Постанова № 49030894, 17.08.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/2-а-3904/11

Провадження № 2-а/127/38/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2015 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ІщукТ.П.,

при секретарі Коваленко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_11 підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», про визнання незаконними дій та скасування рішень виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23.07.2009 року №1647 та від 28.12.2010 року №3006,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним рішення відповідача від 23.07.2009 року № 1647, від 28.12.2010 року №3006 та його скасування. Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2011 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права, а саме невиконання вимог ст. 171 КАС України.

25 червня 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали спільну заяву та просили визнати протиправним рішення виконкому Вінницької міської ради від 28.12.2010 року № 3006 та скасувати його. 01 липня 2014 року з позовною заявою про визнати дії відповідача незаконним та скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 28.12.2010 року №3006 звернувся ОСОБА_10, а 04 липня 2014 року з позовною заявою звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2014 року та від 09 липня 2014 року вищенаведені позовні вимоги обєднані в одне провадження.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2014 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучене Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго».

Ухвалою Вінницького міського суд Вінницької області від 26 січня 2015 року позовна заява ОСОБА_12 залишена без розгляду.

Оголошення про відкриття провадження у справі опубліковане в офіційному друкованому засобі масової інформації Вінницької міської ради - «Вінницька газета» (13 червня 2014 року №46-47 та 28 листопада 2014 року №96).

23 квітня 2015 року позивачі подали до суду узагальнюючу позовну заяву (а.с.106-111 т.3). Звертаючись до суду позивачі зазначили, що 23 липня 2009 року відповідач прийняв рішення №1647 «Про затвердження двоставкових тарифів на теплову енергію, опалення та одноставкових тарифів на підігрів води та гаряче водопостачаня для населення, що виробляється КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», яким встановлено плату за споживання теплової енергії для надання послуг з централізованого теплопостачання (при наявності приладів обліку) в розмірі 162,95 грн. за 1 Гкал і абонплату в розмірі 1,48 грн. за 1 кв. м. опалювальної площі квартири, яке не відповідає чинному законодавству. 14 грудня 2010 року НКРЕ своєю постановою №1851 затвердила КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» тариф на теплову енергію для населення в розмірі 296,44 грн. (з ПДВ) як одноставковий. 28 грудня 2010 року відповідач своїм рішенням № 3006 встановив вартість умовно-змінної частини в розмірі 190,07 грн. за 1 Гкал і умовно-постійну (абонплата) частину в розмірі 1,48 грн. за 1 кв. м. опалювальної площі квартири щомісячно на протязі року. Позивачі вважають, що затверджений відповідачем двоставковий тариф на тепло є завищеним, не відповідає одноставковому, хоча вони містять однакові складові витрат та при оплаті за послуги повинні бути абсолютно рівними. Відповідач при наявності постанови НКРЕ від 14 грудня 2010 року №1851, якою затверджено одноставковий тариф, своїм рішенням від 28 грудня 2010 року затвердив двоставковий тариф з централізованого теплопостачання без висновків Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області. При цьому вказували, що рішення не відповідає положенням чинного законодавства, зокрема, положенням Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», відповідач не наділений повноваженнями затверджувати вказані тарифи. Крім того, позивачі вказують на не проведення реєстрації оскаржуваного рішення в органах юстиції, що передбачено Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92. Оскаржувані рішення грубо порушують права і інтереси споживачів, які передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а саме: порушено принцип рівності сторін договору. Договір про надання послуг з централізованого опалення від жовтня 2009 року, розроблений КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», не відповідає типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2009 року № 933. За наведеного позивачі просять визнати незаконними дії відповідача та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 липня 2009 року №1647 та від 28 грудня 2010 року № 3006.

У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали на підставах, викладених в позовній заяві, просили їх задовольнити. Крім того зазначили, що оскаржувані рішення приймались відповідачем без проведення громадських слухань.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, мотивуючи тим, що орган місцевого самоврядування діяв в межах своїх повноважень та в порядку визначеному чинним законодавством. До компетенції виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу місцевого самоврядування, належить встановлення тарифів на послуги централізованого опалення, а НКРЕ в свою чергу встановлює тарифи на теплову енергію. Крім того, враховуючи постанову НКРЕ від 14 грудня 2010 року та зважаючи на використанням КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» двоставкового тарифу, рішенням відповідача було скориговано діючий тариф, що також передбачено п. 81 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. При цьому відмічав, що позивачі помилково ототожнюють «тариф на теплову енергію» та «тариф на надання послуг з централізованого опалення». Не погодився представник відповідача і з твердженням позивачів про неправомірність встановлення абонентської плати (умовно-постійної частини двоставкового тарифу) при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії, адже їх наявність жодним чином не унеможливлює використання двоставкового тарифу. Одночасно зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення №1647 від 23 липня 2009 року розрахунок витрат був перевірений Державною інспекцією з контролю за цінами у Вінницький області. При цьому також відмічав, що зазначені рішення не підлягають реєстрації в органах юстиції. Відповідач вважає також безпідставними посилання позивачів на порушення Закону України «Про захист прав споживачів», адже відповідач не належить до кола субєктів відносини між якими регулює зазначений закон. За наведеного просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначила, що населення, як кінцевий споживач отримує саме послугу з централізованого опалення та гарячого теплопостачання, тариф на яку затверджений оскаржуваними рішеннями відповідача, а не на теплову енергію як товар. Вважає, що відповідач при прийнятті рішення діяв в межах наданих повноважень. Крім того, вказала на те, що оскаржуваним рішенням від 28 грудня 2010 року №3006 тариф був скоригований, що передбачено Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, а наявність будинкового засобу обліку теплової енергії жодним чином не унеможливлює використання двоставкового тарифу. Також представник третьої особи вказувала, що будь яких дій відповідача, спрямованих на ухилення від розгляду пропозицій, які були б внесені за результатами громадських слухань не вбачається.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14, який є старшим інспектором Вінницького обласного територіального управління Антимонольного комітету України, суду пояснив, що відповідач затвердив двоставковий тариф на централізоване опалення не перевіривши розрахунки, які подало на затвердження КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго». Також свідок вказав на те, що ним було підготовлено доповідну на Антимонольний комітет України з приводу обґрунтованості розміру затвердженого двоставкового тарифу на постачання теплової енергії, натомість рішення з цього приводу досі не прийняте.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 липня 2009 року № 1647 «Про затвердження двоставкових тарифів на теплову енергію, опалення та одноставкових тарифів на підігрів води та гаряче водопостачання для населення, що виробляється КП ВМР «Вінницямісьтеплоенерго» затверджено двоставкові тарифи на теплову енергію, опалення та одноставкові тарифи на підігрів води та гаряче водопостачання для населення, що виробляється КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (а. с. 8, т. 1). Відповідно до зазначеного рішення розмір плати за споживання 1 ГКал теплової енергії для надання послуг централізованого опалення становить 162,95 грн., абонентська плата за 1 кв. м. опалювальної площі у місяць упродовж року становить 1,48 грн. (а. с. 8-9, т. 1).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції станом на 23 липня 2009 року), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 13, 20 Закону України «Про теплопостачання» ( в редакції яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідача, а саме станом на 23 липня 2009 року), до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, і встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання тепловоїенергії.

Тобто, станом на 23 липня 2009 року саме відповідачеві законодавством надані повноваження встановлювати тарифи на комунальні послуги, які надаються підприємствами комунальної власності територіальної громади, яким є КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».

Зазначаючи про незаконність дій відповідача щодо прийняття рішення відповідача від 23 липня 2009 року № 1647, позивачі вказують на неправомірність запровадження саме двоставкового тарифу, який в свою чергу, на думку позивачів, є економічно необґрунтованим.

Суд звертає увагу, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.01.2000 року №30-р Держбуд, Мінекономіки, Мінфін, Держспоживзахист, Мінюст було зобовязано розробити Правила розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та воду.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 08.09.2000 року №191, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.2000 року за №776/4997, було затверджено Правила розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію. Відповідно до положень цих Правил, двоставковий тариф - це тариф на послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії (п.1.4 Правил). Плата за одиницю приєднаного теплового навантаження включає в себе умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії. Плата за фактичний обєм спожитої енергії компенсує умовно-змінну частину витрат теплопостачальної організації.

Згідно ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої та другої групи (пункти 1 та 2 частини першої статі 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

10 липня 2006 року Кабінет Міністрів України своєю постановою №955 затвердив Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, відповідно до якого тарифи на теплову енергію це є грошовий вираз витрат з виробництва, транспортування, постачання 1Гкал теплової енергії з урахуванням інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно з методиками, розробленими Мінбудом. Тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку та податку на додану вартість.

Крім того, п.п. 9, 39 зазначеного Порядку (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що підприємства, застосовують двоставкові тарифи на теплову енергію та на надання послуг з централізованого опалення, затверджені в установленному порядку. Суд звертає увагу на змінюваність редакції вказаного пункту та виключення в 2007 року з редакції пункту альтернативності застосування виду тарифів.

Відповідно до п. п. 1.2 1.5 Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, затверджених наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 08 вересня 2000 року № 191, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2000 року за № 776/4997, рішення про перехід до розрахунків між споживачами та теплопостачальними організаціями за двоставковими тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування. Правила розрахунку двоставкового тарифу на спожиту теплову енергію та гарячу воду визначають порядок розрахунку вартості виробництва, транспортування та розподілення теплової енергії та гарячої води, яка забезпечує рентабельну діяльність теплопостачальних організацій при стимулюванні процесу економії теплової енергії та гарячої води споживачем.

Статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

З наведеного вбачається, що запровадження двоставкового тарифу передбачено чинним законодавством та відповідач, приймаючи вищезазначене оскаржуване рішення, був наділений правом приймати рішення про перехід на двоставковий тариф за умови надання виробником розрахунку економічно обґрунтованих витрат на виробництво теплової енергії для населення. В матеріалах справі міститься розрахунок витрат, наданий КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 липня 2009 року № 1647 (а. с. 91-98, т. 1) та висновок Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області № 144 від 09 липня 2009 року (надання його передбачено Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води), відповідно до якого розрахунок планових витрат на виробництво теплової енергії для населення є економічно обґрунтованим (а. с. 99, т. 1). Суд також звертає увагу, що Державною інспекцією з контролю за цінами у Вінницькій області на підставі листа прокуратури Вінницької області від 11 листопада 2010 року проведено перевірку відповідності розрахунків існуючого двоставкового тарифу на опалення та відповідно до акту від 07 грудня 2010 року № 000535 порушень не виявлено (а. с. 134-145 т. 1).

При цьому суд зауважує, що Закон України «Про теплопостачання» не виключав запровадження двоставкового тарифу, а твердження позивачів про необхідність звернення до Кабінету Міністрів в разі застосування двоставкового тарифу не ґрунтується на нормах законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення від 23 липня 2009 року № 1647 виконавчий комітет Вінницької міської ради діяв в спосіб, в межах та в порядку передбаченому законодавством України, твердження ж позивачів є безпідставними. Щодо посилання позивачів на порушення відповідачем норм, передбачених Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, то суд звертає увагу, що зазначені нормативні акти прийняті пізніше оскаржуваного рішення відповідача. Крім того, суд бере до уваги, що п.п. 1, 2 оскаржуваного рішення визнані такими, що втратили чинність відповідно до п. 4 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 грудня 2010 року № 3006.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 грудня 2010 року № 3006 затверджено скориговані двоставкові тарифи на надання послуг з централізованого опалення та одноставкові тарифи на надання послуг з централізованого постачання гарячої води для населення, що виробляється КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (а. с. 66, т. 1). Відповідно до зазначеного рішення розмір плати за споживання 1 ГКал теплової енергії для надання послуг централізованого опалення становить 190,07 грн., абонентська плата за 1 кв. м. опалювальної площі у місяць упродовж року становить 1 48 грн. (а. с. 67, т. 1).

Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для субєктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії, затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), до власних повноважень виконавчих комітетів міських ради належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (в редакції чинній на день прийняття оскаржуваного рішення від 28 грудня 2010 року), до повноважень останньої належить встановлення тарифів на комунальні послуги субєктам природних монополій та субєктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України.

Відповідно до ст. 19 цього Закону ( в редакції чинній на день прийняття оскаржуваного рішення від 28 грудня 2010 року), Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Відповідно ч.3 до ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат. При встановлені цін/тарифів на послуги, які виробляються субєктами природних монополій, регулювання діяльності яких здійснюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та Національною комісією регулювання електроенергетики України відповідно до чинного законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який не підлягає встановленню Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг.

Системний аналіз наведених нормативних атів вказує на розмежування законодавцем поняття «теплова енергія» та «послуги з централізованого постачання».

Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 955, (який був чинним на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) також розмежовує «тариф на теплову енергію» та «тариф на надання послуг з централізованого опалення», та визначає, що тариф на теплову енергію грошовий вираз витрат з виробництва, транспортування (включаючи транспортування через мережі, що належать іншим споживачам, до балансового розмежування мереж), постачання 1 Гкал теплової енергії з урахуванням інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно з методиками, розробленими Мінбудом; тарифи на надання послуг з централізованого опалення- вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планових витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

Відповідно до листа НКРЕ України від 17 вересня 2010 року № 5880/23/17-10, доведено, що до компетенції органів місцевого самоврядування належить встановлення тарифів на послуги централізованого опалення, в свою чергу НКРЕ встановлює тарифи на теплову енергію (виробництво, транспортування, постачання) теплової енергії (а. с. 151-152, т. 1).

З наведеного слідує, що з липня 2010 року внесенням змін до чинного законодавства були розподілені обовязки щодо затвердження тарифів на теплову енергію та тарифів на послуги з централізованого опалення. Такий розподіл діяв до жовтня 2014 року і лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року, яким, було внесено зміни до цілого ряду норм чинного законодавства, зокрема, і до ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження щодо затвердження тарифів на послуги з централізованого опалення віднесенні до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, до того часу такими повноваженнями були наділені органи місцевого самоврядування. Таким чином суд, суд приходить до висновку, що виконавчий комітет Вінницької міської ради, приймаючи рішення від 28.12.2010 року №3006, діяв в межах повноважень.

Постановою НКРЕ України від 14 грудня 2010 року № НОМЕР_1 ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» затверджено тариф на теплову енергію для населення в розмірі 247,03 грн. за 1 Гкал (без ПДВ)(а.с.65 т.1).

Листом від 27 грудня 2010 року № 8329 на адресу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго НКРЕ України розяснило, що у звязку із застосуванням КП ВМР «Вінницямісьтеплоенерго» двоставкового тарифу та підвищенням вартості природного газу з 01 серпня 2010 року, коригуванню підлягає стаття «паливо» в змінній складовій (а. с. 133, т. 1).

Оскаржуваним рішенням було скориговано діючий на той час тариф на послуги централізованого опалення в частині умовно-змінної складової (вартості палива). Як вбачається із розрахунків витрат до вказаного рішення (а.с.84-90 т.1) в статті «прямі матеріальні витрати» змінена лише стаття «паливо» та становить 79692,1 тис грн. (70017 +8316,2+1358,9), інші статті є незмінними в порівнянні з розрахунком витрат до рішення виконкому від 23 липня 2009 року №1647. Твердження позивачів, що вказане рішення прийняте всупереч постанові НКРЕ України від 14 грудня 2010 року № 1851 спростовується наданими розрахунками до нього.

Відповідно до п.81 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 955, у разі зміни протягом установленого строку дії тарифів ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), рівня заробітної плати на підприємствах відповідно до актів законодавства, Генеральної, галузевої угод, ставок орендної плати, інших обов'язкових платежів і зборів, цін і тарифів на паливно-енергетичні та матеріальні ресурси запроваджується механізм коригування тарифів. Коригуванню підлягають лише ті індивідуальні складові витрат, за якими відбулися цінові зміни у бік збільшення або зменшення, що сприятиме забезпеченню економічної обґрунтованості та прозорості запровадження зазначеного механізму. Відповідно до п.п. 11, 12 вказаного Порядку, до планованої собівартості реалізованої теплової енергії включаються прямі матеріальні витрати, до складу яких входить і використання палива (газу, мазуту, вугілля тощо) та електроенергії.

