Постанова № 48884878, 11.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Справа № 62240/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.03.2011 року № 0000581700/0, яким Івано-Франківській філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» збільшено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30090,00 грн. за основним платежем і 7522,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 00000822200/0, яким до Івано-Франківської філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» застосовано штраф в розмірі 665,49 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання.

Позовну заяву подало ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», яке має статус юридичної особи і є належним позивачем в розумінні ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що під час перевірки було встановлено факт відчуження Івано-Франківською філією ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» фізичній особі ОСОБА_1 нежитлового приміщення, розташованого по вул. Боженка, 6 в м. Ужгороді за ціною 1003000,00 грн. (без податку на додану вартість), однак на дану суму позивач нарахував податок на додану вартість в розмірі 200600,00 грн. Отже, дана сума фактично була передана ОСОБА_1 безоплатно, тому сума 200600,00 грн. є доходом остатньої в розумінні пп. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і підлягає оподаткуванню, в зв'язку з чим позивач як податковий агент був зобовязаний утримати і сплатити суму податку з доходів фізичних осіб до бюджету, однак всупереч вимогам законодавства не зробив цього. Також під час перевірки було встановлено, що податкові зобов'язання з орендної плати за землю за січень 2009 року виникли на підставі поданих позивачем декларацій (розрахунків) по вказаному платежу з терміном сплати 02.03.2009 року, однак оплата відбулася 02.04.2009 року, в зв'язку з чим до нього було застосовано штраф в розмірі 10% від суми податкового зобов'язання. При цьому, на думку суду, посилання позивача на відкликання ліцензії Національним банком України, порушення процедури банкрутства та введення адміністрації, не може бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. За поточними задоволеннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати і прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.03.2010 року № 128 у ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» з 15.03.2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації, а також призначено ліквідатора ВАТ СКБ «Дністер», а 17.03.2010 року у газеті «Голос України» опубліковано оголошення про відкриття ліквідаційної процедури банку. Відповідно до ст. 89 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури цього банку, однак відповідач не заявляв ліквідатору про свої вимоги. А відповідно до ст. 96 даного Закону вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. При цьому, про ініціювання процедури ліквідації та зняття з податкового обліку відповідача було повідомлено листом від 29.03.2010 року. Крім того, позивач зазначає, що і Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час виникнення спірних податкових зобов'язань, і Податковим кодексом України, який був чинним на час винесення оскаржуваних повідомлень-рішень, було передбачено, що дані нормативно-правові акти не регулюють питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а з банків на які поширюються норми розділу V «Тимчасова адміністрація та ліквідація банків» Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Як встановив суд, 01-21.02.2011 року працівники Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську провели виїзну позапланову документальну перевірку Івано-Франківської філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» з питань своєчасності, достовірності і повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року до 31.01.2011 року, за результатами якої складено акт від 28.02.2011 року № 1061/22-0/26534756.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем в частині, що стосується предмету спору в даній справі: п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме податкове зобовязання з орендної плати за землю за січень 2009 року в сумі 6654,93 грн. сплачено з порушенням граничного строку на 30 календарних днів; п. 1.3 ст. 1, пп. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого занижено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб за березень 2010 року на 30090,00 грн.

На підставі акту перевірки Державна податкова інспекція в місті Івано-Франківську прийняла податкові повідомлення-рішення від 15.03.2011 року № 0000581700/0, яким Івано-Франківській філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» збільшено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30090,00 грн. за основним платежем і 7522,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та №00000822200/0, яким до Івано-Франківської філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» застосовано штраф в розмірі 665,49 грн. за затримку на 30 календарних днів сплати узгодженого грошового зобов'язання з орендної плати за землю за січень 2009 року (10% суми грошового зобовязання).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Під час перевірки було встановлено, що згідно з протоколом відкритого аукціону від 01.03.2010 року №-1/А, договором купівлі-продажу від 02.03.2010 року та платіжним дорученням від 02.03.2010 року № 175, Івано-Франківською філією ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» було відчужено фізичній особі ОСОБА_1 нежитлове приміщення, розташоване по вул. Боженка, 6 в м. Ужгороді, за ціною 1003000,00 грн. (без податку на додану вартість).

Проте Івано-Франківська філія ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» на суму відчуженого майна 1003000,00 грн. нарахувала податок на додану вартість 20% в сумі 200600,00 грн. та включила дану суму до податкової звітності.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції) податок на додану вартість є загальнодержавним податком, справляння якого в Україні здійснюється за нормами, встановленими Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з яким сума податку на додану вартість додається до ціни товарів (послуг) у відповідності до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 та пункту 7.1 статті 7 Закону. При цьому платники - суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів (послуг), зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів (послуг) податок на додану вартість в складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари та споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності чи ні), здійснюють компенсацію вартості таких товарів і послуг продавцям за цінами разом з податком на додану вартість.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично вартість проданого ОСОБА_1 нежитлового приміщення, розташованого по вул. Боженка, 6 в м. Ужгороді, становить 1203600,00 грн., отже приміщення в частині вартості 200600,00 грн. було передано їй безоплатно.

А відповідно до пп. «е» 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції) вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), вважається доходом, отриманим платником податку від його працедавця, як додаткове благо. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Пунктами 1.2 і 1.15 ст. 1 цього Закону було визначено, що податковий агент це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону, а дохід це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 2.1 ст. 2 було передбачено, що платниками податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Пунктом 7.1 ст. 7 даного Закону було встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.

Відповідно до пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Згідно з пп. «а» п. 17.2 ст. 17 зазначеного Закону особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

А згідно з пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 даного Закону відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Також відповідно до пп. «а» п. 19.1 ст. 19 цього Закону платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Таким чином, всупереч наведеним вище нормам Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» Івано-Франківська філія ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» як податковий агент не утримало і не перерахувало до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30090,00 грн. із вартості безоплатно переданого фізичній особі ОСОБА_1 майна на суму 200600,00 грн.

Також під час перевірки було встановлено, що на підставі самостійно поданого Івано-Франківською філією ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» розрахунку орендної плати за землю за січень 2009 року у нього виникло податкове зобов'язання з даного платежу з терміном сплати до 02.03.2009 року.

Однак фактично зазначене зобовязання в розмірі 6654,93 грн. було сплачене 02.04.2009 року з порушенням граничного строку на 30 календарних днів, чого позивач не заперечує.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки зазначене податкове зобов'язання було сплачене позивачем після закінчення встановленого законодавством граничного строку, у податкового органу були підстави для застосування штрафної санкції в розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми зобов'язання.

При цьому, на думку колегії суддів, відповідач, з доводами якого погодився суд першої інстанції, помилково посилається на положення пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 та п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, оскільки обовязок сплати зазначеного вище податкового зобовязання і його фактична сплата мали місце у 2009 році, коли питання строків і порядку сплати податкових зобовязань, а також відповідальність за їх порушення регулювались положеннями чинних на той час Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закону України «Про плату за землю».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що встановивши факт допущення Івано-Франківською філією ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» зазначених вище порушень вимог податкового законодавства, суд першої інстанції не надав належної оцінки наступним обставинам.

Постановою Правління Національного банку України від 16.04.2009 року № 229 у ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» з 17.04.2009 року була призначена тимчасова адміністрація та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а постановою від 15.10.2009 року № 617 продовжено дію мораторію з 17.10.2009 року до 16.04.2010 року.

Також постановою Правління Національного банку України від 13.03.2010 року № 128 було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер».

Крім того, листом від 29.03.2010 року № 309-801 ліквідатор ВАТ«Селянський комерційний банк «Дністер» повідомив Державну податкову інспекцію в м .Івано-Франківську про зняття з обліку платника податків Івано-Франківської філії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», а також подав заяву про зняття з обліку платників податків разом з копіями зазначених вище постанов Правління Національного банку України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, як зазначено вище, виходив, зокрема, з того, що відкликання Національним банком України ліцензії ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», порушення процедури банкрутства та введення адміністрації, не може бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. За поточними задоволеннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Однак колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим і необґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Крім того, даний Закон визначає, що до конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 4 ст. 12 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

А згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведені вище норми встановлюють загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним, а заборона чинна протягом дії мораторію, відтак штрафні (фінансові) санкції не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 5 даного Закону законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Однак суд першої інстанції не врахував положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», хоч позивач посилався на них у позовній заяві та поясненнях, наданих під час судового розгляду справи.

Зокрема, ч. 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

А згідно з п. п. 2, 4, 6 ч. 1 ст. 91 цього Закону з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що ліквідаційна процедура банківської установи допускає банківську діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси, передбачає можливість укладення угод, що передбачено ст. 95 даного Закону, тому не позбавляє банк здатності мати цивільні права та обов'язки.

Отже, у банку після прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора можуть виникати нові зобов'язання із сплати податків і зборів, однак йому не може нараховуватись неустойка (штраф, пеня), проценти та інші економічні санкції за всіма видами заборгованості.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-3744/11/1370 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську від 15 березня 2011 року № 0000581700/0 і № 00000822200/0.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

ГоловуючийО.М. Довгополов

СуддіЛ.Я. Гудим

ОСОБА_2

Постанова складена в повному обсязі 17.08.2015 року