Постанова № 49272452, 04.08.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/2815/2011

04 серпня 2011 року 12год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шарапи В.М. за участю секретаря судового засідання Патрикей Ю.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" до Кузнецовської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Кузнецовської ОДПІ від 09 червня 2011 року №003611750. Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги. Пояснили суду, що на підставі акту перевірки від 19 травня 2011 року №15/23/05425046 відповідачем прийняте оспорене рішення, яким збільшено зобовязання ВП РАЕС НАЕК «Енергоатом» по податку з доходів фізичних осіб на суму 447116,63 грн. Таке рішення позивач вважає протиправним з наступних підстав:

Щодо оподаткування додаткового блага у вигляді безоплатного харчування позивач вказує, що при проведенні спортивних змагань за власні кошти було надано харчування учасникам змагань, які не є працівниками Рівненської АЕС. Однак була відсутня можливість визначити кількість спожитих продуктів кожним спортсменом і тому неможливо персоніфікувати розмір наданого додаткового блага кожній особі, а відтак оподаткувати такі доходи.

Стосовно надання соціальної пільги працівникам підприємства ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позивач зазначає, що на підставі повідомлення органу ДПС про те, що вказані особи є підприємцями, ним у 2009 році припинено надання соціальної пільги при сплаті податку з доходів фізичних осіб. На підставі заяв даних фізичних осіб підприємство утримало з них та перерахувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який не було сплачено внаслідок безпідставного застосування соціальної пільги. Заяву на утримання штрафних санкцій фізичні особи не подавали, тому підприємство такий штраф не утримало. Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинили підприємницьку діяльність та знову подали заяви про застосування соціальної пільги при сплаті податку з доходів фізичних осіб. Така пільга була застосована на підставі заяв і відповідальність, на думку позивача, за безпідставне застосування соціальної пільги повинні нести заявники, а не підприємство.

Що стосується додаткового блага у вигляді фінансової допомоги ОСОБА_9 позивач вказує, що ним вжито всіх заходів щодо погашення фізичною особою, яка не є працівником ВП РАЕС, заборгованості по оплаті за житло та комунальні послуги, яка виникла станом на 10.10.2002 року. Згідно наказу від 29.03.2005 року дана заборгованість віднесена до сумнівної заборгованості і в тому ж періоді з неї сплачено і перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в повному обсязі. За цей період первинні документи знищені у встановленому порядку по закінченню строку зберігання.

Заперечує позивач нарахування податку з доходів фізичних осіб з надміру витрачених коштів, отриманих підзвітною особою на відрядження або під звіт. При цьому вказує, що у зазначених в акті перевірки випадках підзвітні особи повністю у встановлені строки відзвітувались за отримані під звіт кошти на відрядження. При цьому немає значення, яким чином (готівкою чи у безготівковому порядку) проводились розрахунки за готельні послуги і надавались відповідні документи для підтвердження витрачання коштів.

Також позивач зазначає, що ним направлялись для підвищення кваліфікації працівники підприємства. Оплата вартості підвищення кваліфікації проводилась підприємством. На думку позивача він не повинен був оподатковувати доходи працівників у вигляді вартості підвищення кваліфікації, оскільки чинне законодавство про оподаткування доходів фізичних осіб передбачає оподаткування сум, сплачених працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1. статті 6 Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб», у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Оскільки підприємство оплачувало вартість підвищення кваліфікації, а не підготовки чи перепідготовки працівників, то і податок, на думку позивача, утримувати і сплачувати немає підстав.

Стосовно нарахування податку з доходів фізичних осіб за додаткові блага у вигляді оплати вартості навчання студентів, які не є працівниками підприємства, позивач вказує, що такий податок він не повинен нараховувати і утримувати, оскільки оподаткування доходів в даному випадку здійснюється за правилами оподаткування подарунків. Підприємство в цьому випадку не є податковим агентом.

Крім того, позивач зазначає про те, що ним визнано за результатами перевірки суму штрафних санкцій 81,3 грн. і дана сума перерахована до прийняття оспореного рішення до бюджету.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, де позов не визнав. Представники відповідача в судовому засіданні заперечують проти позову. Пояснили суду, що при проведенні перевірки позивача були встановлені порушення чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Порушення викладені в акті перевірки. За результатами перевірки прийняте оспорене рішення про збільшення зобов»язань позивача по податку з доходів фізичних осіб.

Порушення полягали в тому, що позивач не оподаткував додаткові блага фізичним особам у вигляді: наданого безоплатного харчування учасникам спортивних змагань; надану фінансову допомогу у вигляді списання безнадійної заборгованості за житло та комунальні послуги фізичній особі ОСОБА_9; надану у вигляді оплати на користь закладів освіти за навчання фізичних осіб, що не є працівниками підприємства.

Також відповідач зазначає, що позивач безпідставно відновив податкову соціальну пільгу працівникам підприємства ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Дані працівники у 2009 році безпідставно отримали податкову соціальну пільгу, оскільки були зареєстровані підприємцями. Після припинення підприємницької діяльності позивач не утримав з них штрафні санкції за недоплату податку з доходів фізичних осіб, а на підставі заяв платників податку відновив застосування податкової соціальної пільги.

Представники відповідача пояснили, що позивач неправомірно не утримав податку з доходів фізичних осіб у випадку, коли суми коштів, отриманих підзвітною особою на відрядження, перевищили суму фактичних витрат на відрядження. При цьому відповідач прийшов до висновку про те, що у разі отримання на відрядження коштів у готівці підтвердження витрат повинно здійснюватись документами, що підтверджують оплату саме готівкою, а не у інший спосіб.

Вказує відповідач і на порушення позивачем вимог чинного законодавства про оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходів, отриманих у випадку, коли працедавцем не оподатковано доходи у вигляді сум, сплачених працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підвищення кваліфікації працівників за профілем діяльності та загальними виробничими потребами, отриманих ними в розмірі перевищення над сумою обмеження, передбаченою підпунктом 6.5.1. статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки таких працівників. Тому представники відповідача вважають, що при прийнятті рішення про збільшення позивачу зобов»язань по податку з доходів фізичних осіб було дотримано всіх вимог чинного законодавства про оподаткування, в задоволенні позову просять відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що з 15 лютого по 12 травня 2011 року Кузнецовською ОДПІ проведено виїзну планову документальну перевірку Відокремленого підрозділу «Рівненської атомної електричної станції» державного підприємства НАЕК «Енергоатом» (далі по тексту ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом») з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року. На підставі матеріалів перевірки 09 червня 2011 року Кузнецовською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0003611750, яким ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом» збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 447116,63 грн., з яких 352140,21 грн. основного платежу та 94976,42 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Дані обставини стверджені актом перевірки від 19 травня 2011 року №15/23/05425046, оспореним рішенням (т. 1 а.с. 18-174, 186).

Перевіркою встановлено і підтверджено у судовому засіданні належними і допустимими доказами такі обставини:

у перевіреному періоді у м. Кузнецовську проводились спортивні змагання. Згідно забірних листів та кошторисів ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом» організовувалось харчування спортсменів та тренерів, які не є працівниками підприємства, на загальну суму 7418,54 грн. (т. 1 а.с. 188-249, т. 2 а.с. 1-17, т.3 а.с. 25-41). Згідно наказу №2035 від 25 грудня 2009 року на підставі рішення комісії з питань погашення дебіторської та кредиторської заборгованості від 23 грудня 2009 року ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом» було списано безнадійну заборгованість за квартирну плату та комунальні послуги не працівнику підприємства ОСОБА_9, за якою минув строк позовної давності, в сумі 1402,86 грн. (т. 2 а.с. 35-42). Також у перевіреному періоді ДП НАЕК «Енергоатом» було передано ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом» вартість витрат за підготовку кадрів Севастопольським національним університетом ядерної енергетики та промисловості в сумі 2157435 грн. Підготовку кадрів для позивача та його відокремленого підрозділу університет здійснював на підставі договорів між ДП НАЕК «Енергоатом», фізичними особами, які не є працівниками позивача, та Севастопольським національним університетом ядерної енергетики та промисловості (т. 2 а.с. 90-166, т. 3 а.с. 147-250, т.4 а.с.1-85, 114-137). Відповідач в даних випадках зазначає про те, що позивачем порушено вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», чинного на час спірних правовідносин, які регулюють питання оподаткування додаткових благ у вигляді: вартості безкоштовно отриманого харчування; отриманої фінансової допомоги внаслідок самостійного анулювання кредитором суми боргу за квартирну плату та комунальні послуги; оплати на користь закладів освіти компенсації вартості навчання. Оподаткування додаткових благ у перевіреному періоді регулювалось підпунктом 4.2.9. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Визначення додаткового блага давалось у пункті 1.1. статті 1 цього ж Закону. Дані норми права визначали, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою). Для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими. Під терміном "послуги домашнього обслуговуючого персоналу" розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім'ї або від імені чи за їх дорученням - будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об'єктів рухомого чи нерухомого майна, що належать таким особам або використовуються ними; г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом; д) суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства; е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням. Системний аналіз цих правових норм свідчить про те, що відповідач повинен оподаткувати додаткові блага лише у тому разі, коли він надає їх як працедавець по відношенню до особи, якій додаткові блага надаються. Однак, як встановлено перевіркою та судом, ні по відношенню до учасників спортивних змагань, ні по відношенню до ОСОБА_9, ні по відношенню до студентів Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості позивач не виступав як роботодавець. За таких обставин отримані зазначеними особами додаткові блага повинні оподатковуватись за правилами оподаткування подарунків. Їх оподаткування регулювалось статтею 14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка встановлювала, що кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини. Питання оподаткування спадщини регулювалось статтею 13 цього ж Закону, якою передбачалось, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації). Тобто, в даних випадках особи, що отримали додаткові блага, повинні самостійно задекларувати їх у складі загального річного доходу. Позивач же в цих випадках не є податковим агентом стосовно таких платників податку. За таких обставин вірно встановивши фактичні обставини справи в зазначеній частині, відповідач невірно застосував норми податкового законодавства, які регулюють оподаткування доходів у вигляді додаткового блага. Тому оспорене рішення в частині збільшення податкового зобовязання позивачу на суму основного платежу відповідно 1112,78 грн., 210,43 грн., 323615,25 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму відповідно 278, 19 грн., 52,61 грн., 80903,81 грн. з цих підстав підлягає скасуванню.

Не підтверджено у судовому засіданні дослідженими судом доказами і висновок відповідача про те, що позивач не утримав і не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 5641,90 грн. у випадку, коли суми надміру витрачених коштів, отриманих підзвітною особою на відрядження або під звіт, не оподатковано у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на таке відрядження або під звіт, та не утриманий і не перерахований до бюджету штраф в сумі 4795,50 грн., розмір якого становить 15% від суми таких надміру витрачених коштів. Дослідженими з цього приводу доказами судом встановлено, що у перевірений період працівники позивача згідно видаткових касових ордерів отримували грошові готівкові кошти на відрядження. Згідно авансових звітів на підтвердження фактичних витрат на проживання під час відрядження підзвітні особи надали фіскальні касові чеки про оплату вартості проживання у безготівковій формі на суму 31970 грн. (т. 2 а.с. 48-88). Тому відповідач приходить до висновку, що підзвітні особи не відзвітувались про отримання готівки на відрядження і повинні були повернути її в касу. Оскільки цього зроблено не було, відповідач вважає, що ця сума підлягає оподаткуванню відповідно до підпункту 9.10.1 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Між тим такий висновок відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Порядок отримання, звітування за витрачання коштів, отриманих під звіт на відрядження у перевіреному періоді регулювався Постановою КМ України від 23.04.1999 року №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном» та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року. Пунктом 4 Постанови КМ України від 23.04.1999 року №663 було встановлено, що підприємства, установи та організації, які направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток. Залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, установи, організації, що їх видала (у разі відрядження за кордон - у грошових одиницях, в яких було видано аванс), у встановленому законодавством порядку. Аналогічний порядок визначений і пунктом 5 Інструкції. При цьому пунктом 15 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року встановлено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України. Додані до звітів про використання коштів, наданих для відрядження, фіскальні касові чеки відповідають вимогам Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та прийнятого на його реалізацію Наказу ДПА України від 01.12.2000 року №614 Про затвердження Положення проформу та зміст розрахункових документів. Жодним нормативним актом, які регулюють зазначені правовідносини не передбачено звітуватись за використані для відрядження готівкові кошти у певній формі. Визначальним в даному випадку є сам факт підтвердження витрачання коштів, виданих на відрядження. Таке підтвердження підзвітні особи позивачу надали і відповідні докази було надано при проведенні перевірки відповідачу. За наведених обставин в даному випадку з боку позивача відсутні порушення вимог п. 3.4. ст. 3, п.п 4.2.15 ст. 4, п.7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1 і 8.1.2 ст. 8, п. 9.10 ст. 9, п.п «а» п.19.2 ст. 19, пп.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому збільшення йому оспореним рішенням зобовязання за податком з доходів фізичних осіб в сумі 5641,90 грн. основного платежу, 1410,47 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 4795,50 грн. штрафу є безпідставним.

За таких обставин дослідженими судом доказами встановлено, що внаслідок невірного застосування відповідачем норм податкового законодавства податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2011 року №0003611750 в частині збільшення позивачу суми грошового зобовязання за основним платежем на 330580,36 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 87440,59 грн. прийняте неправомірно і підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів позивача в обґрунтування позовних вимог, то вони є безпідставними і спростовуються дослідженими судом доказами.

Судом встановлено, що працівникам позивача ОСОБА_7 у жовтні 2008 року, січні, лютому, травні, червні 2009 року та ОСОБА_8 у серпні, жовтні, листопаді 2008 року, лютому, травні, червні 2009 року надавалась податкова соціальна пільга на підставі абзацу «в» підпункту 6.1.2. статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» як особам, що мають троє і більше дітей віком до 18 років. У цей же період ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були зареєстровані як фізичні особи-підприємці і відповідно до пункту 6.3.3. статті 6 даного Закону не мали права на застосування податкової соціальної пільги. Після проведеної перевірки органами ДПС вони подали заяви про припинення застосування податкової соціальної пільги та заяви про утримання з них нарахованих податкових зобовязань і штрафних санкції за неправомірне застосування податкової соціальної пільги. Позивачем як податковим агентом було утримано з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і перераховано до бюджету донараховану суму податку з доходів фізичних осіб. Штрафні санкції не були утримані і перераховані до бюджету. У січні 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинили підприємницьку діяльність та відповідно 03 лютого і 14 січня 2010 року подали позивачу заяви про застосування податкової соціальної пільги на підставі абзацу «е» підпункту 6.1.3 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». З лютого 2010 року ОСОБА_7 та з січня 2010 року ОСОБА_8 позивачем відновлено застосування податкової соціальної пільги та по 30.09.2010 року надано таку пільгу в сумі 10173,17 грн. Крім того, станом на час проведення перевірки позивачем не утримано з вказаних працівників і не перераховано до бюджету штраф в розмірі 100% суми недоплати податку з доходів фізичних осіб внаслідок неправомірного застосування податкової соціальної пільги в сумі 2064,57 грн. (т. 1 а.с. 43-47, т. 2 а.с. 42-79, т. 4 а.с. 90, 91).

Згідно підпунктів 6.3.3. та 6.3.4. статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Якщо у порушення норм цього пункту платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку при отриманні доходів, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту, подає таку заяву іншому працедавцю, внаслідок чого податкова соціальна пільга фактично застосовується також при отриманні інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, у якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, у якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється. Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подає заяву про відмову від такої пільги всім працедавцям із зазначенням місяця, в якому мало місце таке порушення, на підставі чого окремий працедавець розраховує та утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми такої недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а при недостатності суми такої виплати - за рахунок наступних виплат. Якщо з будь-яких підстав сума недоплати та штрафу не була утримана за рахунок доходу платника податку до спливу граничного строку, встановленого законом для подання річної декларації з цього податку, то сума такої недоплати і штрафу стягується податковим органом у порядку, визначеному законом. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги до доходу платника податку відновлюється з податкового місяця, наступного за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються. З аналізу даних норм права суд приходить до висновку про те, що будучи зареєстрованими фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не мали права у 2008-2009 роках на застосування податкової соціальної пільги. На підставі їх заяв позивач зобовязаний був розрахувати та утримати суму недоплаченого податку з доходів фізичних осіб та штраф у розмірі 100% суми недоплати 2064,57 грн. за рахунок найближчих виплат доходу платникам податку. Так як позивач штраф не утримав і до бюджету не перерахував, він не мав права відновлювати застосовування податкової соціальної пільги у 2010 році ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі їх заяв. При цьому в даному випадку позивач не може звільнятись від відповідальності на підставі підпункту 6.3.5 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за надання податкової соціальної пільги на підставі заяв платників податків, оскільки платники податку не порушували вимоги підпункту 6.3.1. цієї статті при поданні заяв у 2010 році, так як не претендували на надання податкової соціальної пільги більш ніж за одним місцем роботи. Позивач же неправомірно відновив надання податкової соціальної пільги, хоч в даному випадку повинен був утримати у платників податку з доходів фізичних осіб податок у встановленому пунктом 7.1. статті 7 цього закону розмірі та перерахувати його до бюджету.

Підпунктами 8.1.1. та 8.1.2. статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Пунктом 19.2. статі 19 цього Закону встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок. Згідно підпунктів 20.3.1. та 20.3.2. статті 20 даного Закону встановлено, що особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу. За наведених обставин висновок відповідача про те, що позивачем не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб внаслідок безпідставного застосування податкової соціальної пільги працівникам підприємства в сумі 10173,17 грн. та не утримано і не перераховано до бюджету штраф в розмірі 100% суми недоплати податку від неправомірного застосування податкової соціальної пільги в сумі 2064,57 грн. є правомірним.

Також судом було встановлено, що у перевіреному періоді позивач виплатив на користь закладів освіти кошти в сумі 152530,98 грн. за підвищення кваліфікації працівників підприємства (т. 1 а.с. 162-163, т. 3 а.с. 100-131). Ці обставини також визнав у судовому засіданні позивач. Відповідно до підпункту 3.1.1. статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» обєктом оподаткування є, в тому числі і загальний місячний сукупний дохід, який, згідно пункту 1.6 статті 1 цього Закону, визначається як будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Підпунктом 4.3.20 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку. Позивач вважає, що дана законодавча норма стосується лише компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку, а підприємство компенсувало вартість підвищення кваліфікації працівників, що є валовими витрати підприємства відповідно до пп..5.4.2 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Однак такі доводи є хибними.

Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334 від 28.12.1994 року (чинному на момент виникнення правовідносин) витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Таким чином, витрати підприємства, пов'язані з професійним навчанням кадрів на виробництві, зокрема з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, з урахуванням вимог Закону № 334 є витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.

Водночас пп. 3.5 Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженого наказом Мінпраці та Міносвіти від 26.03.2001 р. № 127/151, встановлено, що підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців, яке здійснюється за формами спеціалізації або довгострокового підвищення кваліфікації, провадиться у відповідних навчальних закладах або у закладах післядипломної освіти.

Якщо підготовка, перепідготовка чи підвищення кваліфікації платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена таким працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Тобто, говорячи про умови застосування пп. 4.3.20 Закону № 889, слід зазначити, що суми зазначених витрат підприємства не є доходом (додатковим благом) найманої особи і не включаються до складу оподатковуваного доходу тільки у разі укладення підприємством угод, предметом яких є підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників, із господарюючими суб'єктами, що не належать до закладів освіти. Судом встановлено, що відповідно до договорів про підвищення кваліфікації працівників, укладеними між ВП «РАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» та навчальними закладами, позивачем було сплачено за навчання працівників, при цьому плата за підвищення їх кваліфікації перевищує розмір суми, визначеної у пп..6.5.1 п.6.5 ст. 6 Закону № 889.

Підпунктами 8.1.1. та 8.1.2. статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Пунктом 19.2. статі 19 цього Закону встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок. Згідно підпунктів 20.3.1. та 20.3.2. статті 20 даного Закону встановлено, що особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу. За таких обставин висновок відповідача про те, що позивачем не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 11386,68 грн. внаслідок не оподаткування доходів працівників у вигляді сум, сплачених працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підвищення кваліфікації працівників за профілем діяльності та загальними виробничими потребами ВП РАЕС ДП НАЕК «Енергоатом», отриманих ними в розмірі перевищення над сумою обмеження, визначеною підпункті 6.5.1. статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки таких працівників є правомірним.

Що стосується висновку відповідача про те, що у 2010 році по одному особовому рахунку не утриманий і не перерахований до бюджету штраф у сумі 81,3 грн. у випадку, коли сума надміру витрачених та не повернутих у встановлені законодавством строки коштів, отриманих платником податків на відрядження або під звіт повернуто протягом місяця, на який припадає граничний строк, встановлений підпунктом 9.10.2 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», то такий висновок позивач не заперечує. Після проведення перевірки 26 травня 2010 року він сплатив дану суму штрафу до бюджету (т. 2 а.с. 167). Податковим кодексом України не передбачено, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобовязання платнику податків до такого рішення не включаються суми коштів, зазначених в акті перевірки і сплачені до прийняття такого рішення. Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 22.12.2010 року №985 (підпункт «г» пункту 2.1) встановлено, що орган ДПС визначає суму нарахування (зменшення) грошового зобовязання та складає податкове повідомлення-рішення у випадку, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким платником податків. За таких обставин сума штрафу 81.3 грн. включена до оспореного рішення правомірно.

Тому суд приходить до висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Кузнецовської ОДПІ від 09 червня 2011 року №0003611750 в частині збільшення ВП РАЕС НАЕК «Енергоатом» податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на 21559,85 грн. основного платежу та 7535,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій прийняте уповноваженим органом на підставі встановлених порушень вимог законодавства про оподаткування податком з доходів фізичних осіб і підстав для його скасування судом не встановлено.

Судові витрати по справі відповідно до частини 3 статті 94 КАС України суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету пропорційно задоволених вимог в сумі 1,70 грн.

Керуючись статтями 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції від 09 червня 2011 року №0003611750 в частині збільшення Відокремленому підрозділу "Рівненська атомна елктрична станція" ДП НАЕК "Енергоатом" суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 418020,95 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 330580,36 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 87440,59 грн.

У задоволенні решти вимог Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" - відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_10 підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шарапа В.М.