Ухвала суду № 49327567, 25.08.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6990/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

встановила:

22 жовтня 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість в сумі 40833,92 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір № б/н, за яким остання отримала кредит у розмірі 17000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом (далі Кредитний договір). Кредитні кошти та власні кошти відповідачем використовувались для розрахунків за товари чи послуги, які придбані відповідачем у субєктів господарювання, зняття готівки та виконання своїх зобовязань перед банком за договором. Уклавши з позивачем вказаний Кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач систематично порушувала свої договірні зобовязання, що призвело до виникнення заборгованості.

Посилаючись на те, що відповідач не виконала свої зобовязання по поверненню кредиту та відсотків, позивач просив його позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача вказану кредитну заборгованість.

Представник позивача у судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи без його участі та підтримав позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 54).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що відповідач не мав коштів для виплати кредиту, у звязку з чим у 2014 році перестала сплачувати кредит та проценти за користування кредитом. Також не заперечував, що відповідач отримала кредит та користувалась кредитними коштами. Представник відповідача вказав, що згоден сплатити кошти, які брала відповідач, але у тій же сумі та без нарахованих процентів.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 11 жовтня 2012 року отримала кредит у розмірі 17000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом.

В подальшому відповідач користувалась кредитною карткою в межах ліміту, продовжуючи користуватись кредитними коштами, у звязку з чим станом на 31.08.2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 40833,92 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 30452,08 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7861,18 грн., заборгованості з пені та комісії за користуванням кредитом у розмірі 100 грн., штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500 грн., штрафу (процентної складової) у розмірі 1920,66 грн.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 не виконувала належним чином свої зобовязання за договором, суд обгрунтовано стягнув з неї вказану заборгованість у вказаному розмірі на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Ті обставини, що 11 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір № б/н, за яким остання отримала кредит у розмірі 17000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом, а також те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої обовязки за вказаним кредитним договором, підтверджені матеріалами справи та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

В даному випадку спірним є питання стосовно розміру заборгованості та її складових частин, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Саме з цих підстав представник апелянта ставив питання перед колегією суддів про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Однак, враховуючи, що в матеріалах справи мається розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.5-7), який не спростований ні матеріалами справи, ні апелянтом, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі вказаної судової експертизи.

Так, із матеріалів справи та розрахунку ПАТ КБ «Приватбанк» вбачається, що станом на 31.08.2014 року заборгованість ОСОБА_3 по поверненню кредиту за договором склала у загальному розмірі 40833,92 грн., із яких заборгованість за кредитом 30452,08 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 7861,18 грн., заборгованість з пені та комісії за користуванням кредитом 100 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1920,66 грн. (а.с. 5-7).

Що стосується посилання апелянта на те, що вказаний розрахунок не відповідає дійсності, так як заборгованість за тілом кредиту згідно цього розрахунку склала 30452,08 грн., в той час як в кредит було отримано лише 17000 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із розрахунку, наданого суду ПАТ КБ «Приватбанк», то відповідач ОСОБА_3 розраховувалась кредитною карткою не лише в межах суми 17000 грн., а і іншими грошовими коштами, в межах кредитного ліміту, у звязку з чим заборгованість по тілу кредиту зросла до 30452,08 грн.

Зазначені обставини також підтвердила в суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «Приватбанк», відповідач ОСОБА_3, з посиланням на наданий суду розрахунок, який як було зазначено вище, не спростований апелянтом.

Що стосується застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, які дають підстави для стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості, то колегія суддів також погоджується з висновком суду в цій частині.

Так, у відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно умов договору й вимог Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.п. 1 та 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного і обрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк»

Що стосується доводів апелянта стосовно того, що вона не була ознайомлена у Умовами та Правилами надання банківських послуг, то колегія суддів зазначає, що вказані доводи спростовуються підписом апелянта ОСОБА_3 в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.8).

Так, апелянт ОСОБА_3 особисто підписалась під тим, що Умови і Правила банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку і вона зобовязується виконувати вимоги цих Умов і Правил, а також регулярно знайомитися із їх змінами на сайті ПриватБанку.

Стосовно доводів апелянта з приводу несправедливості та нерозумності умов укладеного договору, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо

одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть

перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно

до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом Анкети-заяви ОСОБА_3 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПривабБанку, який є доказом укладення між сторонами Кредитного договору, то всі умови цим договором передбачено, враховуючи також Умови і Правила надання банківських послуг (а.с. 8).

З огляду на викладене, умови зазначеного Кредитного договору є зрозумілими, справедливими і усвідомлювались сторонами у повному обсязі, у звязку з чим мають виконуватися сторонами належним чином.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_4

ОСОБА_2