Постанова № 49118644, 04.08.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

04.08.2015 справа №905/2600/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за довіреністю № 14-96 від 18.04.2014 р. не зявися; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ на рішення господарського суду Донецької областівід18.06.2014 р. (повний текст рішення підписано 23.06.2014 р.) у справі№ 905/2600/14 (суддя Кротінова О.В.) за позовом доПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ Комунального підприємства Красноармійськтепломережа, м. Красноармійськ Донецької області простягнення 20 622 380,02 грн. ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України(далі Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального підприємства Красноармійськтепломережа(далі Відповідач) про стягнення 20 622 380,02 грн., у тому числі 18 765 930, 78 грн. суми основного боргу, 1 190 604,98 грн. пені, 430 669 грн. 3% річних, 235 175, 26 грн. втрат від інфляційних процесів.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.06.2014 р. у справі № 905/2600/14 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму основного боргу у розмірі 18 435 713,30грн., пеню в розмірі 833 082,47 грн., 3% річних у розмірі 430 350,25 грн., втрат від інфляційних процесів у розмірі 235 092, 44 грн.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2014 р. у справі № 905/2600/14 в частині зменшення розміру пені на 357 522,51 грн.

Зокрема, скаржник вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, не в повній мірі зясовано обставини справи. Апелянт зазначає, що приймаючи рішення в частині зменшення пені місцевий суд порушив норми статті 233 Господарського процесуального кодексу України, статей 549-552 Цивільного кодексу України та статтей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2015р. скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк для подачі апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу та зупинено провадження у справі до відновлення господарським судом Донецької області справи №905/2600/14.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2015р. поновлене апеляційне провадження по даній справі та призначено розгляд справи на 04.08.2015р.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги.

Представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення в частині зменшення пені, в іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Представник Відповідача в судове засідання не зявився, на адресу суду надіслав клопотання від 20.07.2015 р., яким просив справу розглянути без його участі.

Колегія суддів задовольнила дане клопотання.

Також, Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу № 10-795 від 20.07.2015 р., яким просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим та законним рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 17.12.2012р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13/2224-ТЕ-6 (далі Договір), згідно з яким Продавець (Позивач) зобовязався передати у власність Покупця (Відповідача) у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

За приписами п. 2.1 Договору, Продавець передає Покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 21819,0 тис. куб. м.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

У розумінні п. 3.2 Договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 1 091,00 грн., крім того ПДВ 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ 1 309,20 грн. Пунктом 5.5 Договору визначено, що загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 23804529,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін їх підписів, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 р, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, в даному випадку підставою виникнення цивільних прав та обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є Договір купівлі-продажу природного газу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2013р., від 28.02.2013р., від 31.03.2013р., від 30.04.2013р., від 31.10.2013р., від 30.11.2013р., 31.12.2013 р., що підписані сторонами та скріплені їх печатками, Позивач поставив, а Відповідач прийняв природний газ в обсязі 17 296,077 тис. м. куб. на загальну суму 22 644 024,01 грн.

Відповідно да даних, які містить сальдо та витяг по операціям щодо КП Красноармійськтепломережа, Відповідачем частково сплачено борг за природний газ, спожитий у 2013 р. за Договором у загальній сумі 3 164 019, 27 грн., а саме :

29.03.2013 р. 1 185 398,07 грн.;

23.12.2013 р. 625 267,78 грн.;

24.01.2014 р. 651 871,38 грн.;

21.02.2014 р. 701 482,04 грн.

Одночасно, зі змісту позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат слідує, що Позивач стверджує про сплату Відповідачем у рахунок погашення зобовязань з оплати прийнятого природного газу у 2013 р., 21.03.2014 р. суму в розмірі 714 073,96 грн.

Також, представлена Відповідачем копія платіжного доручення № 3 від 15.04.2014 р. свідчить про сплату ним на користь Позивача 330 217,48 грн., в рахунок погашення боргу за отриманий природний газ протягом 2013 р. у межах Договору.

Місцевий суд правомірно вважає ці сплати частковим розрахунком за основним зобовязанням, здійсненим до початку розгляду справи.

Як зазначено в ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відтак, як вбачається з фактичних обставин справи, грошове зобовязання Відповідача перед Позивачем відповідно до Договору не виконано на загальну суму 18 435 713,30 грн.

Суд першої інстанції прийняв до уваги у порядку ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву № 10-640 від 30.04.2014р., який підписаний уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою ОСОБА_5 (на підставі наказу № 12-к від 25.04.2014 р.) , відповідно до якого Відповідач визнав позовні вимоги в розмірі 18 435 713,30 грн.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого суду, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ протягом січня - квітня 2013 р. та жовтня грудня 2013 р. відповідно до Договору підлягають задоволенню в розмірі 18 435 713 ,30 грн.

Крім того Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1 190 604,98 грн. пені, 430 669 грн. 3% річних, 235 175, 26 грн. втрат від інфляційних процесів.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо обґрунтованості стягнення з Відповідача інфляційних втрат у розмірі 235 092,44 грн. та 3% річних у розмірі 430 350,25 грн.

Одночасно, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст.216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 Договору, у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 договору, він у безспірному порядку зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок Позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності нарахування заявленої до стягнення з Відповідача пені саме у розмірі 1 190 604,98 грн. пені, а також підтримує позицію суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру нарахованої пені та штрафу, з огляду на наступне.

Відповідач у клопотанні №10-641 від 30.04.2014 р. просить суд врахувати його скрутне фінансове становище, дебіторську, кредиторську заборгованість по підприємству, а також збитки за 2013 р. та, як наслідок, зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих Позивачем, на 99%.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

У зв'язку з зазначеним, враховуючи недоведеність Позивачем збитків, яких він зазнав від дій (бездіяльності) Відповідача, а також беручи до уваги те, що Позивачем нараховано 3% річних, апеляційний суд вважає, що місцевий суд правомірно скористався своїм правом і зменшив розмір пені. Отже, стягненню з Відповідача підлягає пеня в розмірі 833 082,47 грн.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано його майновий стан при задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій не приймається апеляційним судом з огляду на те, що: по - перше, доводи скаржника відносно його майнового статусу жодною мірою не впливають на оцінку обгрунтованості зменшення суми пені на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України; по - друге, частковість задоволення клопотання відповідача про зменшення суми пені вказує на врахування майнового статусу позивача.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що під час розгляду справи місцевим господарським судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України як підстави для скасування рішення, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2014р. у справі № 905/2600/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 04.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 07.08.2015р.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3