Постанова № 49419100, 31.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 серпня 2015 року 09:40 справа №826/11449/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної фінансової інспекції УкраїнидоДержавного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту"прозобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна фінансова інспекція України (далі по тексту - позивач, ДФІ України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту" (далі по тексту - відповідач, ДП "УПП УЗ"), в якому просить зобов'язати відповідача надати позивачу персональні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: інформацію про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації/проживання особи - повна адреса, дата і місце народження).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/11449/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 20 серпня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач свого представника не направив, подав до суду письмові заперечення.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 20 серпня 2015 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

08 липня 2011 року за результатами перевірки Головним контрольно-ревізійним управлінням України відповідача щодо дотримання вимог чинного законодавства при проведенні окремих процедур закупівель за 2007 - 2009 роки складено акт №31-21/18.

Актом від 08 липня 2011 року №31-21/18 встановлено, що посадовими особами відповідача на порушення пункту 4.4. Договору від 08 січня 2008 року №ЦУПП-04/0001/08 на поставку анкера закладного АЗ-2 до пружних рейкових скріплень КПП-5 (надалі - Договір), абзацу другого пункту 84 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2008 року №274 (далі по тексту - Положення), та частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, укладено: додаткові угоди №1 та №2 до Договору в частині збільшення вартості продукції на 15%, що в грошовому еквіваленті становить 17 262 048,00 грн., чим нанесено підприємству збитків (матеріальної шкоди) на зазначену суму. Винною особою Головним контрольно-ревізійним управлінням України визнано ОСОБА_1, яким підписано додаткові угоди №1 та №2 до Договору; додаткову угоду №3 від 31 грудня 2008 року, якою пролонговано дію Договору на суму коштів не більше 15% вартості визначеної у Договорі на строк достатній для проведення процедури закупівлі у 2009 році. Внаслідок неправомірного підвищення вартості анкеру закладного АЗ-2 шляхом укладення додаткових угод №1 та №2, при укладенні додаткової угоди №3 щодо пролонгації договору з використанням ціни продукції, що перевищує початкову, визначену Договором, підприємству нанесено збитків (матеріальної шкоди) на суму 1 328 400, 00 грн. Винною особо Головним контрольно-ревізійним управлінням України визнано ОСОБА_2, якою підписано додаткову угоду №3 до Договору.

Позивач обґрунтовує позов тим, що з метою реалізації покладених на нього завдань є необхідність пред'явлення цивільного позову до винних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, для чого позивачу відповідно до пункту 2 частини другої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України необхідні персональні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Позивач посилається на те, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

08 липня 2011 року за результатами перевірки Головним контрольно-ревізійним управлінням України відповідача щодо дотримання вимог чинного законодавства при проведенні окремих процедур закупівель за 2007 - 2009 роки складено акт №31-21/18.

Актом від 08 липня 2011 року №31-21/18 встановлено, що посадовими особами відповідача на порушення пункту 4.4. Договору від 08 січня 2008 року №ЦУПП-04/0001/08 на поставку анкера закладного АЗ-2 до пружних рейкових скріплень КПП-5 (надалі - Договір), абзацу другого пункту 84 Положення, та частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, укладено: додаткові угоди №1 та №2 до Договору в частині збільшення вартості продукції на 15%, що в грошовому еквіваленті становить 17 262 048,00 грн., чим нанесено підприємству збитків (матеріальної шкоди) на зазначену суму. Винною особою Головним контрольно-ревізійним управлінням України визнано ОСОБА_1, яким підписано додаткові угоди №1 та №2 до Договору; додаткову угоду №3 від 31 грудня 2008 року, якою пролонговано дію Договору на суму коштів не більше 15% вартості визначеної у Договорі на строк достатній для проведення процедури закупівлі у 2009 році. Внаслідок неправомірного підвищення вартості анкеру закладного АЗ-2 шляхом укладення додаткових угод №1 та №2, при укладенні додаткової угоди №3 щодо пролонгації договору з використанням ціни продукції, що перевищує початкову, визначену Договором, підприємству нанесено збитків (матеріальної шкоди) на суму 1 328 400, 00 грн. Винною особо Головним контрольно-ревізійним управлінням України визнано ОСОБА_2, якою підписано додаткову угоду №3 до Договору.

07 вересня 2011 року на підставі акту ревізії від 08 липня 2011 року №31-21/18 відповідачеві надіслано вимогу про усунення виявлених порушень та недоліків №31-14/881, якою відповідача зобов'язано відшкодувати за рахунок осіб, винних у нанесенні збитків, кошти на загальну суму 18 590 448,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року у справі №2а-15676/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, задоволено позов Державної фінансової інспекції до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" про виконання вимоги від 07 вересня 2011 року №31-14/881 в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди на суму 18 590 448,00 грн.

Судом встановлено, що відповідачем вчинено ряд дій на виконання вищезазначеного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

19 грудня 2012 року у справі №2а-15676/12/2670 відповідачем направлено на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи з проханням у добровільному порядку перерахувати відповідачу відповідні грошові суми.

Кошти у добровільному порядку перераховані не були.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року у справі №2а-15676/12/2670 відповідачем подано позов до ОСОБА_2 про стягнення 1 328 400,00 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року у справі 3752/14940/14-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову.

Відповідачем подано позов до ОСОБА_1 про стягнення шкоди у розмірі 17 262 048,00 грн. Інформація з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області станом на день розгляду справи по суті відсутня.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю" та підпункту 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499, Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

Частиною четвертою статті 136 Кодексу законів про працю України встановлено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Позивач вказує на те, що для пред'явлення цивільного позову до винних осіб, з метою реалізації покладених на позивача завдань, йому відповідно до пункту 2 частини другої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України необхідні персональні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: інформація про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації/проживання особи х- повна адреса, дата і місце народження).

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами Державної фінансової інспекції України та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до частин першої та другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 11 Закону України "Про інформацію" встановлено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; третя особа - будь-яка особа, за винятком суб'єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень.

Таким чином, поширення персональних даних допускається за згодою суб'єкта персональних даних та їх поширення без відповідно згоди дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. При цьому органи державної влади мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень

Доказів надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згоди на поширення їх персональних даних матеріали справи не містять.

Позивач просить зобов'язати відповідача надати йому персональні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: інформацію про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації/проживання особи - повна адреса, дата і місце народження).

Як на обґрунтування наявності підстав для отримання відповідних персональних даних відповідач посилається на те, що відповідні дані необхідні для подання відповідно до пункту 2 частини другої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України цивільних позовів до вищезазначених посадових осіб відповідача на виконання вимоги від 07 вересня 2011 року №31-14/881.

Відповідно до пунктів 10 та 11 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю" та підпункт у 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499, Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

Частиною четвертою статті 136 Кодексу законів про працю України встановлено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Відповідно до частини першої статті 109 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Частиною шостою статті 110 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

Частиною дев'ятою статті 110 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 110 Цивільного процесуального кодексу України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 Цивільного процесуального кодексу України.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що Державна фінансова інспекція України має можливість подати відповідні позови за місцем завдання шкоди або за місцем роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Статтею 119 Цивільного процесуального кодексу України встановлені вимоги до позовної заяви, яка подається до суду.

Частиною другою статті 119 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено необхідності зазначення в позовній заяві інформації про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації проживання особи - повна адреса, дати і місця народження) відповідача.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що отримання інформації про паспортні дані, (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації проживання особи - повна адреса, дати і місця народження) щодо осіб, стосовно яких позивач за результатами проведеної ревізії має вжити заходів для стягнення матеріальної шкоди, не є необхідним для виконання відповідної функції.

Суд також зауважує, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Акт ревізії №31-21/18 складено 08 липня 2011 року, тобто станом на день звернення позивача до суду з вимогою надати інформацію про паспортні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, строк позовної давності для пред'явлення позивачем позову до винних осіб сплив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною фінансовою інспекцією України не доведено правомірність звернення до суду з вимогою зобов'язати відповідача надати персональні дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державної фінансової інспекції України не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Державній фінансовій інспекції України відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко