Постанова № 49613618, 03.09.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № 914/1012/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіОрищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 08.06.15р., №14/2-616

на рішення господарського суду Львівської області від 19.05.2015р.

у справі № 914/1012/15

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго», м.Сокаль

про стягнення 1065920,97 грн.,

за участю представників сторін:

- від позивача ОСОБА_2В .

- від відповідача не з'явились

Права та обовязки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України представнику позивача, що прибув в судове засідання, розяснено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.05.2015р. (суддя Н.Мороз) у справі № 914/1012/15 позов публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі ПАТ «НАК»Нафтогаз України») задоволено частково: з комунального підприємства (надалі КП) Сокольської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» на користь позивача стягнуто 844508,60 грн. основного боргу, 48954,00 грн. пені, 21582,30 грн. 3% річних, 101922,10 грн. інфляційних втрат та 21318,42 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/3396-БО-21 позивач протягом січня-грудня 2013р. передав відповідачу природний газ на загальну суму 4408446,86 грн., однак, відповідач за поставлений газ розрахувався частково, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 844508,60 грн. За неналежне виконання умов договору позивач, в порядку п. 7.2. договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 97907,97 грн. пені, 21582,30 грн. 3% річних та 101922,10 грн. інфляційних втрат. В свою чергу, відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення пені на 90 %, яке судом задоволено частково та зменшено розмір пені на 50 %, що становить 48954,00 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач покликається на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені не врахував інтересів обох сторін, обєктивно не оцінив чи є даний випадок винятковим, а також не врахував, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є обєктом, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Відтак, зменшення судом розміру пені на 50% від нарахованої суми спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і в подальшому безкарно порушувати договірні зобовязання.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що додаткові збитки для товариства могли призвести до суттєвого фінансового навантаження на підприємство, що в свою чергу негативно вплинуло б на розвиток системи теплопостачання в цілому та технічного стану мереж, зокрема. Невиконання відповідачем своїх зобовязань по договору виникло з обєктивних причин, повязаних з тяжким фінансовим становищем. Крім цього, товариство погасило заборгованість в добровільному порядку, ще до порушення провадження у даній справі.

Відповідач участі уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 113). З врахуванням строків розгляду апеляційної скарги, передбачених ч. 1 ст. 102 ГПК України, судова колегія вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

31.01.2013р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та комунальним підприємством Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» (покупець) було укладено договір купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору (п.1.1 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Обсяги передачі газу протягом 2013р., у тому числі по місяцях кварталів, передбачені п.2.1 договору.

У відповідності до п. 5.1. договору, ціна на газ та послуги з його транспортування встановлюються НКРЕ.

Додатковою угодою №1 від 04.04.2013р. до договору купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21 від 31.01.2013р. внесено зміни в п.2.1ст.2 «кількість та якість газу» та в п. 5.5 ст.5 «ціна газу».

Додатковою угодою №2 від 05.07.2013р. до договору купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21 від 31.01.2013р. внесено зміни в п.п. 5.2 та 5.5 договору, а саме - змінено ціну природного газу з 01.07.2013р. Зокрема, пунктом 5.5. додаткової угоди №2 до договору, передбачено, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно п. 3.3. договору, приймання передача газу продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу.

Відповідно до вимог п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В силу п. 9.3 укладеного договору, сторонами збільшено позовну давність; строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлено сторонами тривалістю у 5 років.

На виконання взятих на себе зобовязань за договором, позивач передав, а відповідач прийняв протягом січня - грудня 2013р. природний газ на загальну суму 4408446,86 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін (а.с. 24-32). Дану обставину відповідач не заперечував.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань та в порушення умов договору, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив за спожитий природний газ, внаслідок чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 844508,60 грн., що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Судова колегія, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України).

У відповідності зі ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно з ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем суду не надані докази, які б з достовірністю спростовували наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 844508,60 грн., судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність задоволення позовних вимог в цій частині.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що з відповідача підлягають стягненню 21582,30 грн. 3% річних та 101922,10грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. А ч. 1 ст. 547 визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1, покупець у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю, крім суми основної заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання даної умови договору, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в розмірі 97907,97 грн. Однак, в ході судового розгляду даного спору, відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % (а.с. 62-63), обґрунтовуючи своє клопотання тим, що заборгованість виникла з незалежних від підприємства обставин, у звязку з невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на її виробництво. В підтвердження скрутного фінансового становища подано документи звітного характеру за 2012-2015р.р. Згідно поданого звіту про фінансові результати за 1 квартал 2015р. збитки підприємства становили 253 тис. грн.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. У відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3. ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги те, що відповідач є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню, підприємствам, установам, організаціям, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, скрутне фінансове становище підприємства, що вбачається зі звіту про фінансові результати за 9 місяців 2015р., враховуючи інтереси позивача та відповідача, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про доцільність зменшення розміру пені на 50 %. Відтак, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача пеню в сумі 48954,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2015р. у справі № 914/1012/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 03.09.2015р.

Головуючий суддяОрищин Г.В.

суддяГалушко Н.А.

суддяДанко Л.С.