Постанова № 49613150, 27.08.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р. Справа № 910/4073/15-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівГнатюк Г.М.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інтернаціональна група вин України №1 (надалі ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1) б/н від 15.07.2015р.(вх. № ЛАГС 01-05/3285/15 від 20.07.2015р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2015р.

у справі № 910/4073/15-г

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Землемір-проект (надалі ТзОВ „Землемір-проект), м. Харків

до відповідача:ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1, м.Хуст

про стягнення суми 308 009,49 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився

Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.06.2015р. у справі № 910/4073/15-г (колегія суддів в складі: ОСОБА_2 головуючий суддя, ОСОБА_3, ОСОБА_4С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 на користь ТзОВ „Землемір-проект кошти в сумі 283 895,07 грн., в т.ч. 216 878,86 грн. основної суми заборгованості, 9 244,44 грн. пені, 39 763,76 грн. інфляційних втрат та 18 008,01 грн. 10% річних та 5 677,90 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі зясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак, винесено необєктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем не доведено, що поставка товару відбулася саме на виконання договору поставки № 34-2013 від 01.10.2013р., відповідно нарахування штрафних санкцій згідно умов договору вважає необґрунтованими.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 20.07.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 06.08.2015р.

Ухвалою суду від 06.08.2015р. розгляд справи відкладено на 27.08.2015р.

Сторони участі уповноважених представників в судовому засіданні жодного разу не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.10.2013р. між ТзОВ „Землемір-проект (продавець) та ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 в особі ДІВІНС Київська філія (покупець) було укладено договір поставки №34-2013, відповідно до умов якого продавець зобовязується поставити покупцю товар, а покупець зобовязаний прийняти та оплатити поставлений товар у відповідності до умов договору (а.с. 15-17 том І).

Відповідно до п.п.1.3 договору загальна кількість товару, яку належить поставити по даному договору, визначається як наростаюча кількість по всім поставках окремих партій товару, що здійснюється на протязі строку дії договору. Продавець поставляє покупцю товар по відпускним цінам, вказаним в додатку №1 до договору.

Згідно умов розділу 3 договору місячний обєм поставок товару погоджується сторонами договору шляхом підписання додатку №2 не пізніше 28-го числа попереднього місяця на основі замовлення покупця, який подається по факсу чи в електронному вигляді з наступним врученням його оригіналу на протязі 4-х робочих днів представнику продавця, уповноваженому належним чином чи по пошті з повідомленням представнику продавця. Поставка товару здійснюється на умовах DAP, місце доставки склад покупця (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010); продавець зобовязаний здійснити поставку товару на протязі 4 календарних днів з дати погодження сторонами заказу. Прийом товару по кількості здійснюється на складі покупця, прийом-передача товару по кількості здійснюється представниками продавця і покупця згідно представлених накладних (товаро-транспортних накладних) на відпуск товару. Підтвердженням прийому товару є підпис належним чином уповноваженої особи покупця на примірнику накладної (товаро-транспортної накладної).

Розділом 4 договору встановлено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 45 календарних днів з моменту прийому товару покупця, яка вважається здійсненою належним чином з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця; загальна сума даного договору складається з суми вартості партій товару, поставлених продавцем на протязі строку дії цього договору та вказаних у відповідних накладних (товаро-транспортних накладних).

На виконання вказаного договору позивач поставив відповідачу в особі ДІВІНС Київська філія товару на загальну суму 518 791,50 грн., що підтверджується видатковими накладними №625 від 15.10.13р., №635 від 21.10.13р., №679 від 07.11.13р., №709 від 20.11.13р., №736 від 27.11.13р., №762 від 04.12.13р., №778 від 10.12.13р., №805 від 18.12.13р., №829 від 25.12.13р., №7 від 08.01.14р., №58 від 05.02.14р., №619 від 20.10.14р. (а.с. 18-28, 152 том І).

Дані видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками без застережень.

Відповідач в особі ДІВІНС Київська філія за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі. У період з листопада 2013 року по теперішній час повернув позивачу товар на загальну суму 69 327,60 грн., що підтверджується зворотніми накладними покупця №402 від 12.06.14р., №418 від 19.06.14р., №432 від 27.06.14р., №450 від 10.07.14р., №468 від 16.07.14р., №635 від 17.10.14р., №661 від 23.10.14р. (а.с. -29-34 том І).

Також відповідачем -1 здійснено оплату за поставлений товар на суму 232 585,04 грн., що підтверджується виписками за рахунками за період з 04.11.13р. по 14.03.14р. та платіжними дорученнями №385 від 18.03.14р., №389 від 19.03.14р., №403 від 25.03.14р., №407 від 26.03.14р., №418 від 01.04.14р., №421 від 02.04.14р., №154 від 04.04.14р., №435 від 09.04.14р., №156 від 15.04.14р., №452 від 22.04.14р., №456 від 24.04.14р., №462 від 28.04.14р., №164 від 07.05.14р., №470 від 08.05.14р., №473 від 12.05.14р., №475 від 15.05.14р., №479 від 19.05.14р., №483 від 22.05.14р., №497 від 04.06.14р., №541 від 01.08.14р. (а.с. 97-151 том І).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків заборгованості між ТзОВ „Землемір-проект та ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 в особі ДІВІНС Київська філія за договором поставки станом на 31.10.14р. становить 216 878,86 грн. Даний акт підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 153 том І).

За порушення термінів оплати товару позивач відповідно до п.8.2 договору нарахував відповідачу пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки, сума якої в цілому по кожній передачі продукції підтверджена накладними, згідно розрахунку становить 33 358,86 грн., 10% річних в розмірі 18 008,01 грн. та інфляційні в розмірі 39 763,76 грн. (а.с. 52-62 том І).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч.1 ст. 694 ЦК України).

Згідно із ч.1, ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати..

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 216 878,86 грн., оскільки відповідач не розрахувався в повному обсязі за поставлений позивачем товар, доказів погашення заборгованості суду не надав.

Покликання скаржника на відсутність повноважень у директора ДІВІНС Київська філія ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 на укладення договору поставки з відтермінуванням платежу та твердження про те, що правовідносини щодо придбання товару з відтермінуванням платежу є різновидом кредитних та позичкових правовідносин, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими.

Як вбачається із довіреності №2 від 12.08.13р. ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 уповноважило та надало директору філії ДІВІНС Київська філія ОСОБА_7 право здійснювати керівництво Філією у відповідності з вимогами, передбаченими Положенням про Філію (а.с. 62). Крім того, згідно з вказаною довіреністю директор має право: укладати, підписувати та виконувати договори, контракти та інші угоди з юридичними та фізичними особами, що відносяться до діяльності філії, за винятком договорів кредиту, фінансової позики, застави

Згідно з п. 3.2 Положення про діяльність Київської філії ТзОВ „Інтернаціональна група вин України №1 директор філії має право укладати угоди, договори купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, будь-якого відчуження рухомого та нерухомого майна, землі, безоплатного користування майном, інші угоди, що не суперечать законодавству України, від імені філії товариства та в межах повноважень, наданих довіреністю.

Між сторонами за договором №34-2013 від 01.10.13р. укладено договір поставки, нормативне регулювання правовідносин за яким здійснюється відповідно до положень ст.712 Цивільного кодексу України, до якого застосовуються положення про договір купівлі-продажу (глава 54 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов п.4.1 договору сторони передбачали як відтермінування оплати поставленого товару, так і можливість здійснення 100% передоплати за поставлений товар згідно договору (п.4.2.договору).

Таким чином, з умов договору вбачається, що сторони уклали договір поставки, нормативне регулювання правовідносин якого передбачено главою 54 Цивільного кодексу України, а повноваження директора філії позивача - ДІВІНС Київська філія товариства з обмеженою відповідальністю „Інтернаціональна група вин України №1 надані довіреністю №2 від 12.08.13р. обмежувались вказаною довіреністю щодо договорів кредиту, фінансової позики, застави, нормативне регулювання правовідносин за якими здійснюється згідно норм глави 71 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

За змістом ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 8.2 договором сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати товару, покупець зобовязаний сплатити продавцю пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, а також у відповідності до ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції і 10 % річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Згідно поданого розрахунку, позивачем нараховано пеню в розмірі 33 358,86 грн. за період з листопада 2013р. по грудень 2014р. по кожній накладній окремо (а.с. 52-54 том І).

