Постанова № 493603, 19.03.2007, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"19" березня 2007 р.

Справа № 4/26

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Спориш О.В. розглянув справу № 4/26 за позовом

прокурора Новгородківського району в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград

до Приватного сільськогосподарського підприємства “Лан-2” с.Новомиколаївка Новгородківського району Кіровоградської області

про стягнення 3137 грн. 50 коп.

Представники сторін:

від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/20 від 14.01.07;

від відповідача - керівник ПСП "Лан- 2" - Коротя В.А.;

від відповідача - Пантілєєв О.М. за усним клопотанням керівника ПСП "Лан-2";

від прокуратури - Ситник Г.М., посвідчення № 444;

час прийняття постанови 15 год.05 хв. вступної і резолютивної частини

СУТЬ СПОРУ:

Прокурором Новгородківського району заявлено позов в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства “Лан-2” штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році в розмірі 3137 грн. 50 коп.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор обґрунтовує свої вимоги слідуючим:

Згідно ст. 60 КАС України у випадках , встановлених законом, прокурор може звернутись до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів громадян або держави і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може зді йснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів, адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального Кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Положення про Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів воно є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, що утворюються за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України і здійснює в установленому порядку загальнодержавних програм соціального захисту інвалідів та фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.

Відповідно до п. 14 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМ України від 03.05.1995 року за № 314 підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Пунктом 13 цього Положення передбачено, що відділення Фонду соціального захисту інвалідів здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно п. З Порядку сплати підприємствами (об"єднаннями) , установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28 грудня 2001 року за Ха 1767 , підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції. Відповідно до п. 4 цього Порядку, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік на підприємстві відповідача не було створено робоче місце для працевлаштування одної особи яка має статус інваліда, а згідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу 8 осіб, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

За нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році, відповідач повинен був до 15.04.2006 року сплатити Кіровоградському відділенню Фонду штрафні санкції в сумі 3137 грн. 50 коп., проте до теперішнього часу їх не сплатив.

Відзив на позовні вимоги відповідач суду надав, витребувані судом докази згідно до ухвали від 13.02.2007 року суду не направив.

Позовні вимоги відповідач не визнав повністю та вважає, що підприємство відповідача, на якому в 2005 році працювали 8 осіб включаючи керівника не підпадало під дію ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки керівник не отримував заробітну плату на підприємстві, а лише мав дохід від діяльності підприємства. Керівника підприємства помилково зараховано до звіту форми №10ПІ та визначено обов'язок підприємства створити робоче місце. В судовому засіданні відповідач пояснив, що на підприємстві фактично певний час працювала диспетчером особа, яка мала статус інваліда, але документальне підтвердження про створення робочого місця і працевлаштування цієї особи відсутнє.

Проаналізувавши нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення, з відповідача підлягає до стягнення 3137 грн. 50 коп. штрафних санкцій за фактично не створене 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.

Відповідно до п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Протягом спірного періоду відповідач щомісячно не подавав в Новгородківський районний центр зайнятості Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми №3-ПН затверджені наказом Держкомстату України №120 від 31.12.1997 року, в яких міг зазначити про наявність робочого місць для інваліда (інформація №31 від 31.01.2007 року - а.с.16). Через відсутність вказаних відомостей у районного центру зайнятості уповноваженими органами та організаціями інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись.

Згідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання.

В судовому засіданні представник позивача та прокурор позовні вимоги підтримали повністю та вважають, що відповідачем не виконано вимогу суду про надання доказів на підтвердження проведеної в спірний період роботи по створенню робочих місць для інвалідів.

Відповідач 23.06.2006 року направив позивачу звіт, в якому зазначив кількість штатних працівників облікового складу 8 осіб (а.с.6), але не визначив кількість працівників, які повинні бути працевлаштовані відповідно до вимог ст. 19 Закону та не провів нарахування суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, однак сам факт представлення відповідачем вказаного звіту засвідчує про наявність між сторонами правовідношень, зокрема щодо нарахування та сплати штрафних санкцій згідно до вимог Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(а.с.6). Вказаним звітом також повністю спростовується пояснення відповідача про середньооблікову кількість працівників на підприємстві 7 осіб, оскільки відповідачем власноручно у звіті зазначено цей показник: 8 осіб, тобто за правовими наслідками щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідача віднесено до підприємств, де кількість працюючих 8-15 працівників та обґрунтовано нараховано штрафні санкції в розмірі 50% середньої річної заробітної плати штатного працівника 3137 грн. 50 коп.

Проаналізувавши інформацію, викладену в наданій Новомиколаївським сільським головою довідці №39 від 08.02. 2007 року та долученій до матеріалів справи за клопотанням відповідача, господарський суд не находить підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, оскільки довідкою підтверджується про те, що звернень інвалідів по питанню працевлаштування до сільської ради протягом 2005 року не було. Як вказана інформація може вплинути на встановлений законом обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач суду не довів.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 3137 грн. 50 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 8 осіб) відповідач у 2005 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив жодного.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце інваліда.

Про небажання відповідача працевлаштувати інвалідів, відсутність створених робочих місць засвідчує факт несвоєчасного представлення ним лише 23.06.2006 року позивачу Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, з якого не вбачається наявності робочого місця, створеного відповідно до вимог статті 19 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (а.с.6).

Наявність скоєного правопорушення відповідачем визнавалась при проведенні перевірки прокурором Новгородківського району та керівник відповідача зобов'язався погасити заборгованість до 01.10.2006 року (а.с.12), однак через невиконання взятого зобов'язання відповідачем, прокурор змушений був звернутись до суду з позовом про захист інтересів держави (а.с.4-5).

На підставі викладеного, господарський суд, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства “Лан-2” с.Новомиколаївка Новгородківського району Кіровоградської області р/р 260061857 "Райффазен Банк "Аваль", МФО 323538, код 30800203 - 3137 грн. 50 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7а р/р 31211230500002 ВДК в м.Кіровограді управління державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24144695.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 20 березня 2007 року.

Суддя

Ю. І. Хилько