Таким чином, оскаржуваним рішенням від 28 грудня 2010 року №3006, відповідач здійснив коригування діючого двоставкового тарифу на надання послуг з централізованого опалення, що було передбачено нормативними актами та діяв в межах наданих йому повноважень. Відповідачем, в звязку з підвищенням вартості палива, а саме газу з 01 серпня 2010 року, на підставі розяснень НКРЕ, було саме скоригована умовно-змінна складова двоставкового тарифу на надання послуг з централізованого опалення, які в свою чергу прийняли раніше. Щодо тверджень позивачів про відсутність висновків Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області, то суд звертає увагу, що відбулося коригування тарифу в частині палива, в основу розрахунку при прийняті рішення взяті розрахунки під двоставковий тариф, затверджений рішенням виконкому Вінницької міської ради від 23.07.2009 року №1647, висновок щодо яких надавався компетентним органом. Наразі чинним законодавством не передбачено такого висновку в разі коригування тарифу, який передбачений при його встановлені. Позивачі помилково ототожнюють поняття «встановлення тарифу» та «коригування тарифу», а відповідно вважають, що дії відповідача є неправомірними

Суд критично ставиться до показів свідка щодо економічної необґрунтованості двоставкового тарифу на надання послуг з централізованого опалення, адже рішення щодо цього АМК України наразі до цього часу не прийняте, що підтверджено і самим свідком, а з його висновками також не погоджувалась інша сторона, що вбачається з переписки.

Щодо тверджень позивачів про невідповідність при застосуванні одно ставкового та двоставкового тарифів, як підставу для скасування рішення, то слід зазначити, що одноставковий тариф це вартість одиниці реалізованої послуги, яка визначена однією ставкою і не розподіляється на умовно-змінну та умовно-постійну частини( визначається з річної нормативної вартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на річну планову (нормативну) кількість реалізованої теплової енергії), а двоставковий тариф складається з річної абонентської плати (вартості обслуговування однини ці теплового навантаження обєкта теплоспоживання), яка компенсує умовно-постійну частину тарифу, та вартості одиниці реалізованої теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, яка компенсує умовно-змінну частину тарифу. Аналіз норм чинного законодавства, які регулюють питання щодо формування тарифів, дають можливість прийти до висновку, що при формуванні як одного, так і іншого виду тарифу складові витрат є не змінними, однак кожен вид має свій підхід до його формування. Суд звертає увагу на пояснення третьої особи, яка зазначає, що при нормативному споживанні теплової енергії (такої ж яка закладена в розрахунок) річна плата як при застосуванні одноставкового, так і при застосуванні двоставкового тарифу буде однакова. В разі, якщо фактичне споживання теплової енергії (що залежить від погодних умов) відрізнятиметься від нормативного, то виникне різниця у вартості. Однак вказані порівняння не свідчать про незаконність рішення про затвердження двоставкового тарифу, а лише вказують на особливість при його застосуванні. Посилання позивачів на постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 є безпідставним, оскільки вказаний нормативний акт був прийнятий пізніше оскаржуваного рішення. Не вказують на незаконність рішення і порівняння тарифів, проведених позивачами. Суд звертає увагу, що позивачами в своїх розрахунках здійснюється порівняння одноставкового тарифу на теплову енергії (296,44 грн/Гкал) та двоставкового тарифу на надання послуг з централізованого опалення (1,49 грн/кв.м. та 190,07 грн/Гкал), що не є тотожним і не може бути взяти до уваги.

Твердження позивачів про невідповідність рішення положенням ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.19 Закону України «Про теплопостачання», постанові Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 суд не бере до уваги, оскільки вказаними нормами регулюється плата за комунальні послуги, а не встановлення тарифів.

Щодо твердження позивачів про не проведення громадських слухань з приводу запровадження двоставкового тарифу, слід заначити наступне. Відповідно до ст.11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», громадські слухання у сфері житлово-комунальних послуг проводяться в порядку, визначеному статуом територіальної громади; з метою забезпечення прав населення на отримання інформації щодо дотримання вимог законодавства, а також стандартів, нормативів, норм і правил у сфері житлово-комунальних послуг органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень: 1) не рідше одного разу на рік через засоби масової інформації інформують населення про стан та плани, проекти розвитку, реформування житлово-комунального господарства відповідного населеного пункту; 2) залучають представників органів самоорганізації населення та членів правлінь обєднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів, молодіжних житлових комплексів тощо, які зареєстровані в установленому порядку, до участі в обговоренні стану та планів, проектів розвитку, реформування житлово-комунального господарства відповідного населеного пункту; 3) готують пропозиції органам місцевого самоврядування щодо погодження інтересів територіальних громад та виконавців/виробників у разі виникнення розбіжностей при визначені потреби територіальної громади в цих послугах, їх кількості, якості та вартості. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обовязковому розгулу органами місцевого самоврядування.

Як вбачається, вказана норма не містить вимоги щодо обовязковості проведення громадських слухань як необхідної умови для затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги. При цьому судом також не встановлено обставин щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від розгляду пропозицій, які були б внесені за результатами громадських слухань, при прийняті оскаржуваних рішень.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення від 28 грудня 2010 року № 3006 виконавчий комітет Вінницької міської ради діяв в спосіб, в межах та в порядок передбачений законами України.

Суд вважає необґрунтованими твердження позивачів про відсутність реєстрації оскаржуваних рішень, як підставу для їх скасування, з огляду на таке.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Пунктом 2 зазначеного Указу визначені нормативно-правові акти, які підлягають такій державній реєстрації з врахуванням відомчої належності органу, який видав такий акт. Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведеного вбачається, що нормативно правовий акт, який підлягає державній реєстрації повинен відповідати двом вимогам, а саме: бути виданий органом відповідної відомчої належності та зачіпати права, свободи й законні інтереси громадян. Оскаржувані рішення є актами органу місцевого самоврядування, прийнятими у визначеній законодавством формі, спрямовані на регулювання суспільних відносин, що містять норми права, які поширюють свою дію на невизначене коло осіб, призначені для неодноразового застосування, тобто за своїми ознаками є нормативно-правовими актами. Разом з тим, хоча оскаржувані рішення є нормативно-правовими актами і зачіпають права громадян, однак це є рішення органу місцевого самоврядування (виконавчий комітет Вінницької міської ради відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є виконавчим органом місцевої ради), а не органу виконавчої влади і не підпадають під перелік, який визначений Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 щодо відомчої належності органу, який видає відповідний нормативно-правовий акт.

Щодо твердження позивачів про те, що введення двоставкового тарифу порушує права позивачів передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», то слід зазначити, що Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Тобто сферою застосування вказаного закону є правовідносини, які виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Натомість, відповідач, який у даному випадку є органом місцевого самоврядування, не підпадає під субєктний склад сторін, відносини між якими можуть бути врегульовані нормами цього Закону, на що звертало увагу позивачів і Управління у справах захисту прав споживачів у Вінницькій області у своїй відповіді від 27.11.2009 року (а.с.20 т.1), а тому посилання позивачів на норми зазначеного Закону є безпідставними. Суд погоджується з твердженням відповідача з посиланням на положення ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що органи місцевого самоврядування не входять до сфери учасників цих відносин, вони є окремим субєктом владних повноважень з наданими йому цим законом компетенцією.

Твердження позивачів про неправомірність оскаржуваних рішень з підстав невідповідності укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення Типовому договору є безпідставним та таким, що не стосується предмету спору, адже Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, якими встановлена форма типового договору, регулюються відносини між і фізичною, юридичною особою та суб'єктом господарювання щодо надання послуг, яким у даному випадку не є відповідач, а не щодо встановлення тарифів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що виконавчий комітет Вінницької міської ради при прийняті оскаржуваних рішень діяв в межах та у спосіб визначений законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.19 Конституції України, ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 955, Правилами розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу оду, затвердженими наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 08 вересня 2000 року № 191 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2000 року за № 776/4997, ст.7-11, 71, 99-100,159-163, 171 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_11 підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», про визнання незаконними дій та скасування рішень відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови буде виготовлений у встановлений ч.3 ст.160 КАС України пятиденний строк.

Суддя: