Рішення № 49113592, 19.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2015Справа №910/24238/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 35007717

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», м.Київ, ЄДРПОУ 32692465

відповідача 2: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 16285602

про стягнення 266 269,81 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Задворна Н.М. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Кравченко Р.Ю. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.07.2015р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідачів 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», м.Київ та 2, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ про стягнення солідарно грошових коштів в сумі 241 927,10 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем 1 умов договору №zop-428 від 01.08.2013р. перевезення в частині забезпечення збереження вантажу, переданого для перевезення, внаслідок чого Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» було завдано збитків на загальну суму 241 927,10 грн. Одночасно, позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем 2 своїх обов'язків за договором №2020000319.12 від 23.04.2013р. страхування відповідальності транспортного оператора в частині виплати страхового відшкодування за наслідками настання страхового випадку.

29.12.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» було подану до суду заяву б/н від 29.12.2014р. про зміну предмету позову, в якій позивач просив стягнути солідарно з відповідачів шкоду в сумі 241 927,10 грн.

21.01.2015р. позивачем подано заяву б/н від 21.01.2015р. про збільшення позовних вимог, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» просило стягнути з відповідачів 1 та 2 грошові кошти в сумі 266 269,81 грн.

Рішенням від 22.01.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/24238/14 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» до відповідачів 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», 2, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» про стягнення грошових коштів в сумі 266 269,81 грн. відмовлено.

Постановою від 16.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 22.01.2015р. господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою від 04.06.2015р. Вищого господарського суду України рішення від 22.01.2015р. господарського суду міста Києва та постанову від 16.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові акти господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду Вищим господарським судом України зазначено, що судами попередніх інстанції не було з'ясовано всі обставини, які мають значення для вирішення спору, зокрема, не досліджено межі відповідальності перевізника, умови укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору перевезення вантажу та не встановлено чи мав у даному випадку місце страховий випадок, що передбачений умовами договору страхування, укладеного з відповідачем 2. Судом касаційної інстанції наголошено, що при новому розгляді справи суду слід вирішити питання щодо відповідальності відповідачів у справі за втрату вантажу та встановити обставини стосовно знищення вантажу саме внаслідок настання страхового випадку.

Під час нового розгляду справи позивачем було підтримано свою правову позицію по суті спору та наголошено на наявності підстав для стягнення солідарно з обох відповідачів збитків в розмірі 266 269,81 грн.

18.08.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 12.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 1 грошові кошти в сумі 266 269,81 грн. та з відповідача 2 грошові кошти в розмірі 266 269,81 грн. за вирахуванням франшизи.

З приводу означеної заяви господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ст.22 не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно із п.2 ч.1 ст.57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відповідно до ч.1 ст.56 вказаного Кодексу України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Одночасно, відповідно до ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Таким чином, приймаючи до уваги зазначені приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір» та положення Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», при поданні заяви про збільшення розміру позовних вимог заявником повинні бути дотримані норми господарського процесуального законодавства відносно належного повідомлення відповідачів про збільшення розміру позовних вимог та стосовно доплати судового збору з урахування нової ціни позову.

За висновками суду, заява б/н від 12.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог до загальної суми 532 539,62 грн.

Проте, при зверненні до суду з такою заявою позивачем порушено приписи ст.57 Господарського процесуального кодексу України, ст.6 Закону України «Про судовий збір», а саме не надано разом із заявою б/н від 12.08.2015р. доказів направлення її копій на адреси відповідачів (описів вкладення) та не доплачено судовий збір з урахуванням нової ціни позову.

Одночасно, враховуючи відсутність в судовому засіданні 19.08.2015р. представника відповідача 1, суд позбавлений можливості в засіданні суду ознайомити вказаного учасника судового процесу із зміною позовних вимог.

Крім того, закінчення встановлених ст.69 Господарського процесуального кодексу України строків розгляду справи обумовило неможливість відкладення судового розгляду з метою надання позивачу можливості виконати вимоги чинного законодавства при поданні заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, а принцип змагальності сторін, суд не приймає до уваги заяву б/н від 12.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» та розглядає позовні вимоги про солідарне стягнення з обох відповідачів збитків в розмірі 266 269,81 грн.

Відповідач 1 у судове засідання 19.08.2015р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 03110, м.Київ, Солом'янський район, вул.О.Пироговського, буд.4-А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 29.07.2015р. з метою повідомлення відповідача 1 про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою «фірма не знаходиться». Попередні поштові відправлення також будо повернуто відділенням поштового зв'язку.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача 1 можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач 1 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 29.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність належних доказів того, що втрата товару під час перевезення виникла саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. До того ж, у поясненнях №3028 від 13.07.2015р. Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» заявлено про застосування строку позовної давності.

З приводу неявки відповідача 1 в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги закінчення встановлених ст.69 Господарського процесуального кодексу України строків розгляду справи, за висновками суду, подальше відкладення судового розгляду могло привести до порушення приписів наведеної норми, а також ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом також враховано, що ухвалою від 29.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 1 не з'явився в судове засідання 19.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 2, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовом про стягнення збитків з перевізника позивачем повинно бути доведено протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс»; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», позивач посилався на порушення відповідачем 1 умов договору №zop-428 від 01.08.2013р. перевезення в частині забезпечення збереження вантажу, переданого для перевезення, внаслідок чого Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» було завдано збитків на суму 266 269,81 грн.

Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, досліджуючи наявність в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» ознак протиправної поведінки, господарським судом встановлено наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» (перевізник) було укладено договір №zop-428 перевезення, відповідно до п.2.1 якого замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок замовника, а перевізник зобов'язується доставити зазначений в заявках вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену в заявках плату.

За умовами п.5.1 договору №zop-428 від 01.08.2013р. розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом проведення розрахунків з поточного рахунку замовника на поточний рахунок перевізника протягом десяти робочих днів з моменту отримання замовником всіх належним чином оформлених оригіналів документів.

Строк дії цього договору встановлюються з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р. (п.9.1 договору №zop-428 від 01.08.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №zop-428 від 01.08.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з перевезення вантажу.

Матеріалами справи підтверджується, що в межах договору №zop-428 від 01.08.2013р. у договорі-заявці №ZR-73-1309-018 від 29.08.2013р. між позивачем та відповідачем 1 було погоджено перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» вантажу, а саме масложирової продукції у кількості двадцяти тон за маршрутом Харків - Сімферополь з місцем відправлення 1) м.Харків, проспект Ілліча, 120 та 2) с.Васищево, вул.Овочева, 15, найменування відправника Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» та пунктом розвантаження м.Сімферополь, Евпаторійське Шосе, 6.

Сторонами погоджено, що датою завантаження є 29.08.2013р., а строком доставки вантажу - 30.08.2013р.

Перевезення здійснювалось транспортним засобом DAF, державний номер АІ 5796 ЕС з причепом номер АІ 6884 ХО.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, а саме товарно-транспортні накладні №Х-000003700 від 29.08.2013р., №Х-000003699 від 29.08.2013р., накладні-вимоги №Х-3300 від 29.08.2013р. та №Х-3301 від 29.08.2013р. на відпуск (внутрішнє переміщення), акти б/н від 29.08.2013р. відповідачем 1 було прийнято до перевезення вантаж, а саме масложирову продукцію загальною масою 18, 72138 тон, що була розміщена у 33 піддонах та 1595 ящиках.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази того, що при завантаженні товару до транспортного засобу, що здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», у перевізника були будь-які зауваження щодо якості вантажу та цілісності його пакування.

Таким чином, з огляду на наведене вище, господарським судом встановлено, що до перевезення відповідачу 1 було передано товар належної якості та з цілісним пакуванням.

За твердженнями позивача, під час здійснення перевезення, а саме 29.08.2013р. о 22 годині 30 хвилин на 153 км дороги Харків - Сімферополь відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу 1. DAF, державний номер АІ 5796 ЕС з причепом номер АІ 6884 ХО, керування яким здійснював Шулик Олександр Євгенович, та транспортного засобу 2. Рено Керакс, державний номер АР 8580 АН, керування яким здійснював Протасов Сергій Григорович. Факт вчинення означеної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується довідкою б/н від 30.08.2013р. Новомосковського Головного відділення ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Листом №30-08/13 від 30.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про вчинення вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди. У вказаному повідомленні зазначено, що з огляду на пошкодження напівпричіпу, вантаж частково розсипався на дорозі.