Відповідачем подана заява про застосування спеціальної позовної давності в 1 рік в порядку ст. 267 ЦК України пені по накладним №625 від 15.10.13р., №635 від 21.10.13р., №679 від 07.11.13р., №709 від 20.11.13р., №736 від 27.11.13р., №762 від 04.12.13р., №778 від 10.12.13р., №805 від 18.12.13р., №829 від 25.12.13р. Крім того, відповідач заперечує щодо суми нарахованої пені по накладних №7 від 08.01.14р., №58 від 05.02.14р., оскільки сума пені нарахована більше ніж за 6 місяців, що є порушенням вимог ст.232 ГК України (а.с. 237 том І).

Згідно ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Початок періоду нарахування пені, по кожній простроченій сумі визначений позивачем самостійно, однак сума нарахованої пені по видаткових накладних №829 від 25.12.13р., №7 від 08.01.14р. та №58 від 05.02.14р. суперечить моменту виникнення прострочки, обчисленої за правилами, що регулюють ці правовідносини.

Як вбачається з розрахунку пені, позивач не врахував вимоги положення ч.6 ст.232 ГК України, де встановлено обмеження періоду нарахування пені, який не може перевищувати шести місяців.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок пені по вказаним накладним, в результаті чого, сума пені по видаткових накладних №829 від 25.12.13р., №7 від 08.01.14р., №58 від 05.02.14р. з врахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, становить суму 5 201,00 грн. (у період з 09.02.14р. по 09.08.14р.) по видатковій накладній №829 від 25.12.13р., суму 5 371,72 грн. (у період з 23.02.14р. по 23.08.14р.) по видатковій накладній №7 від 08.01.14р. та суму 2 316,46 грн. (у період з 23.03.14р. по 23.09.14р.) по видатковій накладній №58 від 05.02.14р. Щодо суми пені по видатковій накладній №619 від 20.10.14р. позивачем правильно визначено період прострочки, однак не враховано облікову ставку НБУ, яка діяла в період прострочки. Таким чином, судом перераховано суму нарахованої пені по вказаній видатковій накладній, та визначено її розмір у сумі 1 556,26 грн.

Таким чином, сума нарахованої пені, право стягнення на яку позивачем доведено, підтверджено матеріалами справи та розрахунком суду становить 24 023,74 грн.

Проте, нарахування пені за період з 29.11.13р. по 08.02.14р. по видаткових накладних №625 від 15.10.13р., №635 від 21.10.13р., №679 від 07.11.13р., №709 від 20.11.13р., №736 від 27.11.13р., №762 від 04.12.13р., №778 від 10.12.13р., №805 від 18.12.13р., №829 від 25.12.13р., сплив строк позовної давності в 1 рік у відповідності до положень ч. 2 ст. 258 ЦК України.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до задоволення підлягає сума пені у розмірі 9 244,44 грн.,

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень п.п.4.1,4.2 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013р., сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Пунктом 8.2 договору сторони передбачили інший розмір процентів, а саме: 10 % річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Керуючись вказаним пунктом договору, позивач на суму простроченої заборгованості нарахував відповідачу 10% річних, сума яких в цілому по кожній передачі продукції підтвердженій накладними, згідно розрахунку становить 18 008,01 грн., та 39 763,76 грн. інфляційних втрат (а.с. 55-61 том І).

Враховуючи факт прострочки оплати товару, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 39 763,76 грн. інфляційних втрат та 18 008,01 грн. 10% річних.

Щодо твердження скаржника про те, що позивачем не доведено, що поставка товару відбулася саме на виконання договору поставки № 34-2013 від 01.10.2013р., колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спростовується як самими умовами спірного договору так і матеріалами справи, зокрема прийняття товару по видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками без застережень, так і часткова оплата товару, що свідчить про виконання даного договору.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2015р. у справі № 910/4073/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу передати до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

ОСОБА_1