Постанова № 49427567, 25.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа № 922/1180/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі - Логвін О.О.

за участю прокурора - Ногіної О.М., службове посвідчення №032167 від 11.02.2015,

та представників сторін:

позивача - Антонюк В.М., за довіреністю № 03 від 12.01.2015.

відповідач -1 ОСОБА_2, особисто та ОСОБА_3, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №1227 від 08.06.2012, договір про надання правової допомоги б/н від 17.03.2015.

відповідач - 2 - не з"явився.

треті особи - не з"явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх.№3509 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2015 року по справі № 922/1180/15

за позовом Прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Верховна Рада України, Київ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Харківська міська рада, м. Харків

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

Публічного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш", м. Харків

про звільнення приміщень та виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.2015 по справі №922/1180/15 (суддя Бринцев О.В.) в позові відмовлено повністю. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.

З приписів статті 29 Господарського Процесуального Кодексу України вбачається, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за ново- виявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Прокуратура Харківської області звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2015 по справі №922/1180/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування

Через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від представника Верховної Ради України надійшло клопотання про здійснення судового розгляду справи за його відсутності.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що оскаржене рішення не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і прийнято без дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення скасувати, а апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що прокурором у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення залишити без змін, а апеляційні скарги залишити без задоволення.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України відзиву на апеляційну скаргу не надало, свого уповноваженого представника в судове засідання 25.08.2015 не направило. Крім того, в матеріалах справи відсутній відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення прокурора та учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 10.08.2011 між Відкритим акціонерним товариством "Укрелектромаш" (орендодавець - відповідач - 2) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар - відповідач - 1) було укладено договір №34/82 оренди приміщень з правом викупу, за умовами якого (розділ 1) орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння приміщення, що розміщенні на першому поверсі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, сторонами погоджено у пункті 6.4 договору, що після виплати орендарем через орендну плату вартості основних фондів, переданих йому орендарем, згідно з цим договором, основні фонди (в міру виплати окремих з них) переходять у власність орендаря. Орендар має право у будь-який час викупити орендоване майно.

Публічне акціонерне товариство "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" виконуючи свої зобов'язання за договором, передало Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 приміщення, що розміщенні на першому поверсі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується актом приймання-передачі від 01.09.2001, який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою підприємства-відповідача-2.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2014 по справі №922/1782/14 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на приміщення № №19, 31, 32, 33 загальною площею 87,4 кв. м., які розташовані по АДРЕСА_1 (перший поверх гуртожитку ВАТ "Укрелектромаш").

Надалі, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 по справі №922/1782/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2015 рішення господарського суд Харківської області від 10.06.2014 скасовано, та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що відповідач-1 не має достатніх прав на перебування в приміщеннях, які розташовані по АДРЕСА_1, прокурор звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області про виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, зобов'язавши її звільнити нежитлові приміщення, загальною площею 87,4 кв.м., розташовані на першому поверсі гуртожитку (літ. "А-9") по АДРЕСА_1.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд визнав вимоги прокурора обґрунтованими, однак у зв'язку з пропуском позовної давності відмовив у задоволенні позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до правових приписів статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Проте, перебіг позовної давності обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного Кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного Кодексу України прокурор чи позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Однак, відповідно до пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

На момент укладення договору оренди приміщень з правом викупу від 10.08.2001 за №34/82 діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, стаття 71 якого визначала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із статтею 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві (частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно із частиною 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Визначені норми права за своїм буквальним тлумаченням свідчить про те, що у прокурора, який здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), відсутні повноваження ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої звертається до суду, в даному випадку Фонду державного майна України.

В зв'язку з цим, доцільно буде зробити висновок, що початок перебігу строків позовної давності слід вираховувати не з моменту коли про наявність спірних обставин стало відомо прокурору, а з моменту коли дані обставини стали відомі особі в інтересах якої звертається прокурор, позивача по справі - Фонду державного майна України.

Колегія суддів звертає увагу, що на Фонд державного майна відповідно до пункту 4.1 Положення "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилось у них на балансі" від 09.06.1999 за № 1077 покладено обов'язок організації систематичного контролю за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, із наданням відповідних звітів у порядку, визначеному наказом Фонду державного майна України.

Крім того, з метою забезпечення ефективного управління державним сектором економіки Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 №467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності» зобов'язав, зокрема, Фонд державного майна, за участю інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, провести протягом першого півріччя 2005 року в установленому порядку реєстрацію нерухомого майна державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій і забезпечити формування відповідних баз даних (пункт 4 Постанови).

Відповідно до пункту 1 «Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 46, єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, а об'єднань, установ та організацій, а також корпоративні права держави та державне манно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

Відповідно до пункту 2 Положення Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держпідприємництва, Держкомзему, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою,; окрема, ведення обліку об'єктів державної власності.

Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна (пункт З Положення), який накопичує, аналізує, поповнює, зберігає і захищає дані Реєстру та здійснює контроль за їх достовірністю. Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру,

поновлюються щокварталу Фондом державного майна (пункт 8 Положення).

Листом від 13.06.2005 N 10-15-8405 «Щодо організаційних заходів на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2005 № 142 та доручення Кабінету Міністрів України від 23.05.2005 № 50084/5/1-05» Фонд державного майна звернувся до органів державної влади, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, з вимогою:

- завершити інвентаризацію об'єктів державної власності в частині юридичних осіб та провести звірку отриманих результатів з даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), при наявності розбіжностей вжити в установленому порядку відповідних заходів щодо приведення у довідність реєстраційних даних юридичних осіб у ЄДРПОУ, сформувати за допомогою АС "Юридичні особи" відомості про юридичні особи та передати ФДМУ не пізніше 24.08.2005;

- провести інвентаризацію державного нерухомого майна, а також державного майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі корпоратизації, сформувати за допомогою АС "Юридичні особи" інформацію про майно та передати ФДМУ не пізніше 24.08.2005.

Враховуючи наведене, Фонд державного майна як державний орган, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, повинен був знати про договір оренди починаючи з 2001 року (тобто з моменту його укладення), а тим більше - починаючи з серпня 2005 року.

За статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного Кодексу України).

В матеріалах справи відсутні клопотання прокурора та позивача щодо поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення до суду із даним позовом.

Враховуючи, що права держави в особі Фонду державного майна порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі (відповідачам-1), суд першої інстанції правомірно та на законних підставах відмовив прокурору у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

Крім того, доводи прокурора про те, що лише в листопаді 2014 року йому стало відомо про порушення права у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування позовної давності, не кореспондуються з вимогами статей 1, 4-6, 19, 20 Закону України «Про прокуратуру», які покладають на прокурора обов'язки своєчасно виявляти відповідні порушення закону та прийняти відносно винних осіб відповідні засоби реагування, та є безпідставним, оскільки застосування такого твердження не тільки призведе до штучної зміни передбаченого Цивільним Кодексом України початку перебігу позовної давності, але зведе нанівець взагалі існування в цивільному праві інституту позовної давності.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2015 по справі №922/1180/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2015 року по справі №922/1180/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Слободін М.М.