Рішення № 48949235, 23.07.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" липня 2012 р. Справа № 5019/950/12

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Бояр В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція»(далі -ВП «Рівненська АЕС»), Рівненська обл., м. Кузнецовськ

до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі -Підприємство),

м. Кузнецовськ

про стягнення 1 821 493,68 грн.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1представник;

від відповідача - ОСОБА_2 представник.

Присутнім у судовому засіданні представникам позивача та відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (далі ДП НАЕК Енергоатом), від імені якого діє відокремлений підрозділ Рівненська атомна електрична станція (далі «Рівненська АЕС») звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі Підприємство) про стягнення 1 782 895,38 грн. основного боргу, 32 150,57 грн. пені, 6 447,73 грн. трьох процентів річних, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 3, укладеного між позивачем та Підприємством 01 жовтня 2002 року (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 1 від 06 липня 2010 року), відповідачу в березні 2012 року була поставлена теплова енергія в гарячій воді на загальну суму 1 782 895,38 грн. Оскільки відповідач взяте на себе зобовязання щодо оплати використаної теплової енергії у встановлений договором строк не виконав, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 551, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 224, 225, 229, 230 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з Підприємства 1 821 493,68 з яких: 1 782 895,38 основний борг за договором, 32 150,57 пеня, нарахована у звязку з несвоєчасним проведенням розрахунків, 6 447,73 три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду Рівненької області від 08 червня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/950/12, розгляд якої було призначено на 02 липня 2012 року.

У судовому засіданні, призначеному на 02 липня 2012 року, було оголошено перерву до 23 липня 2012 року.

25 червня 2012 року господарському суду подано представником відповідача відзив на позовну заяву (вхідний номер канцелярії 6160/12),в якому відповідач не визнає позовні вимоги.

09 липня 2012 року до господарського суду через канцелярію від відповідача надійшли пояснення (вхідний номер канцелярії 6710/12).

18 липня 2012 року господарському суду подані представником позивача пояснення (вхідний номер канцелярії 7147/12) від 17.07.2012р. № 001-15/8033.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач вказаний позов визнав у частині боргу, що був нарахований позивачем за поставлену у березні 2012р. теплову енергію в гарячій воді. Водночас відповідач заперечив проти позовних вимог щодо нарахування йому пені за поставлену у березні 2012 року теплову енергію в гарячій воді, оскільки позивач в порушення вимог Закону України Про здійснення державних закупівель ухиляється від переукладення договору в порядку, визначеному даним Законом. На підставі викладеного Підприємство просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 жовтня 2002 року між Підприємством та Рівненською АЕС було укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами якого позивач взяв на себе зобовязання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Підприємство в свою чергу зобовязується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цією угодою (а.с. 8-10).

За умовами пункту 6.2 договору розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачу, проводиться на підставі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Рівненської АЕС щомісячно до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Судом встановлено, що даний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток цих підприємств.

Судом також встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач за березень 2012 року поставив відповідачу теплову енергію в гарячій воді на суму 1 782 895,38, у звязку з чим йому були виставлений відповідний рахунок від 31 березня 2012 року № СП000219-тв (а.с. 12).

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором № 3 від 1 жовтня 2002 року щодо поставки теплової енергії свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Водночас Підприємство взятий на себе за договором обовязок щодо своєчасної та повної оплати поставленої у вищезазначений період енергії не виконало, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в сумі 1 782 895,38 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст. 11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначенні умовами цього договору.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.202 ЦК України право чином є дія особи, спрямованна на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт вчинення сторонами у справі правочинну (поставки теплової енергії в гарячу воду) не заперечується ними.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 01 жовтня 2002 року № 3, яка складає 1 782 895,38 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не подав доказів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Підприємства вказаної суми.

Твердження відповідача щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з Підприємства вартості поставленої у березні 2012 року теплової енергії в звязку з недотриманням постачальником положень Закону України Про здійснення державних закупівель щодо переукладення договору на постачання теплової енергії є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 10.1 договору дана угода набирає чинності з 01 жовтня 2002 року та діє до 01 жовтня 2003 року та останнього листа позивача.

При цьому сторони погодили, що даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору).

Водночас відповідач не надав суду доказів того, що вищезазначений договір припинив свою дію в порядку, передбаченому пунктом 10.4 договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов в частині стягнення з відповідача 1 782 895,38 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням Підприємством взятих на себе за договором зобовязань щодо своєчасної оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії, останній також просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 32 150,57 грн., з яких: 4 384,17 грн. пеня, нарахована за квітень 2012 року, 22 651,54 грн. пеня, нарахована за травень 2012 року, 5 114,86 пеня, нарахована за червень 2012 року на суму основного боргу в розмірі 1 782 895,38 грн., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у березні 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобовязання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обовязку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань. Субєктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи субєкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що 06 липня 2010 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 3 від 1 жовтня 2002 року, в якій сторони погодили викласти пункт 7.2.2 договору в новій редакції, згідно з якою за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобовязань.

Пунктом 3 даної угоди передбачено, що вона є невідємною частиною договору № 3 від 01 жовтня 2002 року. В усьому іншому, що не передбачено даною угодою, сторони керуються умовами зазначеного договору.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 32 150,57 грн. пені підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань за договором позивач просив суд стягнути з останнього три проценти річних в сумі 6 447,73., з яких: 879,24 грн. три проценти річних, нараховані за квітень 2012 року, 4 542,72 грн. три проценти річних, нараховані за травень 2012 року, 1 025,78 грн. три проценти річних, нараховані за червень 2012 року на суму основного боргу в розмірі 1 782 895,38 грн., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у березні 2012 року.

Відповідно до пункту 7 договору за невиконання або неналежне виконання сторонами зобовязань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобовязань, крім випадку письмової відмови сторони.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми також підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та законними, у звязку з чим підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтею 7 Закону України Про судовий збір, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, майдан Незалежності, будинок 2, ідентифікаційний код: 30536302, МФО 333227, р/р 260041090 в РОД ПАТ «ОСОБА_3 Аваль») на користь державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Рівненська атомна електрична станція (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046, МФО 333368 р/р 260023181737 в РОУ ПАТ «Державний ощадний банк України») 1 782 895 (один мільйон сімсот вісімдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто поять) грн. 38 коп. основного боргу, 32 150,57 (тридцять дві тисячі сто п'ятдесят) грн. 57 коп. пені, три проценти річних у розмірі 6 447 (шість тисяч чотириста сорок сім) грн. 73 коп., а також 36 429 (тридцять шість тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 87 коп. судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 липня 2012 року

Суддя Трускавецький В.П.