З акту б/н від 31.08.2013р., складеного сумісно представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» при прийманні товару вантажоотримувачем у місті доставки, вбачається, що при прийманні товару було виявлено повну невідповідність вантажу стандартам якості, зокрема, виявлено пошкодження пакування, порушення герметичності тари, у продукції відсутній товарний вид, розірвано пакети, товар деформовано, забруднено.

Одночасно, у висновку №О-809 від 14.02.2014р. Торгово-промислової палати Криму, складеному на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», встановлено, що при транспортуванні вантажу транспортним засобом DAF, державний номер АІ 5796 ЕС з причепом номер АІ 6884 ХО виник критичний дефект транспортних та споживчих пакувань з товаром в асортименті, що не відповідає вимогам ДСТУ на відповідний вигляд продукції, медико-біологічним вимогам, санітарним нормам якості продовольчої продукції та сировини, а також іншим нормативно-правовим актам з втратою товарного вигляду та якості на 100%.

Отже, з наведеного вище вбачається, що у період з моменту завантаження товару для здійснення перевезення відповідачем 1 та до моменту здійснення його приймання вантажоодержувачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», вантаж, масложирову продукцію, було втрачено.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

У ст.308 Господарського кодексу України зазначено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

За умовами п.6.3 договору №zop-428 від 01.08.2013р. перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту його прийняття.

У п.6.4 договору №zop-428 від 01.08.2013р. сторонами узгоджено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до вимог чинного законодавства України.

Таким чином, з огляду на наведені вище приписи чинного законодавства та умови укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину, господарський суд дійшов висновку, що відповідальність за псування товару під час перевезення, що здійснювалось відповідачем 1 на замовлення позивача на підставі договору №zop-428 від 01.08.2013р., несе саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс».

Як було встановлено, відповідачем 1 умов договору №zop-428 від 01.08.2013р. в частині забезпечення збереження вантажу протягом часу перевезення виконано не було, в результаті чого товар було втрачено.

За таких обставин, судом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» умов укладеного між сторонами правочину в частині виконання прийнятих на себе зобов'язань відносно збереження вантажу у період між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу, що у відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства є однією зі складових елементів складу цивільного правопорушення.

Судом зазначалось, що нормами цивільного законодавства України передбачено презумпцію вини перевізника. При цьому, станом на момент вирішення спору по суті відповідачем 1 своєї вини у вчиненні правопорушення (недотримання взятих на себе зобов'язань) та невиконанні умов договору №zop-428 від 01.08.2013р. не спростовано.

Щодо заявленого позивачем до стягнення розміру збитків господарський суд зазначає наступне.

За умовами п.6.4 договору №zop-428 від 01.08.2013р. у випадку втрати/нестачі/пошкодження /псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження.

З представлених до суду накладних-вимог №Х-3300 від 29.08.2013р. на суму 87 763,30 грн. та №Х-3301 від 29.08.2013р. на суму 154 913,55 грн. на відпуск (внутрішнє переміщення) вбачається, що вартість товару, перевезення якого здійснював відповідач 1, становила 242 676,85 грн.

Наразі, господарським судом прийнято до уваги пояснення представника позивача про те, що при оформленні наведених документів було допущено помилку, а дійсна вартість вантажу, становила 237 183,43 грн.

Одночасно, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/3436/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про стягнення збитків в розмірі 237 183,43 грн.

Рішенням від 20.05.2014р. господарського суду міста Києва, яке залишено в силі постановою від 26.08.2014р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 01.10.2014р. Вищого господарського суду України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» було задоволено в повному обсязі та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» грошові кошти в сумі 237 183,43 грн. та судовий збір в розмірі 4743,67 грн.

У наведених судових актах встановлено, різниця в первинних документах щодо вартості вантажу викликана помилками в програмному забезпечені позивача (зокрема, при округленні ціни окремих товарних позицій номенклатури товарів). Отже, загальна вартість вантажу, передана до перевезення Товариству з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», становила 237 183,43 грн.

У вказаних судових актах також було встановлено повну втрату товару під час його перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс».

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 20.05.2014р. господарського суду міста Києва по справі №910/3436/14, яке залишено в силі постановою від 26.08.2014р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 01.10.2014р. Вищого господарського суду України, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що загальна вартість товару, втраченого протягом здійснення перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», становила 237 183,43 грн.

Як свідчать матеріали справи, 04.07.2014р. на виконання рішення від 20.05.2014р. господарського суду міста Києва по справі №910/3436/14 було видано відповідний наказ.

На підставі означеного виконавчого документу постановою від 04.11.2014р. державним виконавцем Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві було відкрито виконавче провадження №45300247.

Представленим позивачем платіжним дорученням №852 від 12.01.2015р. на суму 241 927,10 грн. підтверджується, що боржником було сплачено грошові кошти у відповідності до рішення господарського суду по справі №910/3436/14.

Проте, з огляду на умови укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину, приймаючи до уваги межі відповідальності перевізника, які визначені вимогами чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є розмір збитків в сумі 237 183,43 грн., що підлягають відшкодуванню Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», як сума, що дорівнює вартості втраченого під час перевезення товару.

Включення Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» до заявленої до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» суми збитків судового збору, який було стягнуто в межах провадження по справі №910/3436/14 в розмірі 4743,67 грн., витрат на проведення виконавчих дій в сумі 150 грн. та виконавчого збору в сумі 24 192,71 грн. господарський суд вважає безпідставним, оскільки, як вказувалось вище, збитками є, в тому числі, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. Проте, всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів обов'язковості понесення таких витрат та неможливості їх уникнення.

До того ж, ст.246 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Тобто, враховуючи, що позивач знав про спричинення збитків Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» внаслідок неналежного виконання заявником своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, останній повинен був вчинити всі можливі дії для зменшення їх розміру, а у даному випадку здійснити відшкодування збитків у досудовому порядку, що не потягло б за собою витрат на оплату судового збору та проведення виконавчих дій.

Наразі, суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» та завданими Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» збитками полягає в тому, що у разі належного виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за договором №zop-428 від 01.08.2013р. в частині забезпечення збереження вантажу, у позивача, як експедитора у правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», не виник би обов'язок з відшкодування останньому вартості втраченого товару.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» про стягнення 266 289,81 грн. підлягають задоволенню частково на суму 237 183,43 грн.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» про стягнення 266 269,81 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін (ч.2 ст.16 Закону України "Про страхування").

Як свідчать матеріали справи, 23.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (страховик) було укладено договір №2020000319.12 страхування відповідальності транспортного оператора, предметом якого відповідно до п.1 розділу ІІІ є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України й пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань згідно договорів про надання транспортно-експедиторських послуг, відповідних конвенцій і законодавства, що застосовується до діяльності страхувальника.

У п.2 розділу ІІІ договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. зазначено, що застрахованою є відповідальність страхувальника при здійсненні наступних операцій: міжнародне експедирування вантажів автомобільним транспортом відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (Конвенція КДПВ 1956р.) і протоколу до цієї Конвенції від 1978р. (Секція А); внутрішньо-українське міжміське експедирування вантажів відповідно до діючого законодавства України про перевезення вантажів автомобільним транспортом (Секція - Б); експедирування вантажів авіаційним транспортом, включаючи довоз автомобільним транспортом до аеропорту відправлення та перевалка і зберігання на терміналі аеропорту, а також експедирування контейнерних вантажів морськими водними шляхами згідно умов відповідних міжнародно-визнаних конвенцій та діючого законодавства, що застосовується у конкретних випадках до етапу транспортування (Секція В); експедирування контейнерних вантажів морськими водними шляхами згідно до умов відповідних міжнародно-визнаних конвенцій та діючого законодавства, що застосовуються у конкретних випадках до етапу транспортування (Секція С).

Датою початку дії договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. є 23.04.2013р., а датою закінчення є 22.04.2014р.

У розділі ІV договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. визначено перелік страхових випадків.

Пунктом 1.2 розділу VІ договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. передбачено, що загальна страхова премія становить 185 000 грн.

Відповідальність страховика за ризиком втрата й/або пошкодження вантажу по секції А становить 1 200 000 грн., але не більше 8,33 XDR за один кг брутто ваги пошкодженого, зіпсованого або втраченого вантажу; по секції Б - 800 000 грн., по секціям В і С - 3 000 000 грн., але не більше ліміту за один кг брутто ваги ушкодженого, зіпсованого або втраченого вантажу, встановленого згідно застосовуваних у конкретному випадку до відповідного етапу експедирування міжнародно-визнаних Конвенцій та діючого законодавства; всіх секцій при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт - 400 000 грн.

Територією страхування за автомобільним транспортом є країни Європи й Азії, Прибалтійські держави, Україна, Російська Федерація та інші країни СНД (розділ ІІ договору №2020000319.12 від 23.04.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2020000319.12 від 23.04.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних цивільних прав та обов'язків зі страхування.

За змістом ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» та ст.990 Цивільного кодексу України здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За приписами ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 1.1 розділу ІV договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. встановлено, що страховим випадком за договором є виникнення відповідальності страхувальника: за збитки, що виникли в результаті неналежного виконання зобов'язань, які виникають із договорів про надання своїх послуг з обробки вантажів і відповідних конвенцій і законодавства, що застосовується до діяльності страхувальника, а саме: за збитки в результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу внаслідок:

- дорожньо-транспортної пригоди;

- крадіжки вантажу;

- намокання вантажу;

- пожежі;

- недотримання температурного режиму транспортування, операцій з обробки вантажу на території транзитних складів субпідрядниками страхувальника, а саме при здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт та при переміщенні розвантаженого вантажу на складі.

У розділі VІІІ укладеного між позивачем та відповідачем 2 правочину визначено умови здійснення страхового відшкодування. Зокрема, зазначено, що при настанні події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник зобов'язаний:

- негайно, як тільки про це стане відомо, сповістити про це страховика;

- керуватись наданими страховиком інструкціями та вжити всі можливі та розумні заходи для запобігання або зменшення шкоди;

- у випадку, коли сповістити контактних осіб немає можливості (не відповідають на телефонний дзвінок), страхувальник самостійно докладає всіх зусиль до фіксування у відповідних документах всіх обставин, що спричинили настання випадку та всіх наслідків настання даного випадку. При цьому, інформування контактних осіб повинно відбутися, як тільки буде можливість це зробити;

- в разі виявлення страхувальником ознак вчинення протиправних дій третіх осіб направлених на знищення або пошкодження, або заволодіння товарно-матеріальними цінностями під час здійснення перевезення вантажів страхувальник повинен також сповістити про скоєний злочин до найближчого органу або підрозділу органу внутрішніх справ або проконтролювати звернення до відповідних органів своїм субпідрядником;

- зберегти всі пошкоджені чи замінені замки і пломби транспортного засобу (у випадку їх наявності) для їх наступного освідчення аварійним комісаром, експертом чи представником страховика;

- в будь-якому випадку страхувальник повинен зберегти пошкоджений вантаж у тому вигляді, в якому він опинився після зазначеного випадку до огляду його страховиком, або його представниками, якщо страховик виявив бажання здійснити такий огляд. страхувальник має право змінювати картину збитку тільки тоді, коли це зумовлено вимогами безпеки, зменшенням розміру шкоди та за згодою страховика;

- після надходження повідомлення про випадок, що містить ознаки страхового, страховик приймає рішення щодо необхідності виклику незалежних сюрвеїв/ оцінювачів/ експертів/ відповідних фахівців для визначення причин та розміру збитку з подальшою оплатою їхніх послуг згідно умов договору страхування. У разі, якщо страхувальник сам, без погодження зі Страховиком, здійснив виклик вищезазначених фахівців, або здійснив інші витрати - страховик залишає за собою право відмови у відшкодуванні таких витрат;

- надати страховику або його представникам можливість проводити огляд та обстеження пошкодженого вантажу та місця події, розслідування стосовно причин настання страхового випадку та розміру збитку, приймати участь у заходах для зменшення розміру збитку та рятуванню застрахованого вантажу;

- у випадку, якщо страхувальник дізнався про таку подію через деякий час після її виявлення - він повинен прикласти максимальних зусиль щоб його наступні дії були якомога наближені до вищезазначених положень на скільки це можливо;

- по формі додатку №3 до договору оформити повідомлення про випадок, що має ознаки страхового не пізніше ніж за три робочі дні з моменту його настання. Заповнена форма направляється на факс у відділ врегулювання логістичних збитків або на електронні адреси представників страхувальника, з подальшим наданням оригіналу даного повідомлення;

- направити письмову вимогу (рекламацію) до осіб винних у заподіянні збитку;

- до заяви про виплату страхового відшкодування страхувальник повинен прикласти документи, передбачені правилами й інструкцією страховика, що є невід'ємною частиною договору, а саме документи, що підтверджують настання страхового випадку, розмір збитку, забезпечення прав регресу й суброгації: документи, отримані від заявника претензії в обґрунтування вимог до страхувальника; товарно-транспортні документи, по яких відбулась повна або часткова нестача чи пошкодження вантажу; договір про надання транспортно-експедиторських послуг (при наявності); документи, що підтверджують вартість вантажу; акти огляду вантажу; акти приймання-передачі вантажу; акт недостачі (у випадку наявності); обґрунтована претензії від уповноваженої особи з розрахунком розміру збитку; документи, які підтверджують факт настання події, що призвела до втрати або пошкодження вантажу; протокол і постанова у справі про дорожньо-транспортну пригоду (ДТП).

Проте, наразі, у суду відсутні підстави вважати, що збитки в розмірі 266 269,81 грн., заявлені позивачем до відшкодування з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» як страховика за договором №2020000319.12 від 23.04.2013р., було завдано саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 29.08.2013р. При цьому, судом враховано наступне.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» з повідомленням б/н від 29.08.21013р. про настання події, що має ознаки страхового випадку. Вказану заяву було отримано відповідачем 2 30.08.2013р., про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції на супровідному листі №30/08 від 30.08.2013р.

31.08.2013р. на замовлення Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було проведено інспектування - візуальну оцінку стану товарно-матеріальних цінностей та визначення кількості пошкодженого товару.

За наслідками проведення оцінки було складено звіт №276-09-13 від 31.08.2013р., в якому зазначено, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 29.08.2013р., була необхідність заміни транспортного засобу. Внаслідок дорожньо-транспортної події, яка сталась в процесі перевезення вантажу, частина товару не була доставлена на адресу вантажоотримувача. Під час інспекції не було можливості здійснити точний підрахунок кількості доставленого, в тому числі, непошкодженого товару. Частина вантажу не була пошкоджена, решта мала недоліки. При огляді товару встановлено, що його можна розподілити на три групи, а саме: пошкодження упаковки з доступом до вмісту; упаковка товару забруднена, без доступу до вмісту; упаковка товару не пошкоджена, не забруднена, відсутній доступ до вмісту.

У заключній частині висновку зазначено, що представлений на огляд вантаж часткового не відповідає змісту товарно-транспортних накладних №Х-000003700 від 29.08.2013р., №Х-000003699 від 29.08.2013р., мається часткова недостача та пошкодження вантажних місць.

Одночасно, судом вже зазначалось, що листом №30-08/13 від 30.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про вчинення вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди. У вказаному повідомленні зазначено, що з огляду на пошкодження напівпричіпу, вантаж частково розсипався на дорозі.

З акту б/н від 31.08.2013р., складеного сумісно представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро» при прийманні товару вантажоотримувачем у місті доставки, вбачається, що при прийманні товару було виявлено повну невідповідність вантажу стандартам якості, зокрема, виявлено пошкодження пакування, порушення герметичності тари, у продукції відсутній товарний вид, розірвано пакети, товар деформовано, забруднено.

Одночасно, суд зазначає, що у матеріалах справи наявний протокол б/н від 30.08.2013р. огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, складений Новомосковським Головним відділенням ГУМВС України в Дніпропетровській області, в якому відомостей, що б свідчили про повну втрату (висипання) вантажу, який містився у автомобілі DAF, державний номер АІ 5796 ЕС з причепом номер АІ 6884 ХО, не має.

При цьому, судом прийнято до уваги, що у всіх наявних в матеріалах справи документах, що були складені за наслідками огляду вантажу у місці його розвантаження, зазначено про те, що частина товару була забруднена, що не виключає обставин стосовно його придатності, а висновок №О-809 від 14.02.2014р. Торгово-промислової палати Криму, в якому значиться про втрату 100% товару, складено через півроку після здійснення перевезення.

Тобто, з аналізу наведених вище документів у їх сукупності, у суду відсутня можливість достеменно встановити, що втрата всього вантажу сталась саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалами по розглядуваній справі господарським судом неодноразово витребовувались у позивача докази на підтвердження того, що збитки, спричинені вантажу, були завдані саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 29.08.2013р. в момент здійснення відповідачем 1 перевезення за договором №zop-428 від 01.08.2013р.

Проте, в процесу розгляду справи позивачем таких доказів до матеріалів справи не представлено, а наявні у справі документи містять суперечливі дані, які не дозволяють суду дійти однозначного висновку про понесення позивачем збитків в заявленому до стягнення розмірі внаслідок настання страхового випадку, передбаченого договором №2020000319.12 від 23.04.2013р.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності в матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що відповідальність позивача, як експедитора, виникла саме внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди, чи будь-якого іншого випадку, що за умовами договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. є страховим.

Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язок виплатити страхове відшкодування умовами договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. та нормами чинного законодавства України пов'язано саме з настанням страхового випадку, суд дійшов висновку про доказову необґрунтованість та безпідставність позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» та відсутність підстав для їх задоволення.

Заява відповідача 2 про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволені позову до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна».

Стосовно солідарного стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» та Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» суд також зазначає наступне.

За приписами ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачем 1 виникли на підставі договору №zop-428 від 01.08.2013р. перевезення, а відносини з відповідачем 2 - на підставі договору №2020000319.12 від 23.04.2013р. страхування відповідальності транспортного оператора.

Наразі, суд зауважує, що ані умовами вказаних правочинів, ані нормами чинного законодавства не передбачено виникнення солідарного обов'язку у страховика, який застрахував відповідальність фактично постраждалої особи, та у суб'єкта, який винний у спричиненні збитків.

Таким чином, з огляду на наведене вище, суд вважає необґрунтованим стягнення збитків солідарно з відповідача 1 та відповідача 2.

Заява б/н від 22.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», накладеного державним виконавцем виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, залишена судом без задоволення з огляду на наступне.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору та зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, позивачем не наведено, а судом не встановлено зв'язку між обраним заявником заходом забезпечення позову та предметом спору.

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

При розподіленні судових витрат, судом встановлено, що всупереч приписам ст.4 Закону України «Про судовий збір» позивачем судовий збір в сумі 1827 грн. (1,5 розмірів мінімальної заробітної плати) за подання заяви про забезпечення позову сплачено не було.

У відповідності до п.2.22 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), внаслідок чого суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із ст.49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на висновки суду стосовно відсутності підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про забезпечення позову, господарський суд зазначає, що судовий збір в розмірі 1827 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Одночасно, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 1340,14 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №967 від 21.01.2015р., підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, здійснивши перерахунок надлишково сплаченого та невнесеного до Державного бюджету України судового збору, суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» підлягає стягненню на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 486,86 грн.

Судовий збір в сумі 5225,40 грн. за подання позовної заяви згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача та відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам.

Одночасно, за приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи скасування судом касаційної інстанції рішень попередніх інстанцій, суд дійшов висновку, що судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг також підлягає розподіленню між позивачем та відповідачем 1 пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», м.Київ задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс» (03110, м.Київ, Солом'янський район, вул.О.Пироговського, буд.4-А, ЄДРПОУ 32692465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Олеся Гончара, буд.57Б, ЄДРПОУ 35007717) збитки в розмірі 237 183,43 грн. та судовий збір в сумі 9487,34 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-транс», м.Київ відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Олеся Гончара, буд.57Б, ЄДРПОУ 35007717) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 486,86 грн.

У судовому засіданні 19.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.08.2015р.

Суддя М.О.Любченко