Рішення № 49078822, 23.12.2010, Апеляційний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Богонюка М.Я.

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.

при секретарі Качмар М.Я.

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Управління Держкомзему у місті Львові та ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 1 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Львівського міського управління земельних ресурсів, Львівської регіональної філії державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру», з участю третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання державного акту на право власності на землю недійсним,-

в с т а н о в и л а:

Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та видачу нового державного акту на землю. В обгрунтування своїх вимог посилаються на те, що ОСОБА_2 подарував частину будинку своїм дочкам. Під час продажу 3/8 частини будинку ОСОБА_4 продавець ОСОБА_8 та ОСОБА_2 приховали ту обставину, що земельна ділянка біля будинку ними приватизована. Між співвласниками будинку укладено договір про порядок користування будинком. У цьому договорі також визначено порядок користування земельною ділянкою біля будинку. Договір підписаний власниками і нотаріально посвідчений. Оскільки змінились співвласники будинку, позивачі просять визнати державний акт на право власності на землю недійсним та видати новий державний акт особам, які на даний час є власниками будинку.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 1 жовтня 2009 року та додатковим рішенням цього суду від 17 лютого 2010 року позов задоволено. Зобовязано Львівську міську раду в особі Львівського міського відділу Львівської міської, ради, Львівське міське управління земельних ресурсів та Львівську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» видати Державний акт на право приватної власності на землю новим співвласникам будинку, розташованого в м.Львові по вул. Академіка Лазаренка, 21, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, пропорційно часток права власності на будівлю та споруди, визначених договорами купівлі-продажу, дарування часток будівлі та договором про порядок користування будинком між співвласниками. Проведено розподіл судових витрат.

Рішення оскаржили Управління Держкомзему у місті Львові та ОСОБА_2

В апеляційній скарзі Управління Держкомзему у місті Львові посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. До повноважень Управління не входить видача державних актів про право власності на землю. Розробку технічної документації зі складання державного акта здійснюють ліцензовані організації субєкти господарювання. Заповнення державних актів виконує державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Структурними підрозділами вказаного підприємства видаються державні акти. Управління є органом виконавчої влади і не має ліцензії на проведення відповідних робіт. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині покладення обовязку на видачу державного акту.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення Франківського районного суду м.Львова ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стали співвласниками будинку після приватизації земельної ділянки біля нього. Тому у них не виникає права на оскарження рішення від 26 грудня 1997 року. Суд не встановив власників земельної ділянки та статусу такої. Підстави для припинення права власності ОСОБА_2 на землю відсутні. Суд вийшов за межі позовних вимог. Право на земельну ділянку не переходить до набувача будинку автоматично. Такий перехід можливий внаслідок укладення цивільно-правових угод. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, оскільки суд першої інстанції зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості позовних вимог; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому з висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд всупереч вимогам ст.ст. 57, 212 ЦПК України не дав оцінки доводам представників відповідачів та третіх осіб про те, що земельна ділянка біля будинковолодіння, яке належить позивачам, перебуває у власності інших осіб. Право власності на цю ділянку не припинене та не перейшло до інших осіб у встановленому порядку.

Згідно зі ст. ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень.

Встановлено, що на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 771 від 26 грудня 1997 року (наказ № 351 від 30 жовтня 1997 року) ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га та надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0115 га для обслуговування житлового будинку № 21 на вулиці Акад. Лазаренка у місті Львові. Про це їм видано державні акти від 11 травня 1998 року (серія ЛВ № 20506003 і П-ЛВ № 000752, 20506003-1 (а.с.22-23).

3 березня 1998 року ОСОБА_9-Д.К. продала належну їй 1/8 частину вказаного будинку з відповідними господарськимми спорудами ОСОБА_10, що стверджується відповідним договором купівлі-продажу. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 19 вересня 2007 року після смерті ОСОБА_10 власником цього майна в порядку спадкування стала ОСОБА_5 (а.с.26-27).

24 січня 2002 року ОСОБА_11 продав ОСОБА_3 ? частину житлового будинку з господарськими спорудами. Між продавцем і покупцем укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений нотаріально. (а.с.29). На підставі вказаного договору 4 лютого 2002 року покупцеві видано реєстраційне посвідчення на ? частину будинку (а.с.30).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 червня 2002 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_4 3/8 будинковолодіння № 21 на вулиці Академіка Лазаренка у місті Львові (а.с.32-33).

Цього ж дня між співвласниками будинковолодіння № 21 на вулиці Акад. Лазаренка у місті Львові ОСОБА_2К (1/4), ОСОБА_4 (3/8), ОСОБА_3 (1/4), ОСОБА_12 (1/8) укладено нотаріально посвідчений договір користування будинковолодінням та земельною ділянкою площею 1444,2 кв. м, на якій розміщені будівлі (а.с.44). Вказаний договір не є підставою для виникнення права власності на земельну ділянку. Підстави виникнення цивільних прав передбачені ч.4 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час укладення вказаного договору.

ОСОБА_2 16 травня 2007 року подарував належну йому 1/8 частину зазначеного вище будинковолодіння ОСОБА_6 (а.с.35-36). 12 липня 2007 року ОСОБА_2 1/8 частину вказаного будинку подарував ОСОБА_7 (а.с.38-39).

Щодо земельної ділянки, на якій розташований будинок № 21 з господарськими будівлями, цивільно-правові угоди не укладалися.

Припинення права власності та користування земельними ділянками передбачено ст.ст. 27,28 ЗК України в редакції 1992 року. Відчуження часток обєктів нерухомості не припиняє право власності на земельну ділянку, що не суперечить вимогам ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року.

Статтею 328 ЦК України, який є чинним, встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці обєкти, могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

На час розгляду справи судом співвласниками житлового будинку № 21 на вул.ОСОБА_12. Лазаренка є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 2002 року, а також ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 2007 року. Право власності на будинок до них перейшло на підставі цивільно-правових угод. Предметом таких угод не була земельна ділянка, яка рішенням органу місцевого самоврядування у 1997 році передана у власність та користування ОСОБА_9-Д.К., ОСОБА_8, ОСОБА_2 Право власності та користування ОСОБА_9-Д.К., ОСОБА_8 і ОСОБА_2 у визначену законом порядку не припинене.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 325 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що він здійснює на власний розсуд. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Колегія суддів, виходячи з аналізу доказів по справі, робить висновок, що з врахуванням заявлених позовних вимог, позов до задоволення не підлягає, оскільки вимоги направлені на позбавлення власників права на земельну ділянку, яке ними набуто у встановленому порядку, а також зобовязання видати державний акт на земельні ділянки іншим власникам без відповідної правової підстави. Співвласники будиноковолодіння не позбавлені можливості вирішити питання землекористування для обслуговування належного їм будинку шляхом укладення цивільно-правових угод, договорів, використання земельних ділянок шляхом встановлення сервітуту.

Оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1, ст.307, ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги Управління Держкомзему у місті Львові та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 1 жовтня 2009 року та додаткове рішення цього суду від 17 лютого 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Львівського міського Управління земельних ресурсів, Львівської регіональної філії державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_9-Д.К., ОСОБА_8 І ОСОБА_2; та зобовязання Львівської міської ради в особі Львівського міського відділу Львівської міської, ради, Львівського міського управління земельних ресурсів та Львівської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» видати Державний акт на право приватної власності на землю новим співвласникам будинку, розташованого в м.Львові по вул. Академіка Лазаренка, дім 21, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 пропорційно права власності на частки будівель і споруд, визначених договорами купівлі-продажу, даруванням та договором про порядок користування будинком між співвласниками.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: