Постанова № 49047444, 20.08.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.08.2015 справа №908/2539/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Марченко О.А. Скакун О.А., Радіонової О.О. Не з'явився; Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Запорізької області від11 червня 2015 р. (повний текст рішення підписано 19.06.2015р.) у справі№ 908/2539/15-г (суддя Мойсеєнко Т.В.) за позовом доДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область простягнення 17 066,40 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №908/2539/15-г позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область до Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 512,52грн. - пені, 26,76грн. - 3% річних, 1958,64грн. - інфляції - задоволені частково та з відповідача на користь позивача стягнуто пеню у розмірі 512,52грн., 3 % річних у розмірі 26,76грн., інфляції у розмірі 705,19грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область подана апеляційна скарга, в якій останній просить скасувати судове рішення в частині розподілу між сторонами суми судового збору у зв'язку з тим, що судом порушено та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник вважає хибним висновок місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 910,22грн. з огляду на виникнення судового спору через неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання, згідно якого останній просив суд розглянути справу без його участі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження у даній справі та про відкладення розгляду апеляційної скарги сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №908/2935/15-г; розглянувши доводи апеляційної скарги; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область та скасування рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №908/2539/15-г з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що 26.11.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та Донецьким регіональним центром з гідрометеорології (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди № 5896/2013 від 26.11.2013 р. нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до п.1.1 договору, Об'єктом оренди є нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 204,7 кв.м. на першому та другому поверхах адміністративної будівлі житлового комунального господарства порту (реєстровий номер 01125755.1.МЯФМШК504) (далі - майно), які розташовані за адресою: м.Маріуполь, пр. Луніна, 5 та знаходиться на балансі Маріупольської філії ДП "Адміністрація морських портів України".

Згідно з п. 5.11 договору оренди орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю та витрат зі сплати податку на землю.

Відповідно до акту приймання - передачі від 26.11.2013 р. орендоване майно передано відповідачу за актом приймання-передачі.

Згідно з договорами №1, №2, №3 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5896/2013 від 26.11.2013р. сторонами продовжувалась дія вказаного договору. Договором № 4 від 22.01.2015 р. строк дії вказаного договору продовжено до 31.12.2015 р.

На виконання умов даного договору оренди між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі начальника Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація, позивач) та Донецьким регіональним центром з гідрометеорології (відповідач) укладено договір № 323-П-МАФ-14 від 31.12.2014 р., за умовами якого відповідач зобов'язується своєчасно відшкодовувати позивачу витрати, пов'язані з утриманням орендованих приміщень (далі - приміщення), загальною площею 204,7 кв.м., на першому та другому поверхах адміністративної будівлі житлового комунального господарства порту, а саме: сплату земельного податку, постачання електроенергії, теплової енергії, водоспоживання та скидання стоків в міську каналізацію (надалі по договору - витрати), за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Згідно з п. 1.2 договору вказані витрати здійснюються для приміщень, які знаходяться у будівлі за адресою: пр. Луніна, 5, м. Маріуполь, Донецька область.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що відшкодування витрат здійснюється на підставі підписаних сторонами актів на відшкодування витрат, протягом десяти банківських днів з моменту надання адміністрацією оригіналів рахунків.

У пунктах 2.3 - 2.6 договору також погоджено, що відповідно до витрат, які визначені в п.1.1 цього договору, сторони щомісячно складають акти на відшкодування витрат. Витрати адміністрації визначаються розрахунком адміністрації на підставі діючих тарифів на комунальні послуги, а також надбавок, що зумовлюються вартістю витрат адміністрації, пов'язаних з передачею цих послуг через мережі постачальника, які знаходяться у користуванні адміністрації (надалі - мережі). Розмір відшкодування витрат адміністрації з податку на землю розраховується пропорційно кількості одиниць площі оподаткування земельної ділянки, які використовуються Донецьким регіональним центром з гідрометеорології. Розрахунки сум витрат проведені у додатках № № 1, 2, 3, 4 до цього договору, які є його невід'ємними частинами, без урахування ПДВ. Нарахування ПДВ здійснюється згідно з діючим законодавством України. У випадках, коли витрати мають сезонний характер, між сторонами складається акт у місцях, в яких були здійснені витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору про відшкодування витрат сторонами підписані двосторонні акти на відшкодування витрат, пов'язаних з електро -, водо -, теплозабезпеченням та послугами водовідведення орендованого приміщення за січень та лютий 2015 року, а також акти на відшкодування витрат зі сплати земельного податку за вказані місяці.

На підставі зазначених актів позивачем виставлені рахунки № 157 від 31.01.2015 р. на суму 6529,52 грн. з ПДВ та № 357 від 28.02.2015 р. на суму 8038,96 грн. з ПДВ.

Докази вручення вказаних рахунків позивач підтверджує "переліками рахунків, наданих клієнтам", копії яких залучено до матеріалів справи.

Як встановлено господарським судом, в порушення умов договору №323-П-МАФ-14 від 31.12.2014 р. на відшкодування витрат МФ ДП "Адміністрація морських портів України", пов'язаних з утриманням орендованого приміщення, відповідач не оплатив витрати позивача, пов'язані з електро -, водо -, тепло - забезпеченням та послугами водовідведення орендованого приміщення, а також витрати по сплаті земельного податку за січень-лютий 2015 року в загальній сумі 14568,48 грн. За прострочення строків оплати витрат позивачем нарахована пеня в сумі 512,52 грн., 3% річних в сумі 26,76 грн. та інфляційні втрати в сумі 1958,64 грн. за період з 26.02.2015р. по 06.04.2015 р.

В процесі розгляду справи, позивач звернувся до господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої, у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу в сумі 14568,48 грн., просив стягнути суму пені у розмірі 512,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 1958,64 грн. та 3% річних у розмірі 26,76 грн.

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що Донецький регіональний центр з гідрометеорології несе відповідальність за несвоєчасне внесення плати за цим договором - у розмірі суми боргу, скоригованого на індекс інфляції за час прострочення (враховуючи день погашення зобов'язання), трьох відсотків річних від простроченої суми, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на момент виникнення зобов'язання) - за кожен день прострочення платежу.

За прострочення оплати рахунків № 157 від 31.01.2015 р. та № 357 від 28.02.2015 р. позивачем нараховано до стягнення суму пені в розмірі 512,52 грн.: за період з 26.02.2015 р. по 06.04.2015 р. - в сумі 406,80 грн. та за період з 30.03.2015 р. по 06.04.2015р. - в сумі 105,72 грн.

Враховуючи викладене, перевіривши наданий Позивачем рахунок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо правомірності стягнення з Відповідача на користь позивача пені в межах заявлених позовних вимог в розмірі 512,52 грн.

Одночасно, Позивач просив суд стягнути з Відповідача три відсотки річних у розмірі 26,76 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 958,64грн.

Відповідно до приписів ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 26,76 грн. за період з 26.02.2015р. по 06.04.2015р. (за рахунком №157 від 31.01.2015р.) та за період з 30.03.2015р. по 06.04.2015р. (за рахунком №357 від 28.02.2015р.), а також інфляційних нарахувань за зазначені вище періоди у розмірі 1958,64грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зв'язку з невірним арифметичним розрахунком позивачем суми інфляційних втрат.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи того факту, що відповідач своїх зобов'язань за договором № 323-П-МАФ-14 від 31.12.2014 р. належним чином не виконав, а саме: невчасно відшкодував позивачу витрати, пов'язані з утриманням орендованих приміщень у встановлений договором строк, апеляційна інстанція визнає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних, суми інфляційних втрат у визначеному судом першої інстанції розмірі.

При прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд Запорізької області виходив з невірного арифметичного розрахунку позивачем суми інфляційних втрат, з чим, як зазначено вище, погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду.

При цьому, за результатами розгляду позову, господарський суд, посилаючись на ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно задоволеним позовним вимогам здійснив розподіл судових витрат між сторонами та стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 910,22грн., з чим погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, у процесі розгляду спору, 08.06.2015р., від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній повідомляв про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 14 568,48грн. та просив суд стягнути з відповідача 2 497,92грн., з яких: 512,52грн. - пеня, 3 % річних 26,76грн., інфляційних нарахувань 1958,64грн.

Зазначена заява прийнята місцевим господарським судом в порядку ст. 22 ГПК України та предметом позову у даній справі визначено стягнення суми у розмірі 2497,92грн., яка є новою ціною позову з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим суд першої інстанції розглядав спір та здійснював розрахунок судових витрат виходячи з нової ціни позову.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з такого:

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону).

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першоюцієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Тобто, у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачу відповідно до ухвали суду.

Посилання позивача на частину другу статті 49 Господарського процесуального кодексу України не приймається колегією суддів у якості безспірного доводу, оскільки відповідно до цієї норми процесуального права передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо невірно застосованих норм діючого законодавства судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015р. у справі №908/2539/15-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Маріуполь, Донецька область - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2015 р. у справі №908/2935/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 20.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Скакун О.А.

Радіонова О.О.