Рішення № 49466466, 08.06.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3626/15-ц

Провадження № 2/185/2283/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року Павлоградский міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Юдіної С.Г.

за участю секретаря Заверуха О.А.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про стягнення заробітної плати, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 1981,72 грн., середній заробіток за затримку виплати остаточного розрахунку в сумі 9 759,20 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати з оплати судового збору.

В ході розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги і просила суд стягнути з відповідача на її користь суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 1981,72 грн., середній заробіток за затримку виплати остаточного розрахунку в сумі 20 062,08 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати з оплати судового збору. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалася на те, що з 2006 року вона працювала у ВСП «Павлоградська дистанція колії» ДП «Придніпровська залізниця». Наказом № 324/ОС від 29.12.2014 року її було звільнено з 29.12.2014 року за угодою сторін. Остаточний розрахунок з нею проведено не було. В кінці січня 2015 року вона отримала табуляграму в якій зазначено, що з її заробітної плати після звільнення утримано 1981,72 грн. погашення заборгованості. На її звернення відповідачем було надано лист від 06.02.2015 року, де зазначено що з неї утримано 1981, 72 грн. на підставі наказу від 29.12.2014 року № 558, з яким її нібито було ознайомлено 30.12.2014 року- тобто після звільнення. Вважає що відповідач незаконно звернув наказ № 558 від 29.12.2014 року до виконання. Крім того, в порушення вимог КЗпП України з неї було утримано майже 55% заробітної плати, тоді як загальний розмір відрахувань не може перевищувати 20%. Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем не було проведено, вона вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виплати остаточного розрахунку, а саме з 30.12.2014 року по 08.06.2015 року. Крім того, вважає, що діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка виявилася у душевних стражданнях, через те що вона була позбавлена засобів до існування. В результаті стресу вона зверталася до медичного закладу. Розмір моральної шкоди оцінює в 10000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник, кожен окремо, позовні вимоги підтримали в повному обсязі посилаючись на доводи наведені в позовній заяві та на свої пояснення надані в судовому засіданні.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав пояснив, що з позивачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Для контролю за збереженням товарно-матеріальних цінностей 24.12.2014 року був виданий наказ по Павлоградській дистанції колії про проведення позачергової інвентаризації, створена комісія. В результаті інвентаризації ним була виявлена недостача 110 літрів дизельного пального, яке отримувала позивач. Дане пальне він виявив у дрезині, фактично недостачі не було, пальне було здане на склад, однак позивачу як матеріально відповідальній особі було висунуто факт недостачі. За підсумками інвентаризації на нараді було прийнято рішення про відшкодування позивачем недостачі, був виданий наказ про стягнення суми нестачі. В той же день позивач звільнилася. З наказом про відрахування із зарплати позивач була ознайомлена на наступний день, але від підпису відмовилась. Позивач згоди на відрахування з її зарплати суми шкоди не надавала. На дату звільнення з нею розрахунок не проводився, тому, що вона ще заборгувала 27 грн. Пізніше вона прийшла кинула ці гроші бухгалтеру. Вказана сума була бухгалтером через банк внесена на рахунок підприємства. До правоохоронних органів з приводу крадіжки дизпалива не зверталися. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав посилаючись на доводи наведені в запереченнях на позов.

Вислухавши учасників процесу, свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що 12.07.2006 року ОСОБА_8 була прийнята розподілювачем робіт 3 розряду в механічні майстерні ВСП «Павлоградська дистанція колії» ДП «Придніпровська залізниця» ( а.с. 53,54)

12 липня 2006 року з позивачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 43)

Згідно з наказом № 551 від 24.12.2014 року начальника Павлоградської дистанції колії вирішено провести позачергову інвентаризацію для контролю за збереженням товарно-матеріальних цінностей в ВСП «Павлоградська дистанція колії» (а.с. 35)

Розпорядженням про інвентаризацію від 26.12.2014 року була утворена інвентаризаційна комісія (а.с. 40)

В ході інвентаризації був складений акт від 26.12.2014 року, 27.12.2014 року про те, що в результаті заміру дизпалива виявлено різниця між замірами 109 літрів, при візуальному огляді дрезини у ящику для інструментів виявлено 110 літрів дизпалива в пластикових каністрах. Зазначене дизпаливо вилучено та передано на склад для зберігання. ( а.с. 31, 32)

Позивач 27.12.2014 року надала пояснювальну записку на імя начальника Павлоградської дистанції колії, в якій виявила незгоду з результатами заміру, оскільки вони були вчинені з порушенням Інструкції № 1430 від 25.11.2008 року «Про прийом та злив паливно-мастильних матеріалів на УЗ» (а.с. 25-26)

Відповідно до протоколу наради при в.о. начальника Павлоградської дистанції колії від 29.12.2014 року, про розбір підсумків позачергової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей по коморі 27.12.2014 року, було ухвалено рішення, у звязку з тим, що в ході інвентаризації при прийманні від розподілювача робіт ОСОБА_5 в комору виявлено нестачу 109 л. дизпалива, та виявлено лишки в дрезині МПТ 7 № 458 в кількості 110 л., розподілювачу робіт ОСОБА_9 відшкодувати нестачу, згідно ст. 134, п. 3 ст. 135 КЗпП України в сумі 1981, 72 грн. з ПДВ до 30.12.2014 року.(а.с. 37-39)

Згідно з наказом № 558 від 29.12.2014 року «Про розбір підсумків позачергової, вибіркової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей по коморі 27.12.2014 року» розподілювачу робіт ОСОБА_9 наказано відшкодувати нестачу, згідно ст. 134, п. 3 ст. 135 КЗпП України в сумі 1981, 72 грн. з ПДВ. (а.с. 34)

На підставі наказу (розпорядження) № 324/ОС від 29.12.2014 року ОСОБА_8 була звільнена з 29.12.2014 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін (а.с. 30).

Після звільнення позивача 30.12.2014 року вона була ознайомлена з наказом № 558 від 29.12.2014 року «Про розбір підсумків позачергової, вибіркової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей по коморі 27.12.2014 року», від підпису відмовилася, про що був складений акт 30.12.2014 року.(а.с. 33)

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що працює головним бухгалтером Павлоградської дистанції колії, наказ про звільнення позивача був 29.12.2014 року. З наказом № 558 про відшкодування позивачем шкоди вона була ознайомлена 30.12.2014 року, оскільки 29.12.2014 року її не було на роботі. У всякому разі вона, ОСОБА_6 не змогла її знайти. 30.12.2014 року від підпису у наказі № 558 ОСОБА_8 відмовилася і наказ був зачитаний вголос, про що був складений акт. Сума відшкодування була відрахована з заробітної плати позивача, залишився борг 27 грн., однак пізніше позивач приходила до бухгалтерії і залишила там гроші. Бухгалтер сплатила вказану суму у банку і гроші були зараховані на рахунок підприємства. Письмової заяви ОСОБА_5 на відшкодування шкоди не було.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працює начальником Павлоградської дистанції колії, позивач була звільнена 29.12.2014 року, наказ про відшкодування шкоди було доведено до її відома 30.12.2014 року. Гроші були відраховані з ї зарплати, залишився борг 27 грн., які позивач в присутності двох бухгалтерів віддала в бухгалтерію. Вважає, що гроші з позивача були утримані правомірно.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 136 КЗпП України, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Відповідачем в порушення вимог ст. 136 КЗпП України, розпорядження власника про покриття позивачем шкоди звернено до виконання 30.12.2014 року (як вбачається з відповіді відповідача наданої позивачу (а.с 6)), в день повідомлення про це позивача, коли ОСОБА_8 вже не перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Згоди на відрахування шкоди зі своєї заробітної плати позивач не надавала.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 128 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Натомість з позивача було утримано 1981,72 грн., що становить більше 50 % заробітної плати виходячи із довідки про заробітну плату позивача (а.с. 63)

Доводи представника відповідача ОСОБА_3 викладені в запереченні на позов (а.с. 22-24) про те, що пізніше 31.12.2014 року позивач сплатила кошти в сумі 27, 47 грн. на розрахунковий рахунок відповідача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Позивач стверджувала, що не вносила гроші на розрахунковий рахунок відповідача. Представник відповідача ОСОБА_2, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 стверджували що позивач залишила 27 грн. в бухгалтерії підприємства, однак належних доказів того, що позивач залишила ці гроші саме на відшкодування шкоди суду не надано.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму

Враховуючи що належні при звільненні суми заробітної плати позивачу ні в день звільнення, ні пізніше не були сплачені, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати підлягає задоволенню.

Крім того, згідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (годинна) заробітна плата, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів.

Як вбачається з довідки ВСП «Павлоградська дистанція колії» ДП «Придніпровська залізниця» (а.с. 63) заробітна плата за останні два місяця до звільнення позивача становить : жовтень 2014 року 3891,93 грн., листопад 2014 року 3353,10 грн., середньоденна заробітна плата складає 185,76 грн.

Період затримки виплати остаточного розрахунку становить 108 робочих днів з 30.12.2014 року (наступний день після звільнення) по 08.06.2015 року (день винесення рішення суду). Розмір середнього заробітку становить 185,76 грн. х 108 = 20062, 08 грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди суд виходить з наступного. На підставі статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, а саме те, що позивач була позбавлена гарантованого Конституцією України права одержання винагороди за працю та можливості утримувати себе. Через отриманий стрес після звільнення перебуває в депресивному стану, вимушена була звертатися за медичною допомогою (а.с. 50-52), що призвело до необхідності змінювати привичний уклад життя. Крім того, враховуючи положення законодавства України суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 300 грн. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди був визначений судом з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації. Крім того судом був врахований принцип розумності та справедливості.

Суд розяснює відповідачу, у разі якщо ДП «Придніпровська залізниця» вважає, що його права порушені позивачем, підприємство має право звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати в сумі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 131, 137, 212 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 128,136, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 1981 (одна тисяча девятсот вісімдесят одна) гривню 72 копійки.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за затримку виплати остаточного розрахунку в розмірі 20062 (двадцять тисяч шістдесят дві) гривні 08 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 300 (триста) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 243 (двісті сорок три ) гривні 60 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: ОСОБА_10