконання рішення суду.

За визначенням ч. 1 ст. 1 ГПК України запобіжні заходи повинні виконувати превентивну функцію, тобто запобігати правопорушенням, але із названих в ст. 43-2 ГПК України заходів лише накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжних заходів, і знаходиться в неї або в інших осіб, може в точному значенні цього слова запобігти правопорушенню.

Арешт може бути накладений на будь-яке майно, зокрема й те, яке не пов'язане із тим порушенням права або загрозою порушення, яке зазначено в заяві. Тобто законодавець не обмежує кола речей, на які може бути накладено арешт. Накладання арешту на грошові кошти як запобіжний захід не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 43-3 ГПК України після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову, тобто застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду та задоволення законних вимог позивача.

Разом з тим, за позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно і заявник повинен надати належні докази, які підтверджують наявність цього майна в натурі у незаконному володінні відповідача або в інших осіб на момент звернення із заявою про вжиття запобіжних заходів, оскільки наявність або відсутність майна мають безпосереднє значення для правильного вирішення заяви Мінюсту стосовно застосування запобіжних заходів у межах даної справи.

На підставі вищевикладеного судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви в частині накладення арешту на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, у тому числі на визначене у заяві рухоме майно, оскільки заявником не зазначено жодних ознак, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого майна (однорідного чи подібного), а також заявником не подано доказів підтверджуючих наявність цього майна в натурі на час звернення до суду з заявою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала в частині вжиття запобіжних заходів прийнята у відповідності до вимог ст. 43-4 ГПК України, оскільки судом установлено, що на дату звернення із даною заявою існувала реальна загроза порушення прав Міністерства юстиції України, якому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.01.2015р. № 52-р будівлі та споруди санаторію «Лермонтовський» віднесені до сфери управління для забезпечення ефективного використання цього майна за цільовим призначенням. При цьому, види забезпечення обрано судом з урахування предмета позову, який має намір подати позивач.

Водночас, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність фактичних підстав для задоволення заяви про вжиття запобіжних заходів в частині витребування балансів та фінансової звітності підприємств, а також накладення арешту на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні ДП „Клінічний санаторій „Лермонтовський чи інших осіб, у тому числі на визначене у заяві рухоме майно, є законним та обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржниками в апеляційних скаргах необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційних скарг.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 43-8, 99, 101-106 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 30 липня 2015 року № 916/3156/15 залишити без змін, а апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Міністерства юстиції України без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_1