Ухвала суду № 49184085, 26.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2723/13-к

Провадження № 11-кп/779/370/2015

Категорія ст.286 ч.1 КК України

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Фіцак Т.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ в складі :

головуючого судді Фіцака Т.Д.,

суддів Томенчука Б.М., Повзло В.В.

секретаря судового засідання Шандаловича А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4 та заступника прокурора Івано - Франківської області Гнідана Р.М. на вирок Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 01 липня 2015 року, згідно якого

ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Кабаньє Кремінського району Ворошиловградської області, проживає АДРЕСА_1

обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України,

з участю прокурора Журавльова Є.Є.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_6

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, вважає, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінально - процесуального законодавства, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що обвинувачуючи ОСОБА_3 в порушенні вимог Правил дорожнього руху України, без посилання на аналогічні порушення, допущені в іншій країні, де сталася дорожньо - транспортна пригода, є неправильним тлумачення закону яке суперечить його точному змісту і унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності і тягне за собою скасування судового рішення. Просить скасувати вирок Тисменицького районного суду від 01.07.2015 року відносно ОСОБА_3 і закрити кримінальне провадження.

Потерпілий ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі вважає, що вирок суду в частині цивільного позову слід змінити, оскільки суд першої інстанції не врахував всіх обставин даного кримінального провадження, через що розмір визначеної моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, не в повній мірі враховує характер злочину, глибину фізичних і душевних його страждань. Просить вирок Тисменицького районного суду від 01.07.2015 року відносно ОСОБА_3 в частині вирішення цивільного позову змінити. Стягнути з ОСОБА_3 жителя АДРЕСА_2 на його користь 295 000 гривень на відшкодування спричиненої моральної шкоди. Стягнути з ПрАТ «УСК «Гарант Авто» на його користь 5000 гривень страхового відшкодування моральної шкоди.

В поданій апеляційній скарзі заступник прокурора Івано - Франківської області, Гнідан Р.М. не оспорюючи встановлених обставин вчинення ОСОБА_3 злочину та призначеної міри покарання, вважає даний вирок незаконним з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом цивільного позову прокуратури Тисменицького району. Зазначає, що цивільний позов прокурора про стягнення вартості лікування розглянутий судом всупереч вимогам ст.ст. 127,128 КПК України, і висновки суду в тій частині є необґрунтованими, оскільки завдана матеріальна шкода не випливає із кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України, а даний позов повинен був вирішуватися окремо, в порядку цивільного судочинства. Просить вирок Тисменицького районного суду від 01.07.2015 року стосовно ОСОБА_3 за ст. 286 ч.1 КК України, в частині вирішення цивільного позову та стягнення з ОСОБА_3 3580 гривень 45 копійок на користь Лисецької ЦРЛ скасувати, а провадження в цій частині закрити.

За вироком суду ОСОБА_3, громадянина України, з професійно - технічною освітою, непрацюючого, на даний час інваліда другої групи, одруженого, не судимого, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.

Відповідно до вимог ст. 49 ч.1 п.2, ст. 74 ч.5 КК України ОСОБА_3 звільнено від покарання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «Гарант Авто» у користь ОСОБА_4 472 (чотириста сімдесят дві) гривні страхового відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з лікуванням та 2550 (дві тисячі п'ятсот) гривень страхового відшкодування моральної шкоди, а всього разом 3022 (три тисячі двадцять дві) гривні.

Стягнуто з ОСОБА_3 у користь ОСОБА_4 7450 (сім тисяч чотириста п'ятдесят ) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов прокуратури Тисменицького району в інтересах Лисецької центральної районної лікарні задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 у користь Лисецької центральної районної лікарні, р/р 35417003001019 в ГУДКСУ в Івано - Франківській області, код 01993470, МФО 836014, 3580 (три тисячі п'ятсот вісімдесят) гривень 45 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_3 у користь держави 1077 (одна тисяча сімдесят сім ) гривень 90 копійок процесуальних витрат.

Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесні ушкодження при наступних обставинах. 06.01.2010 року о 05 год. 45 хв. водій ОСОБА_3, керуючи мікроавтобусом марки « Рено Мастер » реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по швидкісній дорозі для автомобілів А/1-А/14 - внутрішній південній об'їзній в м. Болонья Італійської Республіки у напрямку до Казалеккйо ді Рено. У салоні керованого обвинуваченим мікроавтобуса на задніх пасажирських сидіннях перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_4 Під час руху на відмітці 4 км + 400 м, минаючи дорожню розв'язку з відвідною дорогою на Казалеккйо ді Рено - південь, обвинувачений проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого не справився з керуванням автомобілем та допустив наїзд на конусну частину середньої огорожі і бетонну огорожу на автомобільній розв'язці. У результаті допущених ОСОБА_3 порушень вимог п.п. 1.3, 1.5,2.3 «б»,12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України сталася вказана дорожньо - транспортна пригода, під час якої пасажир ОСОБА_4 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Під час апеляційного розгляду:

- захисник ОСОБА_2 та обвинувачений ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, та задовольнити апеляційну скаргу заступника прокурора Івано - Франківської області Гнідана Р.М., щодо апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_4 то вважають її неправильно поданою;

- представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити та змінити вирок Тисменицького районного суду в частині вирішення цивільного позову. З приводу поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 заперечив, просив залишити її без задоволення, щодо апеляційної скарги поданої прокурором покладається на розсуд суду.

- прокурор підтримав подану ним апеляційну скаргу просив її задовольнити, а вирок Тисменицького районного суду від 01.07.2015 року стосовно ОСОБА_3, в частині вирішення цивільного позову та стягнення з ОСОБА_3 3580 гривень 45 копійок на користь Лисецької ЦРЛ скасувати, а провадження в цій частині закрити. Щодо поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 підтримав доводи мотивувальної частини в частині неправильного вирішення цивільного позову заявленого прокурором. Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 вважав, що слід задовольнити частково.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу заступника прокурора Івано - Франківської області Гнідана Р.М. задовольнити частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України підтверджується наведеними у вироку доказами, що ґрунтуються на всебічному, повному і безпосередньому дослідженні всіх обставин вчинення злочину, яким дана належна правова оцінка.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції, дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання і врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного а саме те, що він раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, у результаті вказаної ДТП став інвалідом другої групи, відсутність обставин що пом'якшують та обтяжують покарання та думку потерпілого який просив покарати обвинуваченого згідно вимог закону.

Захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінально - процесуального законодавства та на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Однак, як вбачається з вироку, беручи до уваги показання потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв їх як докази винуватості обвинуваченого і після безпосереднього дослідження всіх матеріалів кримінального провадження, давши їм належну оцінку, прийшов до правильного висновку, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ст. 286 ч.1 КК України.

При цьому судом правильно застосовано вимоги ст. 74 ч.5 КК України та звільнено ОСОБА_3 від покарання на підставах передбачених ст. 49 КК України, так як вчинений ним злочин в силу ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, з дня вчинення якого минуло більше трьох років ст. 49 ч.1 п.2 КК України.

Окрім цього, посилання захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на неналежність доказів, на думку колегії суддів, є безпідставним, так як судом першої інстанції всі наявні докази були ретельно перевірені та дослідженні в судовому засіданні і їх доказове значення обґрунтоване у вироку, і будь-яких сумнівів щодо їх належності при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Виходячи з положень ст. 90 КПК України, суд при розгляді кримінального провадження врахував рішення суду в цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП, що мала місце 06.01.2010 року на території Італії, яке набрало законної сили.

Згідно ст. 93 ч.4 КПК України докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження і дані обставини враховані судом і наведені у вироку з посиланням на Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах.

Суд першої інстанції в силу ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, при всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, яке вважає колегія суддів є достатньо обґрунтованим на мотивованим.

З огляду на наведене колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, так як і не встановлено обставин передбачених ст. 284 КПК України для закриття кримінального провадження в силу ст. 417 КПК України.

З приводу доводів апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_4 в частині неправильного вирішення цивільного позову, а саме того, що судом першої інстанції не враховано всіх обставин даного кримінального провадження, через що розмір визначеної моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, не в повній мірі враховує характер злочину, глибину фізичних і душевних його страждань.

Судом вирішено цивільні позови виходячи з вимог ст.127 п.2 КПК України згідно якого шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

А тому, на думку колегії суддів посилання потерпілого ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні цивільного позову судом першої інстанції не враховано всіх обставин даного кримінального провадження, є безпідставними та не обґрунтованими оскільки суд, виходячи з вимог розумності і справедливості, врахував характер вчиненого злочину, глибину фізичних і душевних страждань потерпілого та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимог ст. 127 п.2 КПК України.

Що стосується апеляційної скарги прокурора в частині вирішення цивільного позову прокуратури Тисменицького району слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції в повій мірі не дотримався, вимог закону в частині вирішення цивільного позову прокуратури Тисменицького району в інтересах Лисецької ЦРЛ.

Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 здійснював лікування від отриманих тілесних ушкоджень в Лисецькій ЦРЛ і вартість такого лікування становила суму 3580 гривень 45 копійок.

Старшим прокурором прокуратури Тисменицького району Боднаром Г.Ю. в інтересах держави в особі Лисецької центральної районної лікарні було подано позовну заяву (Т.3 а.с. 9-10) про стягнення з ОСОБА_3 на користь Лисецької центральної районної лікарні 3580 гривень 45 копійок затрачених на його лікування.

Проте, згідно вимог ст. 1206 ЦК України, відшкодування витрат у зв'язку з лікуванням проводиться по особі, яка є потерпілою від цього злочину.

Крім того, суд першої інстанції задовольнивши вказаний позов, прийшов до помилкового висновку, що він випливає із пред'явленого обвинувачення.

Цивільний позов прокурора про стягнення вартості лікування, колегія суддів вважає, розглянуто судом першої інстанції всупереч вимогам ст.ст. 127,128 КПК України і висновки суду в тій частині є необґрунтованими, оскільки завдана матеріальна шкода не випливає із кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України, а даний позов повинен був вирішуватися окремо, в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 слід залишити без задоволення як необґрунтовані, так як доводи наведені в них повністю спростовуються вироком суду. Щодо апеляційної скарги заступника прокурора Івано - Франківської області Гнідана Р.М. колегія суддів, вважає що вона є частково обґрунтованою, і наведені в ній доводи дають підстави для її часткового задоволення щодо скасування вироку в частині цивільного позову прокуратури Тисменицького району в інтересах Лисецької центральної районної лікарні.

При цьому в частині зазначеного цивільного позову слід призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 404, 405,407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 залишити - без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Івано - Франківської області, Гнідана Р.М. - задовольнити частково.

Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2015 року щодо ОСОБА_3 в частині вирішення цивільного позову прокуратури Тисменицького району про стягнення з ОСОБА_3 у користь Лисецької центральної районної лікарні 3580 (три тисячі п'ятсот вісімдесят) гривень 45 (сорок п'ять) копійок - скасувати, та в тій частині призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий Т.Д. Фіцак

Судді: Б.М. Томенчук

В.В. Повзло

Згідно з оригіналом:

Суддя Т.Д. Фіцак