Рішення № 49113104, 25.08.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/133/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2015 Справа № 908/3945/15

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретарі Корогод Ю.О.

За участю представників: від позивача ОСОБА_1, довіреність від 15.01.2015 р.; від відповідача не зявився.

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 908/3945/15,

за позовом: Приватного підприємства Драг (69063, АДРЕСА_1, скорочено ПП Драг);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич (72252, Запорізька область, Веселівський район, с. Білоріцьке, пров. Молодіжний, буд. 1-А, скорочено ТОВ Агрофірма Славутич);

про стягнення суми,

Сутність спору:

Приватним підприємством Драг заявлено позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич про стягнення 72960 грн. основного боргу, 3807,91 грн. 3% річних та 45745,92 грн. інфляційних втрат за контрактом № 19 від 24.04.2013 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.07.2015 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3945/15, якій присвоєно номер провадження 34/133/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 22.07.2015 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2015 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 12.08.2015 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.08.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 25.08.2015 р.

Підставою для звернення з позовом Приватне підприємство Драг зазначало неналежне виконання відповідачем зобовязань за контрактом № 19 від 24.04.2013 р., а саме порушення строків та порядку внесення оплати за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 72960,00 грн. Враховуючи положення договору та норми чинного законодавства позивачем нараховані до стягнення 3% річних у розмірі 3807,91 грн. та інфляційні втрати у розмірі 45745,92 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП Драг посилається на ст.ст. 22, 526, 623, 625 ЦК України, ст.ст. 193, ГК України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 49, 54, 55, 64 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, висловив пояснення в обґрунтування своєї позиції та відповів на поставлені судом питання.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич, в судове засідання не зявився, надав 25.08.15 р. до канцелярії суду відзив, в якому заперечив частково проти позову. Зокрема, відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 72960,00 грн., однак вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційні втрат вважає безпідставними, оскільки основним та єдиним видом діяльності ТОВ Агрофірма Славутич є вирощування та реалізація сільськогосподарських культур, тому прибуток від реалізації продукції є основним джерелом сплати зобов'язань Відповідача перед кредиторами та пов'язаний з рівнем виробництва сільськогосподарської продукції (урожайністю сільськогосподарських культур), що в свою чергу залежить від природних факторів. Так, протягом 2013 - 2014 років ТОВ Агрофірма Славутич зазнало впливу несприятливих природно - кліматичних умов (визнаних Торгово-промисловою палатою форс-мажором) та понесло збитки не загальну суму 736000 грн. Протягом 2014 року ТОВ Агрофірма Славутич зазнало впливу несприятливих агрометеорологічних умов, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур, підтверджені висновком Торгово-промислової палати № 665 від 26.09.2014 року. Таким чином, відповідач не міг виконати належним чином зобов'язання, в частині оплати основного боргу позивача внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які підтверджені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України та не несе відповідальності за часткове невиконання обов'язків по договору. Крім того, про наявність висновків ТПП України про настання форс - мажорних обставин відповідач повідомляв позивача листом № 144 від 06.10.2014 року.

За клопотанням представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

24.04.2013 р. ПП «Драг» (постачальник, позивач) та ТОВ Агрофірма Славутич (покупець, відповідач) уклали контракт № 19 (надалі контракт).

Згідно з п. 1.1. контракту постачальник зобов'язується поставити засоби хімізації рослин, іменовані надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості та за ціною згідно відвантажувальних накладних.

Відповідно до п. 2.1. контракту ціна продукції та асортимент продукції, поставленої за цим договором, вказується в відвантажувальних накладних.

Загальна сума контракту становить 72960,00 грн. (п. 2.3. контракту).

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що покупець повинен провести оплату у розмірі 100 % поставленого товару не пізніше 01 жовтня 2013 р.

Пунктом 3.2. контракту передбачено, що датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній.

Даний контракт вступає в дію з моменту його підписання і діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами (п. 10.1. контракту).

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, контракт по даній справі є договором поставки.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 контракту № 19 покупець зобовязується оплатити 100 % від загальної суми контракту не пізніше 01.10.13 р.

Як вбачається з матеріалів справи видаткової накладної № 19 від 24.04.2013 року на загальну суму 72960 грн. Приватне підприємство «Драг» поставило на адресу ТОВ Агрофірма Славутич «Харнес» у кількості 760 літрів, за ціною 80 грн. за літр без ПДВ на загальну суму 72960 грн. з ПДВ.

В порушення своїх зобов'язань відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар у визначений строк, основна заборгованість за контрактом № 19 становить 72960 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Станом на дату прийняття даного рішення відповідачем не надано доказів погашення боргу, отже вимоги про стягнення 72960,00 грн. є обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 45745,92 грн. заборгованості внаслідок інфляційних процесів за період: листопад 2013 р. - квітень 2015 р. та 3 % річних за період: з 02.10.2013 р. по 28.06.2015 р. у розмірі 3807,91 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що 3% річних розраховано вірно. Розмір інфляції за розрахунком суду становить 52847,60 грн. Отже, інфляційні втрати та 3 % річних стягуються в межах заявлених сум.

Заперечення відповідача щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних суд відхиляє з наступних причин.

За умовами п. 9.3 контракту сторона, для якої виникли обставини форс-мажору, повідомляє в письмовій формі за факсом партнера в десятиденний строк з моменту настання таких обставин. Факт настання форс-мажору повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати країни.

Пунктом 9.1 контракту передбачено, що жодна із сторін не несе відповідальності за обставини у зв'язку з даним контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс-мажору, на весь період дії таких обставин.

Суд зазначає, що в даному позові відповідачем не пред'являються до стягнення штрафні санкції, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а лише 3% річних та інфляційні втрати, які за своїм змістом є компенсацією втрат кредитора від знецінення грошових коштів за період прострочення оплати боргу.

На це також звертає увагу Вищий господарський суд України у пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в якому зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Контрактом не передбачено відтермінування виконання основного зобовязання на період дії обставин непереборної сили, яке б зумовило відстрочення дати порушення зобовязання.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В цьому контексті необхідно довести прямий причинно - наслідковий зв'язок між настанням обставини непереборної сили і неможливістю виконати зобов'язання саме через цю обставину.

Позивачем не доведено неможливості виконання зобовязань за контрактом взагалі.

Натомість, матеріалами справи вказаний факт не підтверджується. В актах від 01.07.2013 р. і від 16.08.2013 р., 15.08.2014 р., затверджених Управлінням агропромислового розвитку Веселівської РДА, йдеться про загибель 50 %, 90 % врожаю, але ж не про повну загибель врожаю. Крім того, відповідачем не доведено відсутність інших майнових активів, ніж зібраний врожай за період: 2013-2014 роки, як то рухоме, нерухоме майно, доходи попередніх періодів, тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, надані відповідачем висновки Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі та заборгованості внаслідок інфляційних процесів є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" (72252, Запорізька область, Веселівський район, с. Білоріцьке, пров. Молодіжний, буд. 1-А; ідентифікаційний код юридичної особи: 30896126) на користь Приватного підприємства "Драг" (69063, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код юридичної особи: 32585194) 72960 (сімдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, інфляційні витрати у розмірі 45745 (сорок п'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 3807 (три тисячі вісімсот сім) грн. 91 коп., 2450 (дві тисячі чотириста пятдесят) грн. 29 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 26.08.2015 р.

СуддяА.О. Науменко