Ухвала суду № 49038756, 19.08.2015, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №591/4244/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1451/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В. , Рибалки В. Г.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 червня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5

про визнання недійсним договору позики, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 17 червня 2015 року відмовлено в позові ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Всі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до обґрунтувань позовної заяви. ОСОБА_3 вказує, що спірний договір позики є удаваним, таким, що приховує інший правочин, а саме: договір купівлі-продажу мікроавтобуса MERCEDES-BENZ, 313 CDI Sprinter, д.н. НОМЕР_1, зазначене підтверджується фотокопією тимчасового талону та показаннями свідків.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, а представник ОСОБА_4 ОСОБА_7 заперечувала проти них, вважала рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 лютого 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 36000 доларів США та зобовязався їх повернути протягом трьох років рівними частками, що становить 1000 доларів США на місяць. На підтвердження укладення вказаного договору позики ОСОБА_3 власноручно написав розписку від 11 лютого 2011 року.

ОСОБА_3 на виконання умов вищезазначеного договору позики повернув вказаний борг ОСОБА_4 частинами на загальну суму 10000 доларів США.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та стягнення боргу, позов задоволено частково.

Розірвано договір позики від 11 лютого 2011 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 - борг в сумі 207818 грн., три проценти річних в сумі 5746 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. та 2795,61 грн. судового збору.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 05 лютого 2014 року внесено виправлення в рішення суду та визначено до стягнення три проценти річних за період з 01 січня 2013 року по 02 грудня 2013 року в сумі 12007,90 грн.

Рішенням колегії суддів апеляційного суду Сумської області від 18 березня 2014 року, яке набрало законної сили, змінено вищевказане рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року та ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 05 лютого 2014 року про виправлення арифметичних помилок у рішенні суду в даній справі в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних та судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 три процента річних в сумі 5423,60 грн. та на відшкодування судового збору 2 132,41 грн.

В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Названими судовими рішеннями по суті встановлено, що ОСОБА_3 не доведено, що сторони договору позики від 11 лютого 2011 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчинили цей правочин для приховання договору купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ, 313 CDI Sprinter, д.н. НОМЕР_1.

Позивачем ОСОБА_3 не доведено, що його під час укладення договору позики від 11 лютого 2011 року було введено ОСОБА_4 в оману та, що фактично у даному випадку мав місце договір купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ, 313 CDI Sprinter, д.н. НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_5 та ним, а не договір позики укладений між ОСОБА_4 та позивачем.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Названі обставини доведено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тоді як ОСОБА_3 на порушення положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення договору позики відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України ОСОБА_3 власноручно написав розписку від 11 лютого 2011 року відповідно якої саме він отримав від ОСОБА_4 у позику грошові кошти в сумі 36000 доларів США та зобовязався їх повернути протягом трьох років рівними частками, що становить 1000 доларів США на місяць (а.с. 13).

Вказана розписка відповідає вимогам вищеназваних норм закону та підтверджує факт укладення договору позики. ОСОБА_3 в судових засіданнях визнавав факт написання ним власноручно цієї розписки.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року розяснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. N 1371 (1371-2009-п), документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою:

довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби;

копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;

акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;

митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

договір фінансового лізингу;

акт про проведений аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби.

Отже, для підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу необхідно надати належні письмові документи. Таких документів позивач не надав.

У розписці на підтвердження договору позики від 13 лютого 2011 року (а.с. 13) йдеться лише про грошові зобовязання, що витікають з договору позики, а саме, що ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 36000 доларів США та зобовязався їх повернути протягом трьох років рівними частками, що становить 1000 доларів США на місяць.

За таких обставин та враховуючи вищенаведені положення законів, колегія суддів вважає, що показання свідків та тимчасовий реєстраційний талон на автомобіль MERCEDES-BENZ, 313 CDI Sprinter, д.н. НОМЕР_1 не підтверджують позовні вимоги ОСОБА_3 щодо удаваності правочину (договору позики) від 11 лютого 2011 року.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

За таких обставин, матеріали №3993 про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом звернення ОСОБА_4, зареєстровані у ЖРЗПЗ №5829 від 12 серпня 2012 року, зокрема, письмові пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_3 та постанова про відмову у порушенні кримінальної справи від 13 серпня 2012 року не є належними доказоми того, що між сторонами на приховання договору купівлі-продажу автомобіля був укладений договір позики (а.с. 242-246).

У той же час, належними доказами, що підтверджують заперечення відповідачів проти позову є рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року та рішенням колегії суддів апеляційного суду Сумської області від 18 березня 2014 року (а.с. 69-71).

Також колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності ознак вчинення позивачем ОСОБА_3 спірного договору позики від 11 лютого 2011 року під впливом обману зі сторони відповідачки ОСОБА_4, оскільки позивачем не доведено сам факт обману та наявність умислу в діях відповідачки, як того вимагають положення ст. 230 ЦК України та розяснення п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року.

Інші доводи апеляційної скарги не мають юридичного значення, а тому не впливають на висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів також вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -

.