Ухвала суду № 48999206, 19.08.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Міцнея В.Ф.

секретар: Вівчарик Н.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє на підставі договору та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 липня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідно до договору дарування квартири від 09 квітня 2003 року вона є власником квартири АДРЕСА_1, але не може реалізувати своє право, оскільки відповідачка незаконно перешкоджає їй володіти, користуватися, розпоряджатися власністю.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 09 квітня 2003 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 посвідчено договір дарування, згідно якого вона подарувала ОСОБА_4 належну їй на праві власності

___

22-ц/794/1164/15 р. Головуючий у 1-й інстанції Дудаков С.Є

Категорія: 44 Доповідач Литвинюк І.М.

квартиру АДРЕСА_1.

Зазначала, що постійно проживає у спірній квартирі, оплачує комунальні послуги, дана квартира є її єдиним місцем проживання і наміру її відчужувати вона не мала. З відповідачкою до укладення оспорюваного договору знайома не була, а на той час була у приятельських відносинах з ОСОБА_6, який був родичем чи добрим знайомим відповідачки і повідомив їй, що бажає позичити у ОСОБА_4 1000 доларів США. В свою чергу, ОСОБА_4 поставила умову, щоб на забезпечення повернення ОСОБА_6 позичених коштів вона подарувала їй квартиру. Жодних коштів за квартиру вона не отримувала. Однак після спливу багатьох років ОСОБА_4 почала пред'являти до неї претензії з намаганням виселити її з квартири.

Оспорюваний договір вважає таким, що не відповідає вимогам закону, укладений всупереч її волі та вчинений з метою приховання іншої угоди, а саме договору застави нерухомого майна з метою забезпечення зобов'язань з договору позики грошей між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на суму 1 000 доларів США, а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 липня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 липня 2015 року представник відповідача - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Посилається на те, що судом першої інстанції застосовано норми права, які не були чинними на момент укладання договору дарування, оспорюваний договір укладено всупереч волі відповідачки та вчинений з метою приховати іншу угоду, оскільки вона не мала наміру дарувати квартиру.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору дотримано всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до вимог цивільного законодавства України, яке діяло на час укладення оспорюваної угоди, а ОСОБА_2 не надано належних доказів того, що вона оспорюваний договір уклала помилково. Також не знайшли підтвердження посилання на те, що даний договір укладався з метою приховати укладений між сторонами договір позики.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно договору дарування від 09 квітня 2003 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 1727. 20 квітня 2004 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на зазначену квартиру.

Відповідно до абз. 1 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або породжують існувати після набрання ним чинності.

Ураховуючи викладене, до регулювання спірних правовідносин сторін необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР).

Відповідно ст.ст. 243, 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР (недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР (недійсність мнимої і удаваної угод) якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначала, що угода, яку насправді мали на увазі сторони по справі, є угода про забезпечення виконання зобов «язання, оскільки ОСОБА_6 отримав за вказане майно від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США, внаслідок чого вважає, що укладений договір дарування між позивачем та відповідачем є недійсним правочином.

Однак відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, повинен зазначити про визнання укладеним того правочину, який насправді сторони мали на увазі та довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошової суми.

Проте, стверджуючи про фактичне укладення договору позики на суму 1000 доларів США, позивачка ОСОБА_2 не надала письмового доказу укладення такого договору. Крім того, і в зустрічній позовній заяві, і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції вона стверджувала, що гроші від ОСОБА_7 не отримувала, кошти в останньої позичив ОСОБА_6, що свідчить про відсутність між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактичного укладення договору позики та спростовує доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування було укладено з метою приховати іншу угоду. Показання свідків не є належним та допустимим доказом укладення договору позики.

До того ж, для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди є недостатнім.

Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_2 передбачених законом підстав для визнання договору дарування недійсним є законним та обгрунтованим.

Доводи апелянта про те, що його волевиявлення не було направлено на здійснення договору дарування, матеріалами справи не підтверджено.

Таким чином, внаслідок припинення права власності ОСОБА_2 на вищезазначену квартиру, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про виселення відповідачки з житлового приміщення.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, у зв'язку з чим апеляційна скарга, відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє на підставі договору та в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: