Постанова № 49001443, 26.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/1690/15-п Провадження №33/773/221/15 Суддя в 1 інстанції: Мосієвич І.В. Категорія: ч. 2 ст. 130 КУпАП Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2015 р. місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Волинської області Борсук П.П., з участю скаржника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Любомльського районного суду Волинської області від 21 липня 2015 року, якою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, житель АДРЕСА_1, не працюючий, 21.11.2014 року притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки без оплатного вилучення транспортного засобу.

ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 28 червня 2015 року о 02 год. 25 хв. в с. Світязь на вул. Жовтнева, Шацького району, повторно протягом року керував автомобілем «Фольксваген Гольф» д.н. НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9 (а) Правил дорожнього руху.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації своїх дій вказує, що обране йому стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк два роки без оплатного вилучення транспортного засобу є надто суворим. Посилається на те, що на даний час є безробітним, а основний дохід отримує від використання автомобільного транспорту, тому позбавлення права керування ставить його у скрутне матеріальне становище.

Просить постанову Любомльського районного суду від 21 липня 2015 року змінити та накласти на нього стягнення у виді адміністративного арешту на строк від десяти до п'ятнадцяти діб без оплатного вилучення транспортного засобу.

Заслухавши ОСОБА_2, який апеляцію підтримав, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, приходжу до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, за обставин вказаних у постанові від 21 липня 2015 року, ґрунтується на досліджених у суді першої інстанції доказах. Кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 130 КУпАП є правильною і ним в апеляції не оспорюється.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 21 листопада 2014 року був притягнутий Любомльським районним судом до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3500 гривень, що об'єктивно підтверджується приєднаною до справи постановою (а.с.4).

Незважаючи на це, через незначний проміжок часу ОСОБА_2 вчинив аналогічне правопорушення.

Тому кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 130 КУпАП є правильна.

Доводи ОСОБА_2 про накладення на нього надто важкого адміністративного стягнення, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при визначенні виду стягнення враховується

характер вчиненого правопорушення, дані про особу винного, його матеріальний стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Визначаючи ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 130 КУпАП вид і розмір адміністративного стягнення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого правопорушення, яке є умисним, дані про особу винного, який раніше притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і на нього накладалося стягнення у виді штрафу. Суд також врахував, що ОСОБА_2 свою вину визнав, що підтверджується протоколом (а.с.1), тому правильно призначив йому мінімальне стягнення, передбачене санкцією ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ч. 9 ст. 294 КУпАП у разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Отже, підстав для зміни постанови суду першої інстанції і призначення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 130 КУпАП стягнення у виді адміністративного арешту, тобто стягнення, яке згідно з вимогами ст. 24 КУпАП та санкцією ч. 2 ст. 130 цього Кодексу є більш тяжчим, ніж позбавлення спеціального права наданого даному громадянинові, а саме права керування транспортними засобами, немає.

Частина третя статті 30 КУпАП визначає перелік осіб, до яких позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватися. ОСОБА_2 до вказаної категорії осіб не належить, а тому суд першої інстанції правомірно застосував до нього вказане адміністративне стягнення.

Та обставина, що керування транспортним засобом є єдиним джерелом доходів, на що посилається ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, не впливає на законність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Любомльського районного суду від 21 липня 2015 року щодо нього - без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Волинської області П.П. Борсук