Ухвала суду № 49346176, 31.01.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2011 р. Справа № 11413/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЛіщинського А.М. та Носа С.П.,

при секретарі судового засідання Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне на постанову господарського суду Рівненської обл. від 25.02.2009р. у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Логістика» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним і скасування рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, -

В С Т А Н О В И Л А:

01.07.2003р. позивач ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю /ТДВ/ «Логістика» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданих під час розгляду справи уточнень та доповнень до позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у м.Рівне № 2011/21090214/26-2/23438 від 26.10.2000р. про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.11-15, 56-57, 143-144).

Постановою господарського суду Рівненської обл. від 25.02.2009р. заявлений позов задоволено, визнано протиправним рішення ДПІ у м.Рівне № 2011/21090214/26-2/23438 від 26.10.2000р. та стягнуто на користь позивача понесені судові витрати (Т.1, а.с.156-158).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у м.Рівне, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.1, а.с.161-162).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеними перевірками встановлено те, що позивач з своїми контрагентами ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1» не проводив товарних операцій, хоча отримував від них податкові накладні, на підставі яких сформував свій податковий кредит.

Також кримінальна справа про обвинувачення керівника ТДВ «Логістика» у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, була закрита у звязку із закінченням строків давності.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, ревізорами ДПА в Рівненській обл. проведена перевірка повноти нарахування та сплати податку на додану вартість ТДВ «Логістика» за 2000 рік, по результатам якої складено Акт перевірки від 23.10.2000р. (Т.1, а.с.22-26).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим платником податків неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбаних товарів без підтвердження податковими накладними, через що занижено податкові зобовязання по ПДВ на загальну суму 273408 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки ДПІ у м.Рівне винесено рішення № 2011/21090214/26-2/23438 від 26.10.2000р. про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, яким донараховано податкові зобовязання з ПДВ в розмірі 273408 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 273408 грн., а також за несвоєчасну сплату податку нараховано пеню (Т.1, а.с.18-21).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи податковими накладними ПФ «Обрус», ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1» документально підтверджується правомірність формування податкового кредиту позивача за період березень-серпень 2000 року в сумі 292107 грн., а також реальне здійснення господарських операцій з придбання товарів.

При цьому суд першої інстанції покликався на висновки проведеної в рамках кримінальної справи судово-економічної експертизи, якими не підтверджується документальне донарахування ПДВ позивачу, а також на факти зміни обвинувачення прокурором та закриття кримінальної справи у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Статтею 67 Конституції України передбачено обовязок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як слідує з матеріалів проведеної перевірки, підставою для визначення податкових зобовязань контролюючим органом, які також були покладені в основу винесення спірного рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, слугувала відсутність в ТДВ «Логістика» податкових накладних від ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1», а також непідтвердження керівниками вказаних підприємств товарних операцій з позивачем.

Наведені обставини судом першої інстанції не спростовані, а висновки суду фактично ґрунтуються на наявності у позивача відповідних податкових накладних, проведенні розрахунків за придбані товари, що вказує на реальність та дійсність проведених господарських операцій.

Між тим, предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету та формування податкового кредиту, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

У розглядуваній справі, приймаючи спірне рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, податковий орган виходив з того, що позивач фактично товари (послуги) у контрагентів не придбавав, належні документи (в тому числі податкові накладні) на підтвердження таких є відсутніми, через що вказані операції були фіктивними.

На підтвердження своїх доводів ДПІ у м.Рівне надала суду письмові документи про те, що ТДВ «Логістика» товари не придбавало; його контрагенти є фіктивними, керівники і засновники останніх не підтвердили проведення товарних операцій з позивачем.

Так, директор ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1» ОСОБА_2 пояснив, що вказані підприємства товарів на адресу ТДВ «Логістика» не відвантажували, первинних документів не оформляли, а перераховані кошти на банківські рахунки отримувалися готівкою і передавалися керівнику позивача ОСОБА_3

Окрім цього, постановою Рівненського міського суду від 01.12.2008р. кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, закрито у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (Т.1, а.с.116).

Вказаною постановою дії ОСОБА_3 кваліфіковані як фіктивне підприємництво, тобто, створення субєкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності; зазначена постанова охоплює той самий період, яких охоплений перевіркою податкового органу, торкається проведення безтоварних операцій за участі ТДВ «Логістика» та фіктивно створених ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1».

Зазначеним доводам податкового органу та представленим на їх підтвердження доказам суд правової оцінки не надав, незважаючи на те, що вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів відповідача, викладених в Акті перевірки.

Звідси, твердження суду про те, то господарські зобовязання між позивачем та ППФ «ВВС», ПНВП «Експеримент-1» породжують для його сторін певні права та обов'язки є помилковими.

Таким чином, податковий орган довів відсутність господарських операцій позивача з його контрагентами і його посадовими особами; останні заперечили факти таких операцій (тобто вказані підприємства не відчужували товари).

Також колегія суддів відхиляє покликання позивача на висновок судово-економічної експертизи по кримінальній справі та постанову прокурора про зміну обвинувачення в суді (Т.1, а.с.117-121, 127-142), оскільки у вказаних документах не досліджувалися питання безтоварності проведених операцій.

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України, правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За таких обставин колегія суддів приходить до обгрунтованого висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ППФ «ВВС» і ПНВП «Експеримент-1».

З урахуванням наведеного, позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з нікчемних операцій по придбанню товарів, через що занижено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 273408 грн.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак й покладених в основу прийнятого оскаржуваного рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, заявлений позивачем позов є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає безпідставними і помилковими, оскільки такі не відповідають вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне задоволити.

Постанову господарського суду Рівненської обл. від 25.02.2009р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Логістика» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним і скасування рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

ОСОБА_4