Рішення № 49382678, 27.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/690/15-ц Провадження № 22-ц/773/1299/15 Головуючий у 1 інстанції: Хитрик Р.І. Категорія: 44 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Лівандовської-Кочури Т.В.

суддів -Антонюк К.І., Веремчук Л.М.

при секретарі Черняк О.В.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 15 липня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого покликався на те, що є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 1995 року. З 2007 року у вказаному будинковолодінні зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_2, яка як стверджує позивач, більше п'яти років не сплачує кошти за комунальні послуги, не підтримує будинок у належному стані, влаштовує сварки і бійки, порушує правила співжиття. З урахуванням викладеного, просив вирішити питання про виселення відповідача ОСОБА_2 з належного йому на праві власності будинковолодіння. Вирішити питання про відшкодування судового збору.

Рішенням Рожищенського районного суду від 15 липня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному об'ємі.

Постановлено виселити ОСОБА_2 з належного ОСОБА_4 житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1

Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Не погодившись з вищезгаданим рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати через неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач та її представник, кожен окремо, апеляційну скаргу із наведених у ній мотивів підтримали, тоді як представник позивача просила її відхилити, з огляду на безпідставність наведених у ній доводів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Рожищенської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5, за реєстраційним № 2-32 ОСОБА_4 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-5 зворот).

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у спірному помешканні з 2002 року (а.с. 25).

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_4 як на правову підставу вирішення спору одночасно посилався на ст.ст. 321, 391 ЦК України, ст.ст. 98, 109, 116 ЖК України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав, що між сторонами у даній справі розірвано усну домовленість щодо користування спірним будинковолодінням, тому ОСОБА_2 підлягає виселенню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна.

За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У порушення вимог ст.ст. 11, 16 ЦПК України, суд першої інстанції не уточнив зміст позовних вимог ОСОБА_4, ураховуючи те, що підстави позову визначає позивач і такими є не норми матеріального права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції мав з'ясувати, на які обставини послався ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги про виселення ОСОБА_2: чи на розірвання домовленості щодо користування спірним нерухомим майном; чи на систематичне порушення правил співжиття.

З'ясування підстави позову має суттєве значення для встановлення судом дійсних правовідносин сторін і застосування належних норм матеріального права.

Всупереч вищевикладеному, суд задовольнив позов із підстав розірвання домовленості щодо користування спірним нерухомим майном, покликаючись, при цьому на ч. 2 ст. 405 ЦК України, яка передбачає втрату права на користування житлом члена сім'ї власника житла у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, що свідчить про суперечливість висновків суду та самостійну зміну підстави позову.

При вирішенні даного спору, судом першої інстанції також не взято до уваги те, що сторони у справі не є членами однієї сім'ї, а спірне будинковолодіння відноситься до приватного житлового фонду, не перевірено чи належний спосіб захисту обрав позивач, звертаючись до суду із зазначеним позовом.

З огляду на те, що судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначене є підставою для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в позові, так як обраний позивачем спосіб захисту порушеного права при встановлених обставинах підстав для задоволення позову не дає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 15 липня 2015 року у даній справі скасувати та ухвалити нове.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді