Ухвала суду № 49001445, 18.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3833/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1284/15 Категорія: 43 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнко А.А.,

суддів - Веремчук Л.М., Карпук А.К.,

при секретарі Черняк О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Луцької міської ради Волинської області, про примусове вселення та зобов'язання не чинити перешкод в користуванні будинком, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Луцької міської ради Волинської області, про втрату права користування житлом за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом, а також в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право на користування житлом.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду в частині відмови в первісному позові, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову у повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду даної справи позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали із зазначених у ній підстав, тоді як відповідачі просили апеляційну скаргу позивача відхилити з огляду на безпідставність наведених у ній доводів та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Звертаючись до суду із вищевказаним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що з квітня 2010 року вона зі своїм чоловіком ОСОБА_5, а після народження 13 червня 2012 року дочки ОСОБА_6 - і з нею також, зареєстровані та постійно проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 власником якого є батько ОСОБА_5 - ОСОБА_3

Внаслідок погіршення сімейних стосунків з вересня 2014 року вона з малолітньою дочкою перейшли проживати до сестри позивача за іншою адресою.

При спробі 01 листопада 2014 року повернутись до попереднього місця проживання за місцем реєстрації відповідачі не впустили її з дочкою в будинок і по даний час чинять в цьому перешкоди.

Натомість, свій зустрічний позов ОСОБА_3 мотивував тим, що ОСОБА_1 з малолітньою дочкою добровільно залишила його будинок ще в грудні 2013 року, а тому в силу вимог ч.2 ст.405 ЦК України вона втратила право на користування згаданим житлом. Крім того, ОСОБА_3 вважає, що оскільки шлюб між його сином ОСОБА_5 та позивачкою розірвано, то остання перестала бути членом сім'ї власника будинку і через це також не підлягає вселенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем та її представником не доведено факту перешкоджання відповідачами вселенню позивача у спірне помешкання.

В зустрічному позові ОСОБА_3 судом відмолено з тих підстав, що причини відсутності ОСОБА_1 понад рік за зареєстрованим місцем проживання є поважними і що остання не втрачала свого інтересу до даного житла.

Зазначені висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених обставинах справи, відповідних їм нормах матеріального права, а тому з ними погоджується і колегія суддів.

Згідно з ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з ч.2 цієї ж статті, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч.4 ст.156, ч.2 ст.64 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника будинку належать дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 після укладення шлюбу з ОСОБА_5 у 2010 році стала проживати та була зареєстрована в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 власником якого є відповідач ОСОБА_3 - батько ОСОБА_5

В шлюбі з ОСОБА_5 у позивача народилася 13 червня 2012 року дочка ОСОБА_7, яка від народження також була зареєстрована та проживала у даному будинку.

Судом також встановлено на підставі показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які повністю узгоджуються з поясненнями відповідачів, що з грудня 2013 року позивач не проживає у вищевказаному будинку. При цьому, позивачем не заперечувалася та обставина, що з будинку вона вибула з власної волі та ініціативи.

Показання згаданих свідків стверджують факт та дату вибуття позивача зі спірного помешкання і не суперечать показанням свідка ОСОБА_10 про те, що він власним автомобілем вивозив окремі речі ОСОБА_1 із будинку відповідача в березні 2014 року, оскільки із пояснень відповідачів слідує, що речі позивач вивозила в кілька етапів, а також не суперечить показанням свідка ОСОБА_11 про те, що позивач проживала у неї близько місяця у вересні 2014 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 05 грудня 2014 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.

При цьому, як убачається із пояснень сторін, які вони давали у судах першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали у будинку батьків останнього окремою сім'єю і не були пов'язані веденням спільного господарства із власником будинку ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4

Таким чином, вселившись у вищезгаданий житловий будинок в якості дружини ОСОБА_5 - сина власника житла ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 після припинення шлюбних та сімейних відносин із ОСОБА_5, не являючись при цьому сама членом сім'ї власника житла, після вибуття зі спірного помешкання втратила право на вселення та подальше проживання у ньому за відсутності на це згоди власника, оскільки, відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Що стосується малолітньої дочки позивача - ОСОБА_6, то відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

При відсутності згоди батьків, які проживають окремо, щодо визначення місця проживання дитини з одним із них, спір вирішується судом (ч.1 ст.161 СК України).

Таким чином, позивачем в даному випадку обрано неналежний спосіб захисту та поновлення порушеного на її думку права малолітньої дитини на проживання у спірному житлі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність позову ОСОБА_1 та правомірно відмовив у його задоволенні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до довільної інтерпретації позивачем дійсних обставин справи та відповідних норм закону і жодним не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право на користування житлом, рішення суду не оскаржується в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді