Ухвала суду № 49433712, 18.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2015 року м. Київ К/800/43735/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Васильченко Н.В.,

Логвиненко А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» до Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області (надалі - відповідач, Управління), в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Управління щодо відсутності дій, спрямованих на перерахування на користь Товариства грошових коштів в розмірі 80834, 16 грн., що були стягнуті на підставі наказу Господарського суду Чернігівської області, виданого 8 травня 2013 року у справі № 927/397/13;

зобов'язати Управління вчинити дії щодо перерахування на користь Товариства грошових коштів в розмірі 80834,16 грн., що були стягнуті на підставі наказу Господарського суду Чернігівської області, виданого 8 травня 2013 року у справі № 927/397/13.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою відділу Державної виконавчої служби Менського районного управління юстиції № 38168833 від 28 травня 2013 року було відкрите виконавче провадження з примусового виконання наказу №927/397/13 від 8 травня 2013 року, виданого Господарським судом Чернігівської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «АМК» 78 571,20 грн. боргу, 542,46 грн. процентів річних та 1 720,50 грн. судового збору.

Відповідно до ухвали господарського суду Чернігівської області від 1 листопада 2013 року у справі №927/397/13, постановою відділу Державної виконавчої служби Менського районного управління юстиції від 12 листопада 2013 року проведена заміна стягувача у виконавчому провадженні №38168833 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» на позивача.

12 листопада 2013 року відділ Державної виконавчої служби Менського районного управління юстиції направив до Управління платіжне доручення №2332 про перерахування Товариству грошових коштів в сумі 80 834,16 грн.

Листом від 7 травня 2014 року №01-61/427 відповідач повідомив відділ Державної виконавчої служби Менського районного управління юстиції про те, що у платіжному дорученні №2332 від 12 листопада 2013 році на суму 80 834,16 грн. виявлена помилка: зазначено невірний код отримувача.

З урахуванням вказаного, відділом Державної виконавчої служби Менського районного управління юстиції направлено до Управління платіжне доручення №845 від 8 травня 2014 року про перерахування Товариству грошових коштів в сумі 80 834,16 грн.

Однак, відповідачем, на день звернення до суду Товариства із даним позовом, дані кошти на користь позивача перераховані не були, а тому він оскаржив дану бездіяльність Управління до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що Управлінням протиправно не здійснено перерахування грошових коштів на користь позивача на підставі платіжного доручення, виставленого виконавчою службою з примусового виконання рішення суду, оскільки відсутність бюджетних видатків не є підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 45 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затверджену Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011 передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр).

Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Порядок зарахування стягнутих сум на виплату їх стягувачу регламентовано пунктом 12.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (надалі - Інструкція).

Відповідно пункту 12.1 Інструкції органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначає Закон України від 5 квітня 2001 року N 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі - Закон N 2346-III).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що Закон № 2346-III розповсюджується на відповідача, оскільки органи Державної казначейської служби України є учасниками системи електронних платежів.

Пунктом 12.18 Інструкції передбачено, що при перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень (розпоряджень).

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону N 2346-III платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з пунктом 8.4 статті 8 Закону № 2346-III міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

З матеріалів справи вбачається, що перше платіжне доручення № 2332 для перерахування коштів Товариству (в якому невірно було вказано код отримувача) було видано 12 листопада 2013 року. Однак, Управління повідомило позивача про помилку лише 7 травня 2014 року, а здійснило перерахунок 29 травня 2014 року.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльність, яка полягала у відсутності дій, спрямованих на перерахування на користь Товариства грошових коштів в розмірі 80834, 16 грн., що були стягнуті на підставі наказу Господарського суду Чернігівської області, виданого 8 травня 2013 року у справі № 927/397/13.

Колегія суддів не погоджується із доводами Управління, які були зазначені ним у касаційній скарзі, щодо відсутності бюджетних коштів для здійснення перерахунку коштів Товариству, з огляду на наступне.

Пунктом 11 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Однак, кошти, які надійшли на депозитний рахунок відділу ДВС Менського районного управління юстиції від примусового виконання наказу господарського суду Чернігівської області, виданого 8 травня 2013 року у справі № 927/397/13 не є надходженнями до бюджету або бюджетними витратами.

Статтею 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірні відносини не регулюються нормами Бюджетного кодексу, а тому Управління не в праві було розпоряджатись даними коштами на свій розсуд.

У свою чергу, колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» вказав, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, відсутність відповідного бюджетного асигнування для виплати коштів на виконання рішень судів не може бути підставою для невиконання рішення суду, що набрало законної сили. А тому Управлінням протиправно не здійснено перерахування грошових коштів на користь Товариства на підставі платіжного доручення, виставленого виконавчою службою з примусового виконання рішення суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Менському районі Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Васильченко Н.В.

Логвиненко А.О.