Ухвала суду № 48911754, 18.08.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2581/14-ц 18.08.2015 18.08.2015 18.08.2015

Провадження №22-ц/784/1893/15

Провадження № 22ц- 784/1893/15 Головуючий у 1-й інстанції Подзігун Г.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

18 серпня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі Свіщуку О.В.,

за участю:

- представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року

за позовом

публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_3

про

стягнення заборгованості за кредитним договором,

та зустрічним позовом

ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», ОСОБА_4

про

визнання частково недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Марфін Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що 31 травня 2013 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 00365/RN, згідно із умовами якого останній отримав кредит у розмірі 23 000 грн. строком до 30 травня 2014 року.

Посилаючись на те, що відповідач на порушення умов кредитного договору своєчасно й у повному обсязі не погашав кредит та не сплачував проценти за користування коштами, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь 22 351 грн. 37 коп. заборгованості за кредитним договором.

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Марфін Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині позичальника, посилаючись на те, що грошові кошти за кредитним договором від 31 травня 2013 року не отримував, а тому всі істотні умови договору не виконані.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» 22 351 грн. 37 коп. заборгованості за кредитним договором № 00365/RN від 31 травня 2013 року та 243 грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 травня 2013 року між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 00365/RN.

За умовами вказаного договору Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти на споживчі цілі в сумі 23 000 грн. до 30 травня 2014 року, а Позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути Банку кредит, сплатити відсотки, комісію, пеню, штраф та інші платежі, відповідно до умов договору.

Оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 20 лютого 2014 року складала 22 351 грн.37 коп., а саме: 17 227 грн. 86 коп. - заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена - 9 561 грн. 22 коп.), 0,42 грн.- заборгованість за відсотками ; 1449 грн. - заборгованість з комісії та 3 674 грн. 09 коп. - пені за порушення строків повернення кредиту.

В силу ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких обставин справи суд обґрунтовано відповідно до положень ст. ст. 525, 526, 530, 1050 ЦК України прийшов до висновку, що з відповідача необхідно стягнути заборгованість за Договором та пеню.

Також судом вірно вирішено зустрічний позов щодо визнання недійсним кредитного договору.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, підтриманої ОСОБА_3 у суді, він просив про визнання недійсним кредитного договору в частині позичальника, посилаючись на те, що грошових коштів за даним кредитним договором він не оримував.

Відповідно до змісту ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст.640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

За змістом ст..1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п.2.3 умов кредитного договору, Банк і ОСОБА_3 відповідно домовились, що видача кредиту відбувається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів

Із виписки по рахунку клієнта вбачається, що 31 травня 2013 року проведена банківська операція з перерахуванню коштів на поточний рахунок позичальника в розмірі 23 000 грн. та зняття готівкових коштів в сумі 22070 грн. (а.с.11).

Крім того, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2014 року (а.с. 74) встановлено, що ОСОБА_3 в установі банку маючи умисел на використання підробленого документу при оформленні кредиту, надав працівнику Банку підроблену довідку про середню заробітну плату на своє ім'я та в цей же день отримав кредитні кошти в сумі 23 000 грн., які в подальшому передав ОСОБА_4

Наведені обставини свідчать про те, що грошові кошти за спірним кредитним договором відповідач отримав, а в подальшому розпорядився ними на свій розсуд.

З урахуванням викладеного суд правильно встановив, що Банк виконав свої зобов'язання за Договором, передавши відповідачу обумовлені Договором кошти, та обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги про неотримання ОСОБА_3 кредитних коштів не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем на спростування наявних у справі доказів про отримання кредитних коштів в порушення положень ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 60 ЦПК України не надано допустимих доказів.

Також, не можна взяти до уваги посилання апелянта на злочинні дії ОСОБА_4, внаслідок яких останнім були привласнені кредитні кошти, тому що це не впливає на спірні правовідносини між Банком та відповідачем, оскільки ОСОБА_3, отримавши кредитні кошти передав їх ОСОБА_4, тобто розпорядився ними на власний розсуд.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді