Ухвала суду № 49164008, 13.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2015 року м. Київ К/800/20094/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тісо Аркітект Метал енд Гласс Констракшин" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013

у справі № 2а-10394/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Тісо Аркітект

Метал енд Гласс Констракшин"

до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення

- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тісо Аркітект Метал енд Гласс Констракшин" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002662220 від 02.07.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011 та складено акт №176/1-22-20-35577783 від 14.06.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002662220 від 02.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість: основний платіж 1580655 грн., штрафні (фінансові) санкції 790328 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість за період березень - квітень 2011 року на загальну суму 1580655 грн., за господарськими операціями, що мають ознаки фіктивності.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за наслідками проведення перевірок контрагентів позивача встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. Загальна чисельність працівників юридичних осіб становить по одній особі, основні засоби, відповідно до поданої контролюючим органам звітності відсутні. Факт здійснення господарських операцій не підтверджується з урахуванням реального часу їх здійснення.

За змістом пункту до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними і оформлялись лише документально з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Роблячи такі висновки попередні судові інстанції значили, що для підтвердження фактичного здійснення вказаної вище господарської операції позивачем надано недостатньо документів. Зокрема, відсутні акт прийому-передачі товарів, товарно-транспортні накладні або будь-які інші документи, що свідчили б про транспортування (доставку) продуктів (товарів) та дозволяли б суду з'ясувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит може формуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Отже, надані позивачем документи на підтвердження факту отримання за такими договорами послуг є недостовірними, а тому обґрунтовано не прийняті податковим органом для підтвердження податкового обліку позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тісо Аркітект Метал енд Гласс Констракшин" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі № 2а-10394/12/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тісо Аркітект Метал енд Гласс Констракшин" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі № 2а-10394/